Характер та темперамент: спокій, який не варто плутати з лінощами
Стандарт описує темперамент кламбера послідовно: врівноважений, надійний, добрий і гідний, «більш відсторонений, ніж інші спаніелі» (more aloof than other Spaniels), без жодної схильності до агресії. Це рідкісний випадок, коли офіційний документ фіксує саме ту рису, яку відзначають власники: стриманість до незнайомців без недовіри й без нервозності.
Удома це справді дуже тихий собака. Кламбер багато спить, часто хропе, не бігає без мети й майже не гавкає без причини. Через це його іноді описують як «диванного», що неточно: у полі вмикається інший режим — зосереджений, наполегливий, методичний. На відміну від енергійнішого вельш-спрингер-спаніеля, кламбер працює повільніше, але надзвичайно ретельно опрацьовує густі зарості.
З дітьми кламбери зазвичай терплячі й лагідні, з іншими собаками й котами уживаються добре, особливо якщо росли разом. Сторожових якостей у породи практично немає: вона надто доброзичлива для цієї ролі, хоча розміри й низький голос можуть спрацювати як стримувальний чинник.
Важлива побутова риса — звичка щось носити в зубах. Кламбери підбирають іграшки, палиці, капці й «дарують» їх господарям і гостям. Це не проблема поведінки, а породна манера, з якою простіше змиритися, ніж боротися.
Робоче призначення, яке пояснює характер
Майже все, що дивує в кламбері вдома, стає зрозумілим, щойно подивитися на його робочу спеціалізацію. FCI класифікує породу однозначно: група 8, секція 2 — спаніелі, із робочими випробуваннями, а призначення записує одним словом — flushing dog, собака, який піднімає дичину під постріл.
Це принципово інша робота, ніж у ретривера. За описом британського клубу, від цих спаніелів у густому підліску не вимагали апортувати — від них вимагали методично обшукати гущавину й підняти птаха, працюючи попереду мисливця в межах пострілу. Звідси й усе інше: розмірений темп замість швидкості, робота без гавкоту, витривалість замість спринту, самостійність у пошуку й міцна голова з добрим чуттям. Порода, від якої віками вимагали думати самій у заростях, не перетворюється на собаку миттєвої слухняності лише тому, що переїхала в квартиру.
Той самий стандарт фіксує й тривожну тенденцію: порода «поважчала» приблизно з 1950-х років, і хоча верхня межа для кобелів встановлена на 34 кг, окремі собаки її перевищують. Любителям породи стандарт прямо радить стежити, щоб велика вага не оберталася слабкістю задніх кінцівок, — тобто застереження про робочу придатність вписане в сам текст реєстру.
Плюси і мінуси породи кламбер-спаніель
Кламбер підходить не кожній родині, і чесніше говорити не про окремі «плюси» й «мінуси», а про три компроміси, кожен з яких випливає з тієї самої будови й тієї самої рідкісності.
Тиша вдома — в обмін на шерсть і слину. Кламбер справді один із найспокійніших підружейних собак: він не намотує кола по квартирі, майже не гавкає без причини й здатен проспати більшу частину дня. Але та сама рясна щільна шерсть, яка захищає його в підліску, линяє цілий рік, а важкі брилі означають слину — особливо після пиття й в очікуванні їжі. Це не те, що можна «виправити» доглядом; це те, з чим погоджуються заздалегідь.
Самостійність — в обмін на миттєву слухняність. Порода розумна й має добру пам’ять, але вона звикла ухвалювати рішення сама: у полі від неї віками вимагали методичної роботи без постійних команд. Удома це читається як упертість. Кламбер навчається, проте за мотивацією, а не з бажання догодити, і покарання руйнують контакт швидше, ніж дають результат.
Рідкісність — в обмін на роботу, якої вона вимагає від власника. Порода приваблює саме тим, що її майже не зустріти. Зворотний бік: мала популяція означає довше чекання на цуценя, вужчий вибір ліній і необхідність самому розбиратися в результатах тестів, замість того щоб покладатися на кількість пропозицій. Це порода, де питання «які обстеження проходили батьки» доводиться ставити першим, а не останнім.
Дресирування та соціалізація кламбер-спаніеля
Кламбери розумні й мають хорошу пам’ять, але вони не з тих собак, що виконують команду заради самого виконання. Вони спершу зважують, що з цього матимуть, — тому працює лише позитивне підкріплення: похвала, ласощі, гра. Жорсткі методи руйнують контакт і не дають результату.
Заняття варто робити короткими й послідовними. Порода самостійніша в ухваленні рішень, ніж, скажімо, піренейська вівчарка з гладкою мордою, яка звикла тісно кооперуватися з людиною. Рання соціалізація критично важлива: із цуценячого віку знайомте кламбера з різними людьми, звуками, поверхнями й тваринами.
Щодо навантажень Kennel Club орієнтує приблизно на годину руху на день. Але тут є породна засторога, якої немає в більшості порід: у кламбера задокументовані два спадкові стани, що проявляються саме навантаженням (докладно нижче). Тому інтенсивні, «до знемоги» тренування недоречні, а будь-який епізод раптової слабкості, некоординованості чи колапсу після навантаження — привід негайно звернутися до ветеринара, а не «дати собаці відпочити й забути».
