Детальна історія породи Мейн-кун
Історія мейн-куна оповита легендами та романтичними припущеннями, що лише додає шарму цій унікальній породі. На відміну від багатьох інших котячих порід, виведених шляхом цілеспрямованої селекції, мейн-кун вважається природною породою, що сформувалася на північному сході Сполучених Штатів, зокрема в штаті Мен (Maine), звідки й походить перша частина її назви. Друга частина, «кун» (coon), ймовірно, є скороченням від «racoon» (єнот), що пов’язано з однією з найпопулярніших, хоча й біологічно неможливою, легендою про походження породи від схрещування диких котів з єнотами. Густий пухнастий хвіст мейн-куна справді дещо нагадує єнотовий.
Інша легенда пов’язує мейн-кунів з невдалою спробою втечі королеви Марії-Антуанетти під час Французької революції. За переказами, капітан Семюел Клу відправив до Америки її улюблених довгошерстих котів (можливо, ангорських чи перських), які потім схрестилися з місцевими короткошерстими котами, давши початок новій породі. Ще одна версія говорить про те, що котів завезли вікінги приблизно в 11 столітті, що могло б пояснити схожість мейн-кунів з норвезькими лісовими котами.
Найбільш вірогідною є теорія про те, що предками мейн-кунів були довгошерсті коти, привезені європейськими моряками (можливо, з Англії чи Скандинавії) в Нову Англію в 17–18 століттях. Ці коти адаптувалися до суворого клімату, схрещуючись з місцевими короткошерстими котами. Природний відбір сприяв виживанню найбільших, найміцніших особин з густою, водовідштовхувальною шерстю, що добре захищала від холоду та вологи. Так поступово сформувався характерний тип великого, витривалого кота, чудового мисливця.
Вже у другій половині 19 століття фермери штату Мен пишалися своїми незвичайними котами і почали влаштовувати спеціалізовані виставки. Мейн-куни були дуже популярні на перших котячих виставках у Бостоні та Нью-Йорку. Кіт окрасу браун-таббі на ім’я Коузі (Cosey) став переможцем першої великої виставки котів у Медісон-Сквер-Гарден у Нью-Йорку в 1895 році. Однак на початку 20 століття з появою більш екзотичних порід (персів, сіамських котів) популярність мейн-кунів тимчасово знизилася. Деякий час порода навіть вважалася зниклою.
Відродження інтересу до мейн-кунів почалося в 1950-х роках завдяки ентузіастам, які створили перші клуби любителів породи, зокрема «Central Maine Cat Club». Вони почали вести племінні книги та працювати над збереженням та популяризацією цих унікальних котів. У 1975 році порода отримала тимчасовий статус у Cat Fanciers' Association (CFA), а 1 травня 1976 року була офіційно визнана цією авторитетною організацією. З того часу популярність мейн-кунів невпинно зростає в усьому світі.
Як виглядає мейн-кун: детальний опис зовнішності
Мейн-кун – це втілення сили, грації та природної краси. Його зовнішність гармонійно поєднує риси дикого хижака та ніжного домашнього улюбленця. Це великий кіт з міцним кістяком та добре розвиненою мускулатурою.
- Тіло: Довге, прямокутне, з широкою грудною кліткою. Мейн-куни мають потужну, атлетичну статуру, яка виглядає пропорційно, незважаючи на великі розміри. Важливо відрізняти великий розмір та міцний кістяк від ожиріння, до якого деякі представники породи можуть бути схильні.
- Голова: Середнього розміру, трохи видовжена, з чітко окресленими, високими вилицями. Мордочка квадратна, з сильним підборіддям, що знаходиться на одній лінії з носом та верхньою губою. Профіль з легким плавним вигином.
- Вуха: Великі, широкі біля основи, високо посаджені, злегка нахилені назовні. Добре опушені всередині, а на кінчиках часто присутні характерні «рисячі» китиці, що додають дикого шарму.
- Очі: Великі, виразні, овальні, трохи косо посаджені. Колір очей може бути зеленим, золотистим, мідним, жовтим. У білих котів та котів з білими плямами допускаються блакитні очі або різноокість (гетерохромія).
- Шия: Середньої довжини, міцна, мускулиста, особливо у дорослих котів.
- Кінцівки та Лапи: Кінцівки середньої довжини, сильні, міцні, широко розставлені. Лапи великі, круглі, з густими пучками шерсті між пальцями («снігоступи»), що допомагало їм пересуватися по снігу.
- Хвіст: Дуже довгий (в ідеалі – доходить до лопаток), широкий біля основи, поступово звужується до кінчика. Вкритий довгою, густою, спадаючою шерстю, що нагадує перо або віяло.
- Шерсть: Унікальна особливість породи. Вона довга, густа, але нерівномірна: коротша на голові та плечах, довша на спині, боках, животі та «штанах» на задніх лапах. На шиї часто утворюється густий «комір». Текстура шерсті шовковиста, гладенька, спадаюча. Присутнє густе, м’яке підшерстя. Шерсть має водовідштовхувальні властивості, що є адаптацією до суворого клімату.
- Забарвлення: Допускаються майже всі традиційні забарвлення та малюнки. Найбільш класичним і поширеним вважається таббі (смугастий або мармуровий), особливо коричневий (браун-таббі). Також популярні суцільні (чорний, білий, рудий, блакитний, кремовий), димчасті, сріблясті, черепахові, біколорні (поєднання основного кольору з білим) забарвлення. Неприпустимими за стандартом є шоколадний, ліловий, цинамон, фавн та акромеланічні (колорпоінтні) забарвлення, характерні для сіамських котів.
Важливо зазначити, що мейн-куни розвиваються повільно і досягають повного фізичного розміру та зрілості лише у віці 3–5 років.
