Малий швейцарський гончак (гладкошерстий)

Історія малого швейцарського гончака, або, як його називають на батьківщині, Schweizer Niederlaufhund, нерозривно пов’язана зі змінами у мисливському законодавстві Швейцарії на початку XX століття. До цього часу в альпійських кантонах активно використовували середніх за розміром швейцарських гончаків (таких як бернський гончак, юрський гончак, люцернський гончак та швіцький гончак) для полювання на різноманітну дичину. Проте, з 1905 року було введено систему мисливських угідь з обмеженою територією, і швидкі, високоногі гончаки стали менш практичними. Вони занадто швидко гнали дичину, виганяючи її за межі дозволеної зони.

Виникла гостра потреба у собаці з такими ж відмінними мисливськими якостями, але повільнішому та більш пристосованому до роботи на невеликих ділянках. Мисливці та кінологи вирішили створити низькорослу версію національних гончаків. Для цього швейцарських гончаків почали цілеспрямовано схрещувати з таксоподібними браками (Dachsbracke), які вже мали короткі лапи та спокійніший темп роботи. Результатом цієї селекційної роботи став собака з подовженим корпусом, короткими, але міцними кінцівками, який зберіг чудовий нюх, витривалість та мисливський азарт своїх предків.

Клуб “Швейцарський Нідерлауфхунд” був заснований у 1905 році, і з того часу почалася планомірна робота над стандартизацією породи. Як і їхні більші аналоги, малі гончаки були розділені на чотири різновиди за типом забарвлення, кожен з яких відповідав певній географічній області Швейцарії. Гладкошерстий малий швейцарський гончак є одним з двох типів шерсті (поряд з грубошерстим) і представлений у всіх чотирьох варіаціях забарвлення.

Малий швейцарський гончак – це собака гармонійної, хоч і дещо розтягнутої будови. Він справляє враження міцної, витривалої тварини, незважаючи на свій невеликий зріст. Його зовнішність повністю відповідає функціональному призначенню: полювати в складних умовах, впевнено йти по сліду і не втомлюватися протягом багатьох годин.

• Голова: Довга, вузька, з чіткими лініями. Череп злегка опуклий. Перехід від чола до морди помірно виражений.
• Очі: Овальної форми, темно-карого кольору, з живим та доброзичливим виразом.
• Вуха: Дуже довгі, низько посаджені, звисають, м’які на дотик. Вони є однією з найхарактерніших рис породи.
• Корпус: Прямокутного формату, з міцною спиною та глибокою, добре розвиненою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для серця та легень.
• Кінцівки: Короткі, але дуже мускулисті та кістляві, що дозволяє собаці бути стійким на будь-якій місцевості.
• Хвіст: Середньої довжини, низько посаджений. У спокійному стані опущений, під час руху може підніматися, але не закручується над спиною.
• Шерсть: У гладкошерстого різновиду шерсть коротка, щільна, гладка та блискуча, з невеликим підшерстям.

Існує чотири основні різновиди малого швейцарського гончака, які відрізняються забарвленням і названі на честь кантонів Швейцарії:

1. Малий бернський гончак: Триколірне забарвлення – білий основний фон з великими чорними плямами та рудим підпалом над очима, на щоках та вухах.

2. Малий юрський гончак: Чорне забарвлення з рудим підпалом. Дуже схожий на зменшену копію гончака Святого Губерта.

3. Малий люцернський гончак: “Блакитне” забарвлення, яке утворюється сумішшю чорних і білих шерстинок (крап), з чорними плямами або чорним “сідлом”. Це надає шерсті характерного синюватого відтінку.

4. Малий швіцький гончак: Білий основний фон з рудо-жовтими або помаранчевими плямами.

Малий швейцарський гончак має подвійний характер. На полюванні – це невпинний, азартний та самостійний переслідувач, який здатний годинами йти по сліду, сповіщаючи мисливця своїм дзвінким, мелодійним гавкотом. Його мисливський інстинкт надзвичайно сильний, тому на прогулянках у неогородженій місцевості його не можна спускати з повідця.

Вдома ж цей собака перетворюється на спокійного, лагідного та надзвичайно відданого компаньйона. Він сильно прив’язується до своєї родини і добре ладнає з дітьми, за умови, що ті поважають його особистий простір. Малі швейцарські гончаки не схильні до безпричинної агресії, вони доброзичливі до знайомих людей. До незнайомців можуть ставитися з обережністю, але не з ворожістю. Вони добре уживаються з іншими собаками, особливо якщо росли разом. Однак через сильний мисливський інстинкт їх не рекомендується утримувати разом з дрібними домашніми тваринами, такими як коти, гризуни чи птахи.

Хоча гладкошерстий нідерлауфхунд має дуже компактні розміри, не варто утримувати його в квартирі. Для гончого собаки обмеження в просторі погано впливають на самопочуття і поведінку. Ідеальним місцем для нього буде приватний будинок з великим, надійно огородженим подвір’ям, де він зможе вільно бігати. Тривалі прогулянки, достатні фізичні навантаження та участь у полюванні – запорука його здоров’я і хорошого настрою.

Догляд за шерстю гладкошерстого різновиду максимально простий. Густа коротка шерсть не схильна до утворення ковтунів. Достатньо раз на тиждень прочісувати її гумовою щіткою або рукавичкою для видалення відмерлих волосків. Купати собаку слід лише за нагальної потреби, оскільки часті водні процедури можуть порушити природний захисний шар шкіри. Після полювання або прогулянок лісом важливо ретельно оглядати собаку на наявність кліщів та інших паразитів.

Особливої уваги потребують вуха. Їхня довга, висяча форма створює сприятливе середовище для розвитку бактерій та грибків. Необхідно регулярно, щонайменше раз на тиждень, оглядати вушні раковини та обережно чистити їх спеціальним лосьйоном. Також важливо стежити за станом кігтів і вчасно їх підстригати, якщо вони не сточуються природним шляхом.

Слухняність і тямущість малих швейцарських гончаків сприяє їх ефективному дресируванню, але є нюанси. Це розумні собаки, які швидко засвоюють команди. Проте, як і всі гончаки, вони були виведені для самостійної роботи, тому можуть проявляти впертість та незалежність. Дресирування має бути послідовним, терплячим та базуватися на позитивному підкріпленні – похвалі та ласощах.

Рання соціалізація є критично важливою. Цуценя потрібно знайомити з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами, щоб воно виросло впевненим та врівноваженим собакою. Особливу увагу слід приділити команді “До мене!”. Через сильний мисливський інстинкт, відпрацювання бездоганного відклику є питанням безпеки вашого улюбленця.

Тренування – невід’ємна умова хорошого самопочуття і настрою малого “швейцарця”, адже він створений для активного життя. Забіги складною місцевістю, тривалі походи, ігри на пошук предметів або заняття такими видами кінологічного спорту, як ноузворк (робота носом), допоможуть спрямувати його енергію в правильне русло.

Загалом, малим швейцарським гончакам притаманне міцне здоров’я. Це робоча порода, яка не зазнала шкоди від екстремальної селекції. Добре доглянутий нідерлауфхунд, що отримує збалансоване харчування і має вільну можливість руху на відкритому просторі, хворіє рідко. Однак існує кілька моментів, на які варто звернути увагу.

Правильне харчування – основа здоров’я та довголіття будь-якого собаки, і малий швейцарський гончак не є винятком. Оскільки це дуже активна порода, її раціон повинен бути високоенергетичним та збалансованим. Існує два основних підходи до годування: готові промислові корми та натуральне харчування.

1. Готові корми. Найпростіший та найнадійніший варіант. Слід обирати високоякісні корми класу преміум або супер-преміум, розроблені для активних собак малих або середніх порід. Перевагу варто віддавати кормам з високим вмістом тваринного білка (м’ясо на першому місці в списку інгредієнтів).
2. Натуральне харчування. Цей підхід вимагає більше часу та знань. Основою раціону має бути сире або відварене нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка), субпродукти, морська риба (без кісток). До м’ясної складової додають каші (рис, гречка), овочі (морква, гарбуз, кабачок), кисломолочні продукти (нежирний сир, кефір) та трохи рослинної олії. Важливо: при натуральному годуванні необхідний додатковий прийом вітамінно-мінеральних комплексів, призначених ветеринаром.

Категорично не можна давати собаці: трубчасті кістки, шоколад, виноград, цибулю, часник, копченості, жирну та смажену їжу. Доступ до свіжої чистої води має бути постійним. Годувати дорослого собаку рекомендується двічі на день, після прогулянки, щоб уникнути ризику завороту шлунка.

• Назва породи “Niederlaufhund” з німецької буквально перекладається як “низьконогий гончак”.
• Кожен з чотирьох типів забарвлення історично був прив’язаний до певного регіону Швейцарії, що допомагало мисливцям розрізняти своїх собак на полюванні.
• Їхній мелодійний гавкіт, який називають “співом”, є характерною рисою багатьох гончаків. Він служив для того, щоб мисливець міг визначити місцезнаходження собаки на великій відстані в густому лісі чи горах.
• Незважаючи на мисливське призначення, у сучасній Європі все більше людей заводять малих швейцарських гончаків просто як компаньйонів для активного відпочинку – походів, бігу, велопрогулянок.