Детальна історія походження породи ньюфаундленд
Історія ньюфаундленда тісно переплетена з однойменним канадським островом — суворим, але мальовничим краєм, де ці собаки стали незамінними помічниками рибалок. Точне походження породи оповите таємницями, і існує кілька теорій. Одна з найпопулярніших говорить, що предками ньюфів були великі чорні «ведмежі собаки», завезені на острів вікінгами близько 1100 року.
Після колонізації острова європейцями, починаючи з XVI століття, ці місцеві собаки схрещувалися з різними породами, які привозили з собою рибалки та торговці з Англії, Португалії та Франції. Вважається, що свій внесок зробили португальські водяні собаки, великі піренейські собаки та інші мастифоподібні породи. Результатом цього змішання стала поява великого, сильного собаки з густою водонепроникною шерстю, перетинками між пальцями та вродженою пристрастю до води.
На острові ньюфаундленди виконували найрізноманітнішу роботу:
- Допомагали витягувати з води важкі рибальські сіті.
- Рятували людей, що падали за борт у крижану воду.
- Перевозили вантажі, такі як дрова та риба, на санях.
- Слугували надійними компаньйонами та охоронцями рибальських поселень.
У XVIII столітті британські моряки почали активно вивозити цих дивовижних собак до Англії. Їхній героїзм та доброзичливий характер швидко завоювали популярність серед англійської аристократії. Лорд Байрон присвятив своєму ньюфаундленду на ім’я Боцман знамениту епітафію. Порода стала символом відваги та шляхетності. Перший стандарт породи був створений в Англії у 1878 році, а Американський кінологічний клуб визнав її у 1886 році. Цікаво, що саме ньюфаундленди свого часу допомогли врятувати від зникнення іншу величну породу - сенбернара. Коли популяція альпійських рятувальників опинилася під загрозою, до них прилили кров ньюфів, що дозволило відновити породу.
Як виглядає ньюфаундленд: стандарт та зовнішність
Ньюфаундленд — це собака, що вражає своєю міццю та гармонійністю. Його зовнішність випромінює силу, велич та спокій. Це масивна, м’язиста тварина з добре розвиненим кістяком, але без враження важкості чи незграбності.
- Голова: Масивна, з широким черепом та злегка опуклим склепінням. Стоп (перехід від лоба до морди) добре виражений, але не різкий. Морда коротка, квадратна, глибока.
- Очі: Невеликі, глибоко посаджені та широко розставлені. Колір — темно-коричневий. Погляд спокійний, м’який та доброзичливий.
- Вуха: Маленькі, трикутної форми з заокругленими кінчиками. Посаджені з боків голови, щільно прилягають до щік.
- Корпус: Компактний, з широкою та глибокою грудною кліткою. Спина широка та міцна, поперек мускулистий.
- Хвіст: Широкий біля основи, сильний. У спокійному стані звисає вниз, у русі може підніматися, але ніколи не закидається на спину. Слугує кермом під час плавання.
- Кінцівки: Прямі, паралельні, з потужними м’язами. Лапи великі, округлі, з добре розвиненими перетинками між пальцями — ключова особливість для плавання.
- Шерсть: Подвійна, водовідштовхувальна. Верхній шар (остьове волосся) довгий, прямий або злегка хвилястий, на дотик трохи жорсткий та маслянистий. Підшерсток дуже густий, м’який, що не промокає навіть при тривалому перебуванні у воді.
Забарвлення. Стандарт визнає три основних забарвлення:
- Чорне: Класичне та найпоширеніше забарвлення. Колір має бути насиченим. Допускаються невеликі білі плями на грудях, кінчиках лап та хвості.
- Коричневе (бронзове або шоколадне): Колір варіюється від шоколадного до бронзового. Вимоги щодо білих плям такі ж, як для чорного забарвлення.
- Біло-чорне: Це забарвлення має історичну назву «ландсир» на честь художника Едвіна Ландсира, який часто зображував таких собак. Основний колір — білий, з чорною «шапочкою» на голові, чорним «сідлом» на спині та чорною плямою на крупі. У Європі Ландсир (європейський континентальний тип) визнаний окремою породою, яка відрізняється більш високими ногами та полегшеною статурою.
