Що насправді написано в стандарті FCI № 191
Був’є належить до групи 1 FCI (вівчарки та скотарські собаки), секції 2 — скотарські собаки, крім швейцарських. Порода йде з робочими випробуваннями: для повного чемпіонського титулу FCI від собаки очікують не лише екстер’єру, а й складеного робочого іспиту. Офіційна автентична мова стандарту — французька; усі інші видання є перекладами з неї, і це не формальність, як буде видно нижче.
Видання стандарту різними мовами розходяться між собою
FCI публікує стандарт № 191 чотирма мовами, і дати цих видань різні: французьке — 22 червня 2001 року, іспанське — 10 квітня 2002 року, німецьке — 5 червня 2002 року, англійське — 27 вересня 2002 року. Тобто автентичний французький текст тут найстаріший, а переклади новіші — і поширене припущення, ніби переклади завжди відстають, для цієї породи не справджується.
Важливіше інше: розходяться не лише дати, а й зміст. Англійське, французьке й німецьке видання дають вагу кобеля 35–40 кг. Іспанське видання в тому самому рядку дає 30–40 кг — нижня межа на п’ять кілограмів менша. Вага сук у всіх чотирьох виданнях однакова, а зріст усюди збігається.
І це не єдина розбіжність іспанського видання. У розділі про призначення породи воно перелічує лише два первісні заняття — пастуше й тяглове, — тоді як французьке, англійське й німецьке видання називають ще й маслобійного собаку. Тобто іспанський читач відкриває текст, у якому одного заняття просто немає.
Оскільки автентичною мовою є французька, коректним слід вважати діапазон 35–40 кг; британський Кеннел-клуб, до речі, дає ті самі числа. Практичний висновок ширший за один рядок: читаючи стандарт у перекладі, звіряйте не лише текст, а й редакцію — числа можуть бути цілком справжніми й водночас не тими, що в оригіналі.
