Історія походження породи
Порода критських собак - справжня ровесниця Егейської цивілізації, живий артефакт історії. Дослідники та кінологи стверджують, що протягом чотирьох тисячоліть вона майже не змінювала своїх фенотипових та поведінкових характеристик. Це унікальний випадок біологічної консервації, зумовлений острівною ізоляцією Криту. На думку відомого археолога Спиридона Марінатоса, крітікос іхнілатіс (Kritikos Ichnilatis) зберігає службові та екстер’єрні якості ще від 3200 р. до н.е. Доказом цього є численні фрески, печатки, кераміка та скульптури Мінойської епохи, знайдені під час розкопок палаців у Кноссі та Фесті.
Історично склалося так, що виживання на суворому, скелястому острові вимагало від собаки виняткової спритності. Відомо, що він здатен заганяти дикого гірського козла (крі-крі), полювати на кабана і навіть, у давнину, на ведмедя (яких на Криті вже немає). Під час переслідування критський собака розвиває неабияку швидкість і, на відміну від класичних хортів, що полюють мовчки, оголошує про успіх або візуальний контакт із жертвою голосним, специфічним гавкотом. Цей витривалий гончак здобув офіційне визнання у сучасній Греції та вважається національним надбанням, проте породу поки не визнано FCI на міжнародному рівні, хоча робота в цьому напрямку ведеться дуже активно (визнана VDH у Німеччині).
У важкі часи турецького панування на Криті ці собаки були майже винищені, але завдяки ентузіазму місцевих мисливців у гірських селах популяцію вдалося зберегти в чистоті. Собака добре приживається у великих сім’ях, є генетично здоровою, невибагливою і простою у догляді. Відтак, над збільшенням популяції та популяризацією породи за межами острова активно працюють місцеві клуби та професійні розвідники.
Як виглядає Критський гончак: детальний опис зовнішності
Породний тип крітікос іхнілатіса, хоч і формувався тисячоліттями, має чіткі стандарти в межах грецької кінологічної спільноти. Загалом, його зовнішність відносять до групи примітивних гончих собак (Primitive Hounds) - це атлетичні тварини із сухою статурою, розвиненою мускулатурою і видовженими кінцівками, що дозволяє їм здійснювати високі стрибки по скелях.
Голова та морда
Голова має клиноподібну форму, подовжену, що типово для собак, які покладаються на зір та нюх одночасно. Череп злегка плаский, перехід від чола до морди (стоп) плавний, не різкий. Видовжена морда звужується до носа із мочкою чорного кольору (у світлих собак допускається темно-коричневий відтінок). Щелепи сильні, з повним ножицеподібним прикусом - це критично важливо для робочого собаки, що має утримувати здобич. Очі середнього розміру, мигдалеподібні, розміщені трохи косо, колір варіюється від бурштинового до темно-карого, погляд завжди розумний, уважний і пронизливий.
Корпус та кінцівки
Тіло критського гончака вписується в квадрат або легкий прямокутник. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, що забезпечує великий об’єм легень для тривалого бігу, але не надто широка спереду. Живіт сильно підтягнутий, як у хорта («підрив»). Лапи - це окрема особливість: вони овальні («заячі»), з міцними, вигнутими кігтями і товстими подушечками, які нечутливі до гострого каміння та колючок. Це дозволяє собаці бігати по вулканічній породі, не травмуючись.
Шерсть та забарвлення
Коротка шерсть, дуже густа і жорстка на дотик, щільно прилягає до тіла. Вона буває однотонною або поєднує 2–3 кольори. В палітрі критського собаки зустрічаються:
- Чисто білий;
- Вугільно-чорний;
- Всі відтінки рудого та оленячого;
- Кремовий (відтінок слонової кістки);
- Тигровий (brindle) на різному фоні.
Шерсть може мати плями, нести підпалини або білі відмітини на грудях, лапах та кінчику хвоста.
Особливості хвоста та вух
Вуха крітікос іхнілатіс дуже рухливі, трикутні, широкі біля основи. Вони можуть стирчати вгору (у стані збудження) або напівзвисати, закладатися назад («трояндочкою») у стані спокою. У представників породи характерний довгий хвіст, який часто утворює кільце або «бублик», закидаючись на спину. Зазвичай, під час руху собака несе його здійнятим вгору, що допомагає мисливцю бачити собаку у високій траві.
