Історія породи Малінуа (бельгійська вівчарка)
Історія Малінуа тісно пов’язана з розвитком усіх бельгійських вівчарок. Наприкінці XIX століття в Бельгії існувала велика кількість різноманітних пастуших собак, які відрізнялися типом шерсті та забарвленням. У 1891 році в Брюсселі був заснований Клуб любителів бельгійських вівчарок (Club du Chien de Berger Belge), який під керівництвом професора Адольфа Рейля (A. Reul) з Ветеринарної школи в Курегемі розпочав класифікацію та стандартизацію місцевих порід.
Професор Рейль виділив кілька типів собак, що відрізнялися головним чином за текстурою, довжиною та кольором шерсті. Собаки з короткою шерстю палевого забарвлення з чорною маскою були найбільш поширені в околицях міста Малін (Мехелен), звідки й походить назва «Малінуа». Перший стандарт породи, що охоплював три типи шерсті (довгошерстий, короткошерстий, жорсткошерстий), був написаний у 1892 році. Малінуа, разом з іншими трьома різновидами — Грюнендаль (довгошерстий чорний), Лакенуа (жорсткошерстий палевий) та Тервюрен (довгошерстий палевий/рудий/сірий) — офіційно вважаються різновидами однієї породи за класифікацією Міжнародної Кінологічної Федерації (FCI). Проте, в деяких країнах, наприклад, в США (AKC), вони визнані як окремі породи.
Спочатку Малінуа використовувалися переважно як пастуші собаки, але їхній видатний інтелект, працездатність та захисні якості швидко привернули увагу поліції та військових. Вони стали одними з перших собак, яких почали використовувати в поліцейській службі в Бельгії та інших країнах. Сьогодні Малінуа — одна з найпопулярніших порід для службової роботи (поліція, армія, пошуково-рятувальні операції, виявлення наркотиків та вибухівки), а також у різних видах кінологічного спорту.
Як виглядає Малінуа (бельгійська вівчарка): стандарт зовнішності
Малінуа — це собака середнього розміру, квадратного формату, що справляє враження елегантної міцності. Він гармонійно збудований, сильний, спритний та м’язистий. Його зовнішність поєднує потужність та грацію.
- Голова: Пропорційна тілу, тримається високо. Череп середньої ширини, лоб скоріше плаский. Перехід від лоба до морди помірний. Морда добре виліплена, поступово звужується до носа, але не загострена.
- Очі: Середнього розміру, мигдалеподібної форми, не випуклі. Темно-карого кольору. Погляд живий, розумний та запитальний.
- Вуха: Високо посаджені, чітко трикутної форми, стоячі. Розмір пропорційний голові.
- Ніс: Чорний.
- Прикус: Ножицеподібний.
- Шия: Добре виражена, злегка подовжена, м’язиста, без підвісу.
- Корпус: Потужний, але не важкий. Лінія верху пряма. Холка виражена. Спина міцна, коротка та м’язиста. Поперек короткий, широкий, м’язистий. Круп злегка похилий. Грудна клітка глибока, але не надто широка.
- Хвіст: Добре посаджений, міцний біля основи, середньої довжини. У спокійному стані опущений, при русі піднімається, але не вище лінії спини і не закручується.
- Кінцівки: Передні кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком та сухими м’язами. Задні кінцівки потужні, з добре вираженими кутами. Лапи округлі («котячі»), пальці зібрані, подушечки товсті, кігті темні.
- Шерсть: Дуже коротка на голові, зовнішній стороні вух та нижній частині кінцівок. На інших частинах тіла шерсть довша, густіша та щільніша, з густим підшерстям, що забезпечує чудовий захист від негоди. Навколо шиї шерсть трохи довша, утворюючи невеликий комір.
- Забарвлення: Основний колір — від палевого до червонувато-коричневого (махагон) з чорною маскою на морді та чорними кінчиками шерсті (вугільний відтінок), що надає забарвленню глибини. Вуха також переважно чорні. Невелика біла пляма на грудях та кінчиках пальців допустима, але не бажана.
