Історія походження донського сфінкса
Історія породи донський сфінкс розпочалася не з планової селекційної програми, а з щасливої випадковості та доброти однієї жінки. У лютому 1987 року (за деякими даними – 1986) мешканка міста Ростов-на-Дону Олена Ковальова поверталася додому і побачила, як група хлопчаків знущається над маленьким кошеням. Вона врятувала тварину і принесла її додому. Кошеня, яке виявилося кішечкою, назвали Варварою.
Спочатку Варвара мала нормальну шерсть, але через кілька місяців шерсть на її спині почала випадати, а згодом і на голові. Лікування у ветеринарів не давало результатів, оскільки причина була не в хворобі, а в генетичній мутації. З часом Варвара майже повністю облисіла.
Через кілька років Варвара народила кошенят від місцевого європейського короткошерстого кота Василя. Частина кошенят у посліді також почала втрачати шерсть, як і їхня мати. Це зацікавило фелінолога Ірину Немикіну, яка взяла одне з цих кошенят – кішечку на ім’я Чита – і почала цілеспрямовану роботу зі створення нової породи безшерстих котів. Саме Чита вважається офіційною родоначальницею породи. Ірина Немикіна почала цілеспрямовану **селекційу** роботу, залучаючи до програми розведення європейських короткошерстих котів, щоб розширити генофонд та закріпити бажані риси, одночасно зберігаючи домінантний ген безшерстості.
У процесі розведення з’ясувалося, що ген, відповідальний за безшерстість у донських сфінксів, є домінантним (на відміну від рецесивного гена у канадського сфінкса). Це означало, що для отримання безшерстих кошенят достатньо, щоб лише один з батьків був носієм цього гена.
Цікаво, що історія донського сфінкса - це історія «з народу», схожа на виникнення породи бразильський короткошерстий кіт, яка також розвинулася з місцевих вуличних котів. Це відрізняє їх від порід, створених шляхом цілеспрямованого схрещування, як-от гімалайський кіт (результат схрещування перської та сіамської). Порода донський сфінкс, хоч і молода, але здобула популярність завдяки своїй незвичайній зовнішності та привабливому характеру. Цікаво, що порода виникла в Росії, країні, звідки також походить відома порода російський блакитний кіт, хоча генетично вони не пов’язані.
Завдяки роботі Ірини Немикіної та інших ентузіастів, порода була стабілізована та отримала офіційне визнання. У 1996 році порода була зареєстрована Всесвітньою Федерацією Котів (WCF) під назвою «Донський сфінкс». Пізніше породу визнали й інші великі міжнародні організації, такі як TICA (2005) та FIFe (2011).
Як виглядає донський сфінкс: стандарт породи
Донський сфінкс – це кіт контрастів: він водночас елегантний і міцний, зморшкуватий і граційний. Це кіт середнього розміру, з міцним кістяком, добре розвиненою мускулатурою та характерною зовнішністю, яка відрізняє його від інших порід сфінксів.
Голова має характерну клиноподібну форму, але не є екстремально довгою. Вилиці та надбрів’я чітко окреслені, створюючи «інопланетний» вираз обличчя. Вертикальні зморшки на лобі, що розходяться «віялом» між вухами, є однією з візитівок породи. Великі, високо поставлені вуха - ще одна домінанта образу. Вони широкі в основі і немов «корони» вінчають голову. Очі, мигдалеподібні та трохи розкосі, надають погляду мудрості та допитливості. Колір очей може бути будь-яким і не залежить від забарвлення шкіри.
Тіло мускулисте, з щільним кістяком, середньої довжини. Грудна клітка широка, а круп міцний. Характерна риса - так зване «пузико» (belly pot), яке є нормою і свідчить про добрий апетит. Кінцівки пропорційні, не надто довгі. Особливу увагу привертають лапи: довгі, тонкі пальці з добре помітними перетинками («мавпячі лапки») дозволяють їм бути надзвичайно вправними і хапати дрібні предмети.
Частина тіла · 13
| Частина тіла | Опис стандарту (на основі WCF) |
|---|---|
| Загальний вигляд | Кіт середнього розміру, міцний, мускулистий. Тіло середньої довжини, з прямою спиною. Круп ширший за плечі. Кінцівки пропорційні, мускулисті. |
| Голова | Клиноподібна, з добре розвиненими вилицями та надбрівними дугами. Лоб плаский, з численними вертикальними зморшками між вухами. |
| Морда | Середньої довжини, заокруглена, з легким пінчем (звуженням за подушечками вусів). Подушечки вусів виражені. |
| Ніс | Середньої довжини, прямий. Перехід до лоба (стоп) помітний. |
| Підборіддя | Міцне, добре розвинене. |
| Вуха | Великі, високо та прямо поставлені, трохи нахилені вперед. Широкі біля основи, з заокругленими кінчиками. Зовнішній край вуха продовжує лінію голови. Відстань між вухами не більша за ширину вуха. |
| Очі | Середнього розміру, мигдалеподібні, поставлені трохи навскіс. Не опуклі. Допускається будь-який колір. |
| Шия | Середньої довжини, мускулиста. |
| Тіло | Міцне, мускулисте, з широким крупом. Живіт округлий («пузико»). |
| Кінцівки та лапи | Кінцівки середньої довжини, стрункі, мускулисті. Лапи овальні, з довгими рухливими пальцями («мавпячі пальці»), між якими помітні перетинки. |
| Хвіст | Довгий, прямий, міцний, гнучкий, звужується до заокругленого кінчика. |
| Шкіра та шерсть | Шкіра еластична, з численними складками на голові, шиї, під пахвами та в паху. Гаряча й приємна на дотик. Допускається чотири типи покриву (див. нижче). Залишкова шерсть можлива на пойнтових ділянках. Вуса бажані (часто короткі, звивисті або обламані). |
| Забарвлення | Визнаються усі можливі забарвлення та малюнки шкіри (суцільні, черепахові, табі, біколори, колор-пойнт тощо). Пігментація шкіри добре видна. |
Типи шкірного покриву донського сфінкса
Унікальною особливістю донських сфінксів є наявність чотирьох основних типів «безшерстості», які зумовлені домінантним геном Hrbd. Ці типи можуть змінюватися з віком кота (особливо перші три):
- Голий (Гомозиготний, Rubber Bald): Це коти, що несуть домінантний ген у гомозиготній формі (Hrbd/Hrbd). Вони народжуються абсолютно безшерстими. Шкіра на дотик нагадує гарячу гуму або пластилін, дуже еластична, з великою кількістю складок. Виділяє найбільше шкірного секрету, тому потребує найбільш ретельного догляду. Вважаються найціннішими для шоу.
- Флок (Flocked): Ці коти є гетерозиготними (Hrbd/hrbd). Шкіра вкрита дуже короткими, тонкими, майже невидимими волосками (до 1–2 мм), що нагадують оксамит або шкірку персика. На дотик шкіра дуже ніжна. З віком (зазвичай до 1–2 років) такі коти часто повністю «роздягаються» і стають голими.
- Велюр (Velour): Також гетерозиготні. Волоски довші (2–3 мм) та помітніші, ніж у флокових котів. Шерсть м’яка, нагадує велюрову тканину. З віком також можуть частково або повністю втратити шерсть, але іноді залишковий покрив зберігається на кінцівках, хвості та мордочці (пойнтах).
- Браш (Brush): Також гетерозиготні тварини. Мають жорстку, звивисту, рідку шерсть, схожу на щетину. Ділянки облисіння («острівці») помітні на голові, шиї, спині. Зазвичай, коти типу «браш» не втрачають шерсть повністю протягом життя. Хоча вони не є виставковими, такі тварини дуже важливі для племінного розведення, оскільки схрещування двох повністю голих (гомозиготних) тварин може призвести до генетичних проблем, ослабленого потомства або проблем з фертильністю. Тому «браші» - це «золотий фонд» для підтримки здоров’я породи.
