Історія походження породи
Історія малого швейцарського гончака, або, як його називають на батьківщині, Schweizer Niederlaufhund, нерозривно пов’язана зі змінами у мисливському законодавстві Швейцарії на початку XX століття. До цього часу в альпійських кантонах активно використовували середніх за розміром швейцарських гончаків (таких як бернський гончак, юрський гончак, люцернський гончак та швіцький гончак) для полювання на різноманітну дичину. Проте, з 1905 року було введено систему мисливських угідь з обмеженою територією, і швидкі, високоногі гончаки стали менш практичними. Вони занадто швидко гнали дичину, виганяючи її за межі дозволеної зони.
Виникла гостра потреба у собаці з такими ж відмінними мисливськими якостями, але повільнішому та більш пристосованому до роботи на невеликих ділянках. Мисливці та кінологи вирішили створити низькорослу версію національних гончаків. Для цього швейцарських гончаків почали цілеспрямовано схрещувати з таксоподібними браками (Dachsbracke), які вже мали короткі лапи та спокійніший темп роботи. Результатом цієї селекційної роботи став собака з подовженим корпусом, короткими, але міцними кінцівками, який зберіг чудовий нюх, витривалість та мисливський азарт своїх предків.
Клуб «Швейцарський Нідерлауфхунд» був заснований у 1905 році, і з того часу почалася планомірна робота над стандартизацією породи. Як і їхні більші аналоги, малі гончаки були розділені на чотири різновиди за типом забарвлення, кожен з яких відповідав певній географічній області Швейцарії. Гладкошерстий малий швейцарський гончак є одним з двох типів шерсті (поряд з грубошерстим) і представлений у всіх чотирьох варіаціях забарвлення.
Як виглядає малий швейцарський гончак: стандарт та різновиди
Малий швейцарський гончак – це собака гармонійної, хоч і дещо розтягнутої будови. Він справляє враження міцної, витривалої тварини, незважаючи на свій невеликий зріст. Його зовнішність повністю відповідає функціональному призначенню: полювати в складних умовах, впевнено йти по сліду і не втомлюватися протягом багатьох годин.
- Голова: Довга, вузька, з чіткими лініями. Череп злегка опуклий. Перехід від чола до морди помірно виражений.
- Очі: Овальної форми, темно-карого кольору, з живим та доброзичливим виразом.
- Вуха: Дуже довгі, низько посаджені, звисають, м’які на дотик. Вони є однією з найхарактерніших рис породи.
- Корпус: Прямокутного формату, з міцною спиною та глибокою, добре розвиненою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для серця та легень.
- Кінцівки: Короткі, але дуже мускулисті та кістляві, що дозволяє собаці бути стійким на будь-якій місцевості.
- Хвіст: Середньої довжини, низько посаджений. У спокійному стані опущений, під час руху може підніматися, але не закручується над спиною.
- Шерсть: У гладкошерстого різновиду шерсть коротка, щільна, гладка та блискуча, з невеликим підшерстям.
Існує чотири основні різновиди малого швейцарського гончака, які відрізняються забарвленням і названі на честь кантонів Швейцарії:
1. Малий бернський гончак: Триколірне забарвлення – білий основний фон з великими чорними плямами та рудим підпалом над очима, на щоках та вухах.
2. Малий юрський гончак: Чорне забарвлення з рудим підпалом. Дуже схожий на зменшену копію гончака Святого Губерта.
3. Малий люцернський гончак: «Блакитне» забарвлення, яке утворюється сумішшю чорних і білих шерстинок (крап), з чорними плямами або чорним «сідлом». Це надає шерсті характерного синюватого відтінку.
4. Малий швіцький гончак: Білий основний фон з рудо-жовтими або помаранчевими плямами.
