Парсон-рассел-тер’єр — Історія та стандарт

Історія походження парсон-рассел-тер’єра

Історія цієї породи нерозривно пов’язана з ім’ям однієї людини — англійського пастора та завзятого мисливця Джона (Джека) Рассела (1795–1883). Метою його життя було створення ідеального тер’єра для полювання на лисицю. Пастор Рассел не прагнув до виставкової краси; йому був потрібен сміливий, витривалий та достатньо розумний собака, який міг би переслідувати лисицю під землею, не завдаючи їй шкоди, а лише виганяючи з нори під постріли мисливців.

Все почалося у 1819 році, коли під час навчання в Оксфорді Рассел придбав у молочника маленьку білу тер’єрку на ім’я Трамп. Вона мала жорстку шерсть і плями на голові. Саме Трамп стала праматір’ю нової лінії тер’єрів, яку пастор вдосконалював протягом усього свого життя. Він схрещував своїх собак з різними робочими тер’єрами того часу, зокрема, з предками сучасних гладкошерстих та жорсткошерстих фокстер’єрів. Головними критеріями відбору були:

• Витривалість: Собака мав бути здатним не відставати від гончаків під час тривалого полювання.
• Сміливість та розум: Він мав безстрашно заходити в лисячу нору, але бути достатньо кмітливим, щоб уникнути серйозних сутичок.
• Відповідний розмір: Гнучке тіло та грудна клітина, що дозволяла б протискатися у вузькі нори.
• Переважно біле забарвлення: Щоб мисливці випадково не переплутали тер’єра з лисицею.

Джон Рассел ніколи не виставляв своїх собак на виставках, вважаючи, що це може зашкодити їхнім робочим якостям. Після його смерті його лінію тер’єрів продовжували ентузіасти, але єдиного стандарту довго не існувало. З часом серед «тер’єрів Джека Рассела» почали виділятися два типи: вищий, довгоногий, з більш квадратною статурою (який більше відповідав первинному задуму пастора), і нижчий, коротконогий, більш розтягнутого формату. Цей поділ призвів до виникнення двох окремих порід. У 1990 році Англійський Кеннел-клуб визнав довгоногий тип під назвою Парсон-джек-рассел-тер’єр, щоб вшанувати звання творця породи («парсон» — парафіяльний священник). У 2001 році назву скоротили до Парсон-рассел-тер’єр. Коротконогий варіант був офіційно визнаний пізніше як окрема порода — джек-рассел-тер’єр.

Як виглядає парсон-рассел-тер’єр: стандарт та зовнішність

Парсон-рассел-тер’єр — це гармонійно збудований, рухливий та гнучкий собака робочого типу. Його зовнішність повністю відповідає його призначенню — бути невпинним мисливцем. Він виглядає атлетичним, але не перекачаним, і має збалансовані пропорції тіла.

• Голова: Має клиноподібну форму, череп помірно широкий, поступово звужується до морди. Перехід від чола до морди (стоп) плавний, але помітний.
• Морда: Трохи коротша за черепну частину, з сильними щелепами та ножицеподібним прикусом. Мочка носа обов’язково чорна.
• Очі: Мигдалеподібні, глибоко посаджені, темного кольору, з проникливим та розумним виразом.
• Вуха: Невеликі, V-подібної форми, кінчики звисають вперед, прилягаючи до голови. Лінія згину вуха не повинна бути вище рівня черепа.
• Корпус: Добре збалансований. Довжина тіла трохи більша за висоту в холці. Спина пряма, міцна та гнучка. Грудна клітина неглибока, вузька та гнучка — її можна охопити долонями середнього розміру за лопатками, що є ключовою характеристикою для робочого тер’єра.
• Хвіст: Сильний, прямий, високо посаджений. У русі тримається високо. Раніше хвіст купірували, залишаючи довжину, зручну для того, щоб витягнути собаку з нори. Сьогодні у багатьох країнах купірування заборонене.
• Кінцівки: Прямі, сильні, з добре розвиненою мускулатурою, що забезпечує витривалість та швидкість.

Типи шерсті та забарвлення

Шерсть парсона повинна бути жорсткою, щільною та густою, щоб захищати від негоди та пошкоджень під час роботи в полі. Існує два основних типи, і в одному посліді можуть народитися цуценята обох типів:

Забарвлення — ключова риса породи. Переважаючим кольором має бути білий (не менше 51%). На білому фоні допускаються плями лимонного, рудого або чорного кольору, а також поєднання цих кольорів (триколор). Плями зазвичай розташовуються на голові та/або біля основи хвоста.