Історія виникнення породи
Історія євразієра — це приклад цілеспрямованої та наукової селекції, метою якої було створення ідеальної собаки для сім’ї. Робота над виведенням цієї породи почалася в 1950-х роках (активна фаза припала на 1960 рік), коли німецький селекціонер Юліус Уіпфель (Julius Wipfel) разом із соратницею Шарлотою Балдамус вирішили створити ідеального «північного» собаку. Їхньою метою було поєднати привабливий екзотичний зовнішній вигляд з прекрасним, лагідним характером, максимально пристосованим до життя в сучасних домашніх умовах, включаючи міські квартири.
Експеримент розпочався зі схрещування двох порід. У якості основи були взяті чау-чау рудого та чорного забарвлення, які привнесли в генотип спокій та незалежність, та німецький шпіц (вольфшпіц або кеєсхонд), який додав живий розум, здатність до навчання та орієнтованість на людину. Перше покоління собак отримало назву «Вольф-Чау» (Wolf-Chow). Ці собаки вже мали багато бажаних рис, але селекціонери прагнули досконалості.
Щоб закріпити елегантність, покращити структуру шерсті та додати ще більше дружелюбності, у 1972 році до програми розведення було долучено кров самоїдського собаки. Саме цей останній штрих сформував породу такою, якою ми знаємо її сьогодні. В результаті вийшов товариський сімейний собака, дуже відданий, зовсім неагресивний (на відміну від деяких пращурів), проте трохи упертий.
Цікавий факт: у становленні породи брав участь відомий етолог, лауреат Нобелівської премії Конрад Лоренц. Він придбав цуценя з перших приплодів, був у захваті від характеру собаки і активно підтримував роботу Уіпфеля. У 1973 році порода була офіційно визнана Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) під новою назвою — Євразієр. Ця назва символізує поєднання європейських (вольфшпіц) та азійських (чау-чау, самоїд) коренів. До речі, якщо вас цікавлять рідкісні азійські породи, зверніть увагу також на кай (тигровий собака), хоча за характером він суттєво відрізняється від м’якого євразієра.
Як виглядає Євразієр: детальний опис зовнішності
Євразієр — це гармонійно складений собака середнього розміру, типу шпіца, зі стоячими вухами і характерною «посмішкою». Він не повинен бути занадто важким, як чау-чау, або занадто легким. Елегантність у поєднанні з міцністю — ось ключ до розуміння екстер’єру цієї породи.
Голова та морда
Голова має форму клина, якщо дивитися зверху і збоку. Череп широкий, але не надмірно, лоб плоский з чітко вираженою борозенкою. Перехід від лоба до морди (стоп) помітний, але плавний, не різкий. Морда міцна, не загострена, довжина морди приблизно дорівнює довжині черепа.
- Ніс: Мочка носа середнього розміру, завжди чорного кольору.
- Губи: Сухі, щільно прилеглі, чорні.
- Язик: Це особлива риса. Язик може бути рожевим, повністю синьо-чорним (спадщина чау-чау) або плямистим (рожевий з синіми плямами). Всі варіанти допускаються стандартом.
- Очі: Темні, середнього розміру, розріз повік трохи косий (мигдалеподібний). Погляд розумний, живий і привітний. Окантовка повік обов’язково чорна.
- Вуха: Трикутні, стоячі, середнього розміру із закругленими кінчиками. Поставлені широко (приблизно на ширину основи вуха).
Корпус та кінцівки
Шия мускулиста, середньої довжини, плавно переходить у виражений загривок. Спина міцна, пряма і відмінно обмускулена. Грудна клітка овальна, глибока, опускається до ліктів. Хвіст євразієра — його гордість. Він високо посаджений, густо вкритий довгою шерстю, у спокійному стані може бути опущений, але при русі обов’язково закручений кільцем або півкільцем над спиною, щільно прилягаючи до неї.
Шерсть та забарвлення євразієра
Шерсть середньої довжини, подвійна: складається з густого, м’якого підшерстя та жорсткішого покривного волосу. На морді, вухах і передній частині лап шерсть коротка. На задній стороні передніх лап є «очоси», а на задніх — пишні «штани». На шиї шерсть утворює помірну гриву, але вона не повинна бути такою масивною, як у чау-чау.
Допустимі забарвлення: Стандарт породи дозволяє майже всі кольори та їх комбінації. Найпоширеніші: рудий, червоний, вовчий (зонарно-сірий), чорний, чорно-підпалий, палевий. Недопустимі забарвлення: Чисто білий, білий з плямами (плямистість) та печінковий (коричневий). Білі відмітини (наприклад, на грудях) не бажані, але невеликі плями іноді зустрічаються.
