Німецький дог — Історія та стандарт

Історія походження величного німецького дога

Історія німецького дога сягає корінням углиб століть, хоча його сучасний вигляд та назва утвердилися відносно недавно. Попередниками сучасних догів вважаються стародавні молоські собаки, яких використовували ще в Римській імперії. Однак, безпосередні предки породи — це великі та сильні «Bullenbeisser» (бикодави) та «Hatz- und Saurüden» (мисливські собаки для полювання на кабанів), які були чимось середнім між потужним англійським мастифом та швидким хортом.

З XVI століття в Німеччині почали цілеспрямовано розводити цих великих собак, імпортуючи найсильніших та найелегантніших особин з Англії. Протягом тривалого часу існувала плутанина з назвами: їх називали ульмськими догами, данськими догами, англійськими догами, хоча Данія не має до їхнього походження жодного відношення. Назву «данський дог» часто використовували для менш потужних, але більш витончених представників.

Ключовий момент в історії породи настав у 1878 році в Берліні, коли комітет із семи авторитетних заводчиків та суддів на чолі з доктором Бодінусом ухвалив рішення об’єднати всі ці варіації під єдиною назвою — Німецький дог (Deutsche Dogge). Це стало першим кроком до визнання їх національною породою Німеччини. У 1880 році був затверджений перший стандарт породи, а в 1888 році в Берліні заснували Національний Дог-клуб Німеччини (Deutscher Doggen-Club 1888 e.V.), який і до сьогодні займається питаннями стандарту та розведення. З того часу селекціонери працювали над удосконаленням породи, прагнучи створити не просто гігантського собаку, а гармонійне поєднання сили, величі та елегантності, якого ми знаємо сьогодні.

Стандарт породи та зовнішній вигляд німецького дога

Німецький дог — це справжній Аполлон серед собак. Його зовнішній вигляд вражає гармонійним поєднанням потужності, сили та витонченості. Це собака з добре розвиненою мускулатурою, благородними лініями тіла та гордовитою поставою. Статевий диморфізм чітко виражений: пси значно масивніші та більші за сук.

Голова та морда

Голова німецького дога — одна з ключових характеристик породи. Вона довга, вузька, виразна, з чіткими лініями. Довжина морди та черепної частини має бути приблизно однаковою. Перехід від лоба до морди (стоп) чітко виражений. Морда глибока та прямокутна. Губи відвислі (брилі), але не надмірно. Очі середнього розміру, мигдалеподібної форми, з живим, розумним та дружелюбним виразом. Колір очей переважно темний, хоча у блакитних догів допускаються світліші відтінки. Вуха високо посаджені, висячі, середнього розміру. Раніше вуха традиційно купірували, надаючи їм гострої форми, але сьогодні в більшості країн, включаючи Україну, купірування заборонено, і собаки мають природні, трикутні вуха.

Корпус та кінцівки

Шия довга, мускулиста, з елегантним вигином, без підвісу. Холка добре виражена, переходить у коротку та міцну спину, яка злегка нахилена до крупу. Поперек широкий, м’язистий. Груди широкі та глибокі, сягають ліктьових суглобів, з добре розвиненою передньою частиною. Живіт помірно підтягнутий. Хвіст високо посаджений, товстий біля основи та звужується до кінця, в спокійному стані звисає вниз. Кінцівки сильні, прямі та паралельні, з добре розвиненою мускулатурою, що забезпечує потужний та водночас пружний крок.

Шерсть та забарвлення

Шерсть у німецького дога дуже коротка, густа, гладка та блискуча, без підшерстя. Стандарт FCI визнає три окремі групи забарвлень, які розводяться незалежно одна від одної: