Фландрський був’є

У світі пастуших собак існує велике розмаїття. Наприклад, якщо порівнювати з іншими породами, то австралійський куцохвостий пастуший собака є більш легким та рухливим, орієнтованим на швидкість, тоді як фінський лаппхунд — це класичний шпіцеподібний пастух з зовсім іншим типом психіки. Фландрський був’є на їхньому тлі виглядає як важковаговик, створений для силової роботи.

Історія цієї породи тісно переплетена з історією самого регіону Фландрія, який географічно охоплює частину сучасної Бельгії та Франції. В середні віки це був один з найбільш економічно розвинених регіонів Європи, де сільське господарство потребувало потужних помічників.

Походження та ранні роки

Вважається, що предки сучасних був’є з’явилися завдяки монахам абатства Тер Дюйн. Вони схрещували місцевих фермерських собак з привезеними з Британії дірхаундами та ірландськими вовкодавами, а пізніше, ймовірно, додали кров місцевих мастифів. Існує також теорія про вплив іспанських собак, завезених під час іспанського панування у XVI-XVIII століттях.

До початку XX століття не існувало єдиного типу “коров’ячого собаки”. В кожному селі цінували насамперед робочі якості, а не екстер’єр. Собаки повинні були:

• Заганяти корів та биків (звідси назва “Bouvier” — погонич биків).
• Тягнути візки з молоком та сиром на ринок.
• Охороняти ферму від вовків та злодіїв.

До речі, найближчим родичем нашого героя є менш відомий арденнський був’є, який зберіг ще більш примітивний та грубий вигляд, характерний для старовинних бельгійських собак.

Військова слава та відродження

Перша світова війна стала трагедією для породи, але водночас і її зоряним часом. Фландрія перетворилася на поле жорстоких битв. Був’є активно використовувалися армією як санітарні собаки, зв’язківці та тягова сила для кулеметів. Вони вивозили поранених під обстрілами, проявляючи чудеса хоробрості. Легендарний пес на прізвисько Гамен навіть отримав медаль Червоного Хреста.

Після війни порода була майже знищена. Відновлення почалося завдяки кільком вцілілим особам та ентузіазму бельгійських ветеринарів. У 1922 році був створений Національний клуб, а суперечки між французами та бельгійцями щодо стандарту (особливо щодо забарвлення) тривали аж до 1965 року, коли FCI затвердила остаточний стандарт, що об’єднав обидва типи.

Зовнішність фландрського був’є випромінює первісну силу. Це компактний, квадратного формату пес, який, здається, твердо стоїть на землі всіма чотирма лапами. Його не можна назвати елегантним у класичному розумінні, як добермана, але в його грубій силі є своя естетика.

• Голова: Масивна, пропорційна тілу. Черепна частина плоска і широка. Характерною рисою є “борода” та “вуса”, які роблять морду візуально квадратнішою та грізнішою. Очі овальні, темні, з розумним та сміливим поглядом.
• Корпус: Спина коротка, широка і м’язиста. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів. Це собака з потужним “двигуном” — широким крупом та сильними стегнами.
• Шерсть: Це головна броня був’є. Остьове волосся дуже жорстке, сухе на дотик, довжиною близько 6 см. Під ним знаходиться густе, м’яке підшерстя, яке захищає від дощу та холоду. На дотик шерсть не повинна бути шовковистою.

Часто недосвідчені люди плутають цю породу з іншими великими чорними собаками. Наприклад, різеншнауцер має більш витягнутий силует і вужчу голову, а російський чорний тер’єр значно більший за розміром і має іншу структуру шерсті. Був’є ж залишається унікальним у своїй “квадратності” та компактності.

Фландрський був’є — це особистість. Це не той собака, який буде заглядати вам в очі в очікуванні команди кожну секунду, як бордер-коллі. Вони мають власну думку, почуття гідності та високий інтелект.

Відносини з родиною

В колі сім’ї “бельгійський ведмідь” перетворюється на величезне кошеня. Вони надзвичайно прив’язуються до своїх власників. Був’є не обирає одного господаря, він любить всю “зграю”. З дітьми ці собаки зазвичай поводяться дуже обережно і терпляче, дозволяючи малечі багато чого. Однак, враховуючи розміри пса, ігри з зовсім маленькими дітьми повинні проходити під наглядом.

Охоронні якості

Це природжений охоронець території. Йому не потрібне спеціальне навчання, щоб зрозуміти, що чужинець на ділянці — це потенційна загроза. При цьому був’є не є “пустобрехом”. Він гавкає рідко, але якщо вже подав голос — значить, сталося щось серйозне. Атакує він зазвичай мовчки та стрімко, попередньо блокуючи порушника.

Шерсть — це краса і водночас головний біль власника був’є. Якщо ви не готові приділяти грумінгу час або платити професіоналам, краще розгляньте іншу породу. Шерсть росте постійно і не линяє звично, як у вівчарок. Відмерле волосся застряє у підшерсті, утворюючи ковтуни.

1. Розчісування: Мінімум 1-2 рази на тиждень. Потрібно використовувати пуходерку та металевий гребінь з довгими зубцями, щоб прочесати шерсть до самої шкіри. Поверхневе розчісування лише погіршить ситуацію, створюючи “валянок” біля шкіри.
2. Тримінг та стрижка: Оскільки шерсть жорстка, ідеально проводити легкий стримінг (вищипування) відмерлої шерсті. Однак більшість власників домашніх улюбленців обирають стрижку ножицями та машинкою раз на 2-3 місяці. Важливо зберігати природний, трохи недбалий силует, не роблячи з був’є пуделя.
3. Гігієна бороди: Це критичний момент. Після кожного прийому їжі або пиття бороду бажано витирати. В ній застряють рештки їжі, що може призвести до неприємного запаху та розвитку грибка.

Фландрський був’є — кошлатий бельгійський трудівник із залізним характером: сильний, розумний і врівноважений пастух та охоронець із фірмовою «бородою». Він спокійний і надійний, майже не линяє (потребує грумінгу), але має велику потребу в русі й роботі та охоронний інстинкт. Зі здоровʼя характерні спадкова глаукома (у молодому віці), дисплазія суглобів і ризик завороту шлунка.

Фландрський був’є — порода з високим больовим порогом. Це означає, що собака може довго терпіти біль і не показувати, що його щось турбує. Тому власнику небхідно бути дуже уважним до змін у поведінці.

Основні проблеми, з якими стикаються власники:

• Дисплазія кульшового та ліктьового суглобів: Спадкове захворювання великих порід. Обов’язково вимагайте у заводчика тести батьків цуценяти.
• Заворот шлунка: Смертельно небезпечний стан. Щоб уникнути цього, не годуйте собаку безпосередньо перед або одразу після фізичних навантажень.
• Хвороби очей: Глаукома та ентропіон (заворот повіки).
• Гіпотиреоз: Порушення роботи щитовидної залози, що призводить до ожиріння та проблем зі шкірою.

Виховання був’є — це процес, що вимагає терпіння, послідовності та “залізної руки в оксамитовій рукавичці”. Жорстокість з цією породою неприпустима — пес замкнеться в собі або почне захищатися. Але й надмірна м’якість призведе до того, що 40-кілограмовий пес вирішить, що він — лідер зграї.

Важливі аспекти тренувань:

• Рання соціалізація: Це критично важливо. Цуценя повинно бачити інших собак, людей, транспорт, чути міський шум. Ізольований був’є виросте агресивним або лякливим.
• Мотивація: Вони не будуть працювати “за спасибі” або просто так, повторюючи команду 50 разів. Їм має бути цікаво. Використовуйте ігрові методи та ласощі.
• Спорт: Фландрський був’є чудово показує себе в IGP (послух, захист, слід), обідієнс та навіть в аджиліті (якщо траса адаптована під великих собак).

Пам’ятайте, що був’є дорослішають повільно. У віці 1,5 року це зовні вже дорослий пес, але всередині — ще підліток, який може перевіряти межі дозволеного.

Здоровий раціон — запорука довголіття. Враховуючи схильність до завороту шлунка, добову норму слід ділити на 2 рівні частини (годувати вранці та ввечері) і забезпечити собаці спокій після їжі мінімум на годину.

Натуральне харчування vs Сухий корм

Якщо ви обираєте сухий корм, це має бути клас Super Premium або Holistic для великих порід. Зверніть увагу на вміст протеїну (не менше 25%) та хондропротекторів для суглобів.

При натуральному годуванні основа раціону (близько 60-70%) — це сире м’ясо (яловичина, індичка) та субпродукти. Обов’язково додавайте:

• Кисломолочні продукти середньої жирності.
• Овочі (кабачок, морква, гарбуз).
• Морську рибу (без кісток, раз на тиждень).
• Невелику кількість круп (рис або гречка).

Заборонено: трубчасті кістки, солодке, копченості, свинину, бобові та виноград. Особливий догяд потрібен за мисками — вони мають бути на підставці, що регулюється по висоті, щоб собаці не доводилося занадто низько нахилятися, хоча думки ветеринарів щодо цього розділяються.