Детальна історія породи перський кіт
Історія перського кота оповита таємницями та легендами, але загальновизнано, що його предки походять з регіону Персії (сучасний Іран) та сусідньої Туреччини (ангорські коти). Перші довгошерсті коти потрапили до Європи ще у XVI-XVII століттях завдяки італійському мандрівнику П’єтро делла Валле, який привіз їх до Італії приблизно у 1620 році. Майже одночасно французький натураліст Ніколя-Клод Фабрі де Пейреск привіз схожих довгошерстих котів з Ангори (Туреччина) до Франції. Ці коти швидко завоювали популярність серед європейської аристократії завдяки своїй екзотичній зовнішності та розкішній шерсті.
Однак, сучасний перський кіт значно відрізняється від своїх історичних предків. Справжнє становлення породи відбулося у Великобританії наприкінці XIX століття. Британські заводчики почали цілеспрямовану селекційну роботу, схрещуючи привезених зі Сходу котів для отримання більш масивної статури, округлої голови та ще густішої і довшої шерсті. Вперше перські коти були представлені на виставці у Кришталевому палаці в Лондоні у 1871 році, організованій Гаррісоном Вейром, «батьком фелінології». Саме тоді почалося формування офіційних стандартів породи.
Важливим етапом у розвитку породи стала поява так званого «екстремального» типу персів у США в середині XX століття. Американські селекціонери прагнули до ще більш пласкої мордочки (так званий «peke-face», за аналогією з пекінесом), дуже маленького носа, розташованого між великими круглими очима. Цей тип швидко став домінуючим на виставках, хоча і призвів до низки специфічних проблем зі здоров’ям. Водночас зберігся і «класичний» або «традиційний» тип персів (doll-face), з менш приплюснутою мордочкою, який багато хто вважає більш здоровим.
Подальша селекційна робота призвела до появи величезного розмаїття забарвлень перських котів. Були виведені шиншили (сріблясті та золотисті), димчасті, біколори, таббі різних малюнків. Окремим напрямком стало створення колор-пойнтових персів шляхом схрещування з сіамськими котами – так з’явилися гімалайські коти, яких у багатьох фелінологічних системах вважають варіацією перської породи. Також на основі персів була створена порода екзотичних короткошерстих котів, які мають таку ж статуру і характер, але коротку плюшеву шерсть.
Як виглядає перський кіт: детальний опис зовнішності
Перський кіт – це порода, яку неможливо сплутати з іншою завдяки її характерній зовнішності. Це кіт середнього та великого розміру, з масивним, кремезним тілом на коротких, товстих лапах. Грудна клітка широка, спина рівна, мускулатура добре розвинена. Ця приземкувата статура (коббі-тип) надає персу солідного та дещо вайлуватого вигляду.
Голова перського кота – одна з найвизначніших рис породи. Вона велика, кругла, масивна, з широким черепом. Лоб опуклий. Щоки повні, добре розвинені. Підборіддя сильне, широке.
Мордочка коротка і широка. Ніс дуже короткий, широкий, зі стопом (різким переходом від лоба до носа), розташованим між очима. У екстремального типу ніс може бути майже пласким, що створює характерний «ляльковий» вираз обличчя. У класичного типу мордочка трохи видовжена, а ніс менш кирпатий.
Очі – великі, круглі, широко розставлені, дуже виразні. Їх колір насичений і відповідає забарвленню шерсті. Найчастіше зустрічаються мідні або темно-помаранчеві очі. У білих персів очі можуть бути блакитними або різнокольоровими (одне блакитне, інше мідне). У шиншил та золотистих персів очі смарагдово-зелені або синьо-зелені. У колор-пойнтів (гімалайців) – насичено блакитні.
Вуха маленькі, із закругленими кінчиками, широко розставлені та низько посаджені на голові, нахилені трохи вперед. Вони густо вкриті шерстю, часто з пучками волосся всередині.
Шия коротка і товста, що підкреслює масивність голови.
Лапи короткі, товсті, прямі. Передні лапи мають п’ять пальців, задні – чотири. Лапки великі, круглі, компактні, з пучками шерсті між пальцями.
Хвіст короткий, товстий біля основи, пропорційний до тіла, без зламів. Він рясно вкритий довгою шерстю, утворюючи пишний «плюмаж».
Шерсть – головна прикраса і водночас головний клопіт перського кота. Вона дуже довга (до 10–15 см), густа, шовковиста, з рясним, м’яким підшерстям, що стоїть дибки від тіла. Шерсть утворює розкішний комір на шиї та плечах, «штани» на задніх лапах. Текстура шерсті може дещо відрізнятися залежно від забарвлення, але вона завжди має бути блискучою та не валятися.
Забарвлення перських котів надзвичайно різноманітні і поділяються на кілька груп: суцільні (білий, чорний, блакитний, червоний, кремовий, шоколадний, ліловий), черепахові, димчасті, шиншили (срібляста та золотиста), затушовані, таббі (мармуровий, тигровий, плямистий), партиколори (біколори, арлекіни, вани), колор-пойнти (гімалайські). Кожне забарвлення має свої чіткі стандарти.
