Історія породи
Історія лапінпорокойра нерозривно пов’язана з історією народу саамів (лопарів), корінного населення Північної Європи. Протягом сотень років саами залежали від північних оленів як джерела їжі, одягу та транспорту. А олені, в свою чергу, потребували захисту та контролю. Саме тут на сцену виходять пращури сучасних оленегонних собак.
Перші згадки про подібних собак датуються 1673 роком у книзі «Лаппонія». Протягом століть селекція велася виключно за робочими якостями. Саамам був потрібен пес, який міг би бігти цілий день, не мерзнути при -40°C і керувати стадом, використовуючи гавкіт. Генетично ці собаки близькі до інших північних шпіців. Наприклад, їх далеким родичем можна вважати німецького малого шпіца (кляйншпіца), хоча зовні та за темпераментом вони пішли різними шляхами еволюції. Також простежується певний зв’язок з робочими фермерськими собаками півночі, такими як ісландський собака.
Важливий момент 1966 року
До середини 20-го століття всі фінські пастуші собаки вважалися однією породою. Проте, кінологи помітили суттєву різницю: одні собаки були більш кошлаті і спокійніші, а інші — короткошерсті, довші і значно швидші. У 1966 році Фінський кеннел-клуб прийняв історичне рішення розділити їх на дві окремі породи:
- Фінський лаппхунд (більш популярний як домашній улюбленець, пухнастий).
- Лапінпорокойра (робочий оленегінний собака).
Це рішення врятувало робочі якості породи. Сьогодні лапінпорокойра залишається переважно робочим собакою, хоча все частіше з’являється в містах у ролі спортсмена.
