Московський сторожовий собака

Історія цієї породи починається у повоєнні роки, коли Радянський Союз гостро потребував службових собак. Друга світова війна знищила величезну кількість поголів’я, а народне господарство та військові об’єкти потребували надійної охорони. Замовлення надійшло безпосередньо від Міністерства оборони СРСР до розплідника “Червона Зірка”.

Перед кінологами стояло непросте завдання: створити собаку, який був би невибагливим до кліматичних умов (від сибірських морозів до спеки), мав би жахливу для ворога зовнішність, фізичну силу, але при цьому добре піддавався дресируванню. Чистокровні породи, що існували на той час, не задовольняли всіх вимог одночасно.

Для селекції було обрано кілька порід-донорів. Основу склали дві протилежності: добродушний гігант сенбернар, який дав породі розмір та орієнтованість на людину, та люта, недовірлива кавказька вівчарка, від якої московський сторожовий успадкував злість до чужинців та невибагливість. Також у “коктейлі” взяли участь російські рябі гончаки, що додало витривалості та покращило нюх.

Робота була довгою і копіткою. Перші результати були показані на виставках у 1950-х роках, але офіційне визнання стандарту відбулося лише у 1985 році. Це робить московського сторожового собаку відносно молодою, але вже легендарною породою.

Московський сторожовий собака – це атлет у важкій вазі. Перше враження від зустрічі з ним – це міць, впевненість і масивність. Це собака грубого типу конституції, з розвиненою мускулатурою і міцним кістяком. Статевий диморфізм виражений яскраво: пси значно більші, масивніші та мужніші за сук.

Голова та морда

Голова у представників цієї породи масивна, широка в черепній частині, з глибоким переходом від чола до морди. Морда дещо коротша за черепну частину, широка, тупа, об’ємна під очима. Губи товсті, чорні, трохи обвислі, але не так сильно, як у сенбернарів, що дозволяє уникнути надмірної слинотечі (хоча вона все ж присутня).

Шерсть та забарвлення

Шерсть у московського сторожового густа, довга, з добре розвиненим підшерстком, що дозволяє собаці комфортно почуватися взимку на вулиці. Обов’язкова наявність “гриви” на шиї та “чісів” на лапах. Забарвлення – плямисте. Основний фон – білий, на якому розташовані руді, чорно-руді або соболині плями. Обов’язковими є білі груди, передні лапи до ліктя, задні до гомілки та кінець хвоста.

Характер московського сторожового собаки – це унікальний баланс протилежностей. Від сенбернара він взяв врівноваженість і відсутність безпричинної агресії, а від кавказця – недовіру до чужих і миттєву реакцію в разі небезпеки. Це не той собака, що буде гавкати на кожного перехожого за парканом. Московський сторожовий нападає мовчки або з глухим гарчанням, і тільки тоді, коли порушник перетнув межу дозволеного.

• Впевненість у собі. Цей собака знає свою силу. Він не метушиться.
• Територіальність. Охорона території у нього в крові. Його не потрібно довго вчити охороняти двір – він зробить це інстинктивно.
• Сімейність. На відміну від багатьох службових порід, Московський сторожовий дуже прив’язаний до сім’ї. Він не обирає одного господаря, а бере під опіку всіх “своїх”.

Важливо розуміти, що це собака з високим інтелектом. Він здатен приймати самостійні рішення. Це відрізняє його від багатьох інших порід. Наприклад, якщо порівнювати з декоративними песиками, такими як чихуахуа, які повністю залежать від людини і реагують емоційно, Московський сторожовий – це аналітик. Він оцінює ступінь загрози.

Також варто зазначити різницю в темпераменті з мисливськими породами. Наприклад, естонський гончак орієнтований на переслідування здобичі і може захопитися запахом, ігноруючи команди. Московський сторожовий ніколи не покине пост заради кішки чи зайця. Його пріоритет – периметр і безпека об’єкта.

Дресирування цієї породи – процес, який вимагає від власника терпіння, твердості, але не жорстокості. Московський сторожовий собака дорослішає пізно. Психологічно собака формується до 2-3 років. Але починати навчання потрібно з перших днів появи цуценяти в домі.

Основні принципи роботи

Головна помилка новачків – намагатися “зламати” собаку силою. З цією породою це не пройде. Він фізично сильніший за людину, а якщо відчує несправедливість, може замкнутися або проявити агресію у відповідь. Основа успіху – партнерство, де людина виступає беззаперечним лідером.

Курс ЗКД (Загальний Курс Дресирування) є обов’язковим. Великий, некерований собака в місті чи навіть у селі – це джерело підвищеної небезпеки. Особливу увагу слід приділяти командам гальмування: “Не можна”, “Стояти”, “До мене”.

Ідеальне місце для московського сторожового – це просторий вольєр з утепленою будкою та вільний вигул на огородженій території приватного будинку. Утримання у квартирі можливе, але проблематичне через розміри собаки та велику кількість шерсті. Якщо ви все ж наважилися тримати його у квартирі, готуйтеся до довгих прогулянок (мінімум 2-3 години на день).

Догляд за шерстю

Шерсть потребує регулярного вичісування. У звичайний час досить робити це 1-2 рази на тиждень. Під час линьки (весна та осінь) вичісувати доведеться щодня, інакше весь двір буде вкритий пухом. Для догляду знадобиться пуходерка та металевий гребінь з довгими зубцями.

Годувати такого гіганта – справа витратна. Московський сторожовий схильний до ожиріння, тому важливо не перегодовувати. Раціон може складатися як з натуральних продуктів (м’ясо, каші, овочі), так і з сухих кормів преміум та супер-преміум класу для гігантських порід.

Московський сторожовий собака — радянський велет-охоронець із розсудливим характером: потужний, врівноважений, сильний, розумний і безмежно відданий. Це велика російська порода, створена в повоєнні роки на основі сенбернара й кавказької вівчарки; він поєднує міць і охоронний інстинкт із врівноваженістю, стаючи надійним захисником і адекватним членом родини, добрим із дітьми, для досвідченого власника. Через розмір, самостійність і територіальність він не для новачка чи квартири. Як усі гіганти, живе недовго (9–11 років); серед ризиків — дисплазія суглобів, заворот шлунка (bloat) та заворот повік (ентропіон).

Як і всі великі породи, московський сторожовий має свої слабкі місця. Загалом, імунітет у них міцний, але генетика та велика вага вносять свої корективи.

• Дисплазія кульшових суглобів. Найпоширеніша проблема гігантів. Важливо купувати цуценят від перевірених батьків, які мають сертифікати про відсутність дисплазії.
• Заворот шлунка. Смертельно небезпечний стан. Виникає при фізичних навантаженнях відразу після їжі. Правило: погодував – дай собаці спокій на 2 години.
• Алергії. Часто зустрічаються харчові алергії, тому вводити нові продукти треба обережно.