Малий швейцарський гончак (грубошерстий)

Історія малого швейцарського гончака, або нідерлауфхунда, тісно пов’язана зі змінами у мисливському законодавстві Швейцарії наприкінці XIX – на початку XX століття. До цього часу в альпійських регіонах були популярні високорослі швейцарські гончаки (Schweizer Laufhund), які чудово працювали на великих відкритих просторах. Однак, з розвитком сільського господарства та запровадженням системи мисливських угідь з обмеженою територією (так зване “Gatterjagd”), виникла потреба в повільнішому, але не менш витривалому собаці.

Ключовим моментом став закон 1905 року, який забороняв використання для полювання в обмежених угіддях собак зростом вище 36 см. Це було зроблено для того, щоб дичина мала більше шансів на порятунок, а полювання було більш етичним і контрольованим. Високоногі гончаки були занадто швидкими для таких умов. Саме тоді швейцарські мисливці та кінологи звернули увагу на коротконогих собак, які могли б довго, але не надто швидко, переслідувати здобич, не виганяючи її за межі відведеної території.

Селекційна робота була спрямована на створення зменшеної копії існуючих швейцарських гончаків. Для цього проводили цілеспрямоване схрещування стандартних швейцарських гончаків з таксоподібними бракками та іншими низькорослими гончими породами. Основною метою було зберегти видатний нюх, мисливську пристрасть і знаменитий дзвінкий голос великих гончаків, але “вкоротити” їм ноги. В результаті було виведено чотири різновиди малого швейцарського гончака (малий бернський гончак, малий юрський гончак, малий люцернський гончак, малий швіцький гончак), що відрізняються типом шерсті та забарвленням, які відповідають чотирьом різновидам великого швейцарського гончака (бернський гончак, юрський гончак, люцернський гончак та швіцький гончак). Офіційне визнання породи Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) відбулося у 1954 році, що закріпило її статус як самостійної породи.

Малий швейцарський гончак грубошерстий — це собака видовженого формату, міцної статури, але при цьому елегантний. Його зовнішність повністю підпорядкована функціональності: короткі ноги дозволяють впевнено рухатися в густих заростях, а довге тіло забезпечує витривалість.

• Голова: Довга, вузька, з трохи опуклим черепом. Перехід від чола до морди плавний, але помітний. Морда вузька, ніс добре розвинений, чорного кольору.
• Очі: Овальної форми, темно-карі, з живим та уважним виразом. Повіки щільно прилягають.
• Вуха: Дуже довгі, низько посаджені, звисають, закручуючись у складки. Це характерна риса всіх гончаків, яка допомагає “збирати” запахи з землі і направляти їх до носа.
• Корпус: Шия довга, мускулиста, без підвісу. Спина пряма і міцна. Грудна клітка глибока і широка, що забезпечує достатньо місця для легенів та серця. Живіт злегка підтягнутий.
• Хвіст: Середньої довжини, шаблеподібної форми, є продовженням лінії спини. Під час руху собака несе його трохи піднятим.
• Шерсть: Головна відмінна риса цього різновиду. Вона жорстка, груба на дотик, щільно прилягає до тіла, з добре розвиненим підшерстям. На морді утворює невелику бороду. Така шерсть чудово захищає від дощу, снігу та механічних пошкоджень.

Щодо забарвлення, то для грубошерстого варіанту стандартом допускаються різні комбінації, але основний колір ніколи не буває чорним або шоколадним. Найчастіше зустрічаються відтінки рудого з білими плямами або триколірні варіації.

Характер малого швейцарського гончака — це дивовижне поєднання мисливської пристрасті та спокійної врівноваженості. Це не той собака, який буде безцільно бігати по дому. У спокійній обстановці він поводиться стримано і лагідно. Проте варто йому потрапити в ліс чи поле, як в ньому прокидається справжній мисливець. Його головна риса — неймовірна наполегливість у переслідуванні сліду. Почувши запах здобичі, він сповіщає про це гучним і мелодійним гавкотом (так званий “Spurlaut”), який дуже цінується мисливцями.

Нідерлауфхунд дуже прив’язується до свого господаря і родини, виявляючи велику відданість. Він добре ставиться до дітей, особливо якщо зростав разом з ними. Однак через сильний мисливський інстинкт його знайомство з іншими домашніми тваринами, особливо котами та гризунами, має відбуватися під ретельним контролем з раннього віку. До незнайомців ставиться з пересторогою, але без агресії, що робить його хорошим сторожем, який завжди попередить про прихід гостей.

Це дуже розумний та кмітливий собака, але його не можна назвати простим у дресируванні. Як і багато гончаків, він має певну частку незалежності та впертості. Його предки століттями приймали рішення самостійно під час полювання, і ця риса глибоко вкорінена в його генетиці. Власник повинен бути терплячим, послідовним і використовувати методи позитивного підкріплення. Жорсткість і крики не дадуть бажаного результату. Подібною впертістю та відданістю справі, що є типовою рисою для робочих мисливських порід, вирізняється і боснійський грубошерстий гончак.

Найкращим місцем для утримання малого швейцарського гончака є заміський будинок з великою, надійно огородженою територією. Життя в квартирі можливе лише за умови, що власник готовий щодня забезпечувати собаці тривалі та інтенсивні прогулянки. Цій породі потрібно не менше 1.5-2 годин активних фізичних навантажень на день. Це можуть бути пробіжки, походи в ліс, заняття з пошуку предметів (ноузворк) або просто тривалі прогулянки, де собака може вільно досліджувати оточення.

Догляд за шерстю грубошерстого варіанту нескладний. Його жорстку шерсть потрібно вичісувати 1-2 рази на тиждень спеціальною щіткою або металевим гребінцем, щоб видалити відмерлі волоски та бруд. Купати собаку слід лише за крайньої потреби. Особливу увагу варто приділяти довгим висячим вухам. Через погану вентиляцію вони схильні до розвитку отитів та інфекцій. Регулярно оглядайте та чистіть вушні раковини спеціальним лосьйоном. Також не забувайте про огляд лап та кігтів, особливо після прогулянок по пересіченій місцевості.

Дресирування нідерлауфхунда — це виклик, який вимагає терпіння та розуміння психології гончака. Ключ до успіху — рання соціалізація та побудова міцного контакту з власником. Цуценя потрібно змалечку знайомити з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами. Це допоможе виростити впевненого та врівноваженого собаку. Основою навчання має бути позитивне підкріплення: похвала, ласощі, іграшки. Будь-які спроби застосувати силу чи жорсткість призведуть лише до втрати довіри та впертості.

Найскладнішою командою для відпрацювання є команда “До мене!”. Мисливський інстинкт настільки сильний, що, взявши слід, собака може повністю ігнорувати накази господаря. Тому відпускати його з повідця можна лише на добре огородженій території або в місцях, де немає ризику, що він втече. Важливо зробити заняття цікавими та різноманітними, оскільки монотонні повторення швидко набридають цьому розумному собаці. Підхід до виховання багато в чому схожий для всіх представників породи, оскільки їхня незалежність є спільною рисою.

Малі швейцарські гончаки загалом є здоровою та витривалою породою з тривалістю життя 13-15 років. Завдяки цілеспрямованій селекції, орієнтованій на робочі якості, а не на екстремальну зовнішність, вони уникли багатьох генетичних проблем, поширених серед інших порід. Однак, деякі захворювання все ж можуть зустрічатися:

1. Вушні інфекції (отити): Найпоширеніша проблема через довгі висячі вуха. Регулярна профілактична чистка є обов’язковою.
2. Дисплазія тазостегнових суглобів: Хоча це захворювання більш характерне для великих порід, воно може траплятися і у нідерлауфхундів. Важливо обирати цуценя у відповідальних заводчиків, які тестують своїх собак.
3. Проблеми з очима: Іноді можуть діагностуватися такі стани, як прогресуюча атрофія сітківки (PRA) або катаракта, але це не є масовою проблемою.
4. Травми під час полювання: Порізи, розтягнення та інші ушкодження є професійним ризиком для будь-якого мисливського собаки.

Для підтримки здоров’я важливо забезпечити собаці якісне харчування, достатній рівень фізичних навантажень, своєчасну вакцинацію та обробку від паразитів.

Харчування малого швейцарського гончака має бути збалансованим і відповідати його рівню активності. Найкращим вибором буде високоякісний сухий корм преміум або супер-преміум класу для активних собак середнього розміру. Склад корму повинен містити не менше 25-30% білка тваринного походження (м’ясо, птиця, риба) та достатню кількість жирів для енергії.

Якщо ви обираєте натуральне харчування, основу раціону має складати нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка), субпродукти, морська риба, каші (рис, гречка), овочі та кисломолочні продукти. Важливо правильно розрахувати добову норму, щоб уникнути ожиріння, до якого схильні багато гончаків у разі недостатньої активності. Добову порцію краще ділити на два прийоми, щоб зменшити ризик завороту шлунка. Свіжа питна вода повинна бути у вільному доступі завжди.