Історія походження польського огара
Історія польського огара сягає глибокої давнини, і вона нерозривно пов’язана з мисливськими традиціями польської шляхти. Перші згадки про великих гончаків на території Польщі датуються ще XI століттям. Вважається, що порода походить від схрещування місцевих польських гончаків із собаками Святого Губерта (бладхаундами), які були завезені з території сучасної Бельгії та Франції. Також є версії про домішки крові гончаків з Апеннінського півострова, що додало породі елегантності.
Золотою добою для породи стало XVI-XVII століття. У цей час жодне полювання польської знаті на велику дичину (оленів, кабанів, лисиць) не обходилося без зграї огарів. Їх цінували за неймовірний нюх, витривалість та характерний гучний, мелодійний голос, який сповіщав мисливців про слід звіра. У XVIII столітті для покращення швидкісних якостей польських огарів почали схрещувати з англійськими фоксхаундами. Це дещо змінило екстер’єр, але не вплинуло на ключові робочі характеристики. Подібна практика схрещувань для покращення якостей не є унікальною, наприклад, при виведенні гладкошерстого фокстер’єра також використовували кров інших порід для досягнення бажаних результатів.
Після Другої світової війни порода опинилася на межі зникнення. Ентузіасти доклали титанічних зусиль для її відновлення. Ключову роль у цьому відіграв полковник Пйотр Картавік (Piotr Kartawik), який у 1959 році привіз із території сучасної Білорусі трьох огарів (двох сук та одного пса) і заснував розплідник «z Kresów». Проте, справжнім «батьком» сучасної породи вважається полковник Юзеф Павлусевич (Józef Pawłusiewicz), який у 1964 році розробив перший офіційний стандарт породи. Завдяки його роботі та розпліднику «z Karpat» порода була офіційно визнана Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) у 1966 році.
Як виглядає польський огар: детальний опис стандарту
Польський огар — це собака міцної, але не важкої статури, що свідчить про його силу та витривалість, а не про швидкість. Його зовнішність гармонійна і викликає повагу.
- Голова: Досить важка, клиноподібної форми, з виразними надбрівними дугами. На лобі є характерні зморшки, що надають собаці мудрого, дещо сумного вигляду. Перехід від лоба до морди чітко виражений.
- Очі: Мигдалеподібні, неглибоко посаджені, темно-карого кольору. Погляд спокійний, м’який і розумний. Характерною рисою є дещо відвислі нижні повіки, що може відкривати частину кон’юнктиви, особливо у дорослих собак.
- Вуха: Довгі, висячі, посаджені низько. Вони м’які на дотик, заокруглені на кінцях і щільно прилягають до щік. Ця особливість будови вух допомагає концентрувати запахи біля носа, але також потребує ретельного догляду, як і в інших порід з подібною будовою, наприклад, у бассет-гаундів.
- Корпус: Прямокутний, з глибокою і широкою грудною кліткою. Спина довга, широка і м’язиста. Круп не повинен бути похилим.
- Хвіст: Досить товстий, шаблеподібний, низько посаджений. У спокійному стані опущений донизу, а під час руху піднімається не вище лінії спини.
- Шерсть: Густа, щільна, з добре розвиненим підшерстком, що робить її стійкою до негоди. На тулубі шерсть середньої довжини, на голові та вухах — коротка і гладенька.
- Забарвлення: Найпоширеніше — чепрачне (чорний або темно-сірий «чепрак» на спині на рудому або палевому фоні). Підпалини зазвичай знаходяться на голові, грудях, кінцівках. Також допускається чорне забарвлення з рудими підпалинами. Невеликі білі відмітини на грудях, кінчиках лап та хвоста, а також «зірочка» на голові є припустимими.