Історія виникнення породи Голландська вівчарка
Голландська вівчарка (хердер) була виведена в Нідерландах у XIX столітті переважно як пастуша собака. Її предками вважаються ті ж собаки, що дали початок бельгійським вівчаркам, таким як Малінуа, та німецьким вівчаркам. Спочатку основний акцент у розведенні робився на робочі якості, а не на екстер’єр. Фермерам потрібен був витривалий, розумний та невибагливий помічник, здатний пасти отари овець та охороняти майно. Забарвлення та тип шерсті не мали для них першочергового значення, що сприяло збереженню генетичного різноманіття породи. Ці собаки були поширені в сільській місцевості Нідерландів, особливо в південних регіонах (Брабант, Дренте) та на узбережжі.
Зменшення потреби в пастуших собаках наприкінці XIX - на початку XX століття через скорочення пасовищ та отар призвело до того, що порода опинилася під загрозою зникнення. Проте ентузіасти породи доклали зусиль для її збереження. Перший стандарт породи був розроблений у 1898 році, а офіційне визнання Голландського клубу любителів породи (Nederlandse Herdershonden Club - NHC) відбулося тоді ж. Міжнародна Кінологічна Федерація (FCI) прийняла сучасний стандарт голландської вівчарки у 1960 році (стандарт №223). Сьогодні голландська вівчарка не така чисельна, як, наприклад, німецька вівчарка короткошерста, але порода має своїх відданих шанувальників по всьому світу. Її все частіше використовують як сторожового собаку, компаньйона, а також у різних видах спорту, поліцейській та рятувальній службах. Вона чудово проявляє себе як собака-поводир для незрячих людей та у розшуку по сліду.
Як виглядає Голландська вівчарка: детальний опис зовнішності
Перед тим, як завести будь-яку тварину, важливо ретельно вивчити характеристики породи. У випадку з голландською вівчаркою, її зовнішність поєднує силу, пропорційність та функціональність. Це собака середнього розміру, середньої ваги, м’язистий, з міцним, добре збалансованим корпусом, що свідчить про витривалість. Довжина корпусу трохи перевищує висоту в холці (приблизно 10:9). Вираз очей розумний та пильний.
Голова пропорційна до тіла, клиноподібної форми, суха, без зморшок. Череп плаский, перехід від лоба до морди плавний, але помітний. Морда трохи довша за черепну частину. Губи щільно прилягають. Зуби міцні, прикус ножицеподібний.
Очі середнього розміру, мигдалеподібні, трохи косо поставлені, темного кольору (бажано темно-карі).
Вуха середнього розміру, стоячі, високо поставлені. Коли собака насторожена, вони спрямовані вперед.
Корпус міцний. Спина коротка, пряма та сильна. Поперек міцний, не довгий і не вузький. Круп не повинен бути коротким або надто похилим. Груди глибокі, але не надто широкі, ребра помірно вигнуті.
Хвіст у спокійному стані звисає прямо або злегка вигнутий, сягаючи скакального суглоба. В русі піднімається вище, але ніколи не закручується кільцем і не лягає на спину.
Кінцівки міцні, з добре розвиненим кістяком та сильною мускулатурою. Передні кінцівки прямі, з міцними п’ястками. Плечі похилі, лікті щільно прилягають до грудей. Задні кінцівки потужні, з добре вираженими кутами скакальних суглобів. Лапи овальні, зібрані, з міцними темними подушечками та кігтями.
Головною особливістю голландської вівчарки є її шерсть, яка буває трьох типів:
- Короткошерста: Шерсть досить жорстка, щільно прилягає, з густим підшерстям.
- Довгошерста: Шерсть довга, пряма (або ледь хвиляста), жорстка на дотик, не кучерява, з густим підшерстям. На голові, вухах, лапах та задній стороні передніх кінцівок шерсть коротша. На шиї та грудях утворює «гриву», на задній стороні задніх кінцівок – «штани». Хвіст пишно опушений.
- Жорсткошерста: Вся поверхня тіла вкрита густою, жорсткою, скуйовдженою шерстю з щільним підшерстям. Шерсть повинна бути щільною. На голові шерсть утворює характерні «брови», «вуса» та «бороду». Хвіст добре опушений. Цей тип шерсті вимагає специфічного догляду, включаючи тримінг.
Забарвлення для всіх трьох типів шерсті – тигрове (brindle). Основний колір може бути золотисто-палевим (від світло-пісочного до каштаново-червоного) або сріблясто-сірим. Тигровини (смуги) чіткі, темні (бажано чорні), розподілені по всьому тілу, включаючи «комір», «штани» та хвіст. Занадто багато чорного кольору (суцільний чорний плащ) є небажаним. Маска на морді бажана.
Вага хердера може досягати 30–32 кг, що, разом із значним зростом, робить утримання в невеликій квартирі дещо проблематичним без достатніх фізичних навантажень. Собака має потужний кістяк, який дозволяє їй витримувати великі фізичні навантаження. Мускулатура добре розвинена, тому тварині необхідні регулярні тренування. Найсильнішою частиною тіла можна назвати кінцівки – вони досить високі та сильні. Ця порода обожнює бігати, оскільки витривалість та бажання бути корисною у неї в крові. Як тільки в моду увійшли виставки та змагання собак, голландська вівчарка стала неодмінним учасником таких заходів, часто опиняючись серед лідерів.
