Історія походження: від вовчих зграй до відродження породи
Історія рудого бретонського грифона сягає корінням у глибоке Середньовіччя. Вважається, що його предками були стародавні кельтські гончаки. Вже у XIV столітті бретонський лицар Юон дю Баньє тримав зграю цих собак, з якими полював на вовків. Порода була настільки шанованою, що навіть французький король Карл IX згадує про рудого гончака у своїй знаменитій праці 1570 року «Королівське полювання», описуючи його як витривалого та сміливого мисливця.
Зі зникненням вовків у Франції популярність породи почала згасати, а полювання переорієнтувалося на дрібнішу дичину, як-от лисиці та зайці. Велика французька революція та подальші соціальні зміни завдали значного удару по багатьох аристократичних породах собак, і рудий бретонський грифон не став винятком. До кінця XIX століття порода опинилася на межі зникнення.
Справжнє відродження почалося лише у 1949 році, коли група ентузіастів на чолі з Марселем Памбреном заснувала «Club de Fauve de Bretagne». Вони зібрали вцілілих представників породи й розпочали ретельну селекційну роботу. Завдяки їхнім зусиллям вдалося не лише врятувати породу, але й популяризувати її серед мисливців. Цікаво, що для зменшення розміру та адаптації до полювання на дрібнішу дичину, на основі грифона був виведений рудий бретонський басет, який є його низькорослою версією.
Стандарт та зовнішній вигляд
Рудий бретонський грифон – це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури, що свідчить про його витривалість та енергійність. Його зовнішність гармонійно поєднує в собі силу та елегантність.
- Голова: Череп подовжений, злегка опуклий, потиличний бугор помітний. Перехід від чола до морди (стоп) виражений нерізко. Морда скоріше звужена, ніж квадратна.
- Очі: Темно-карі, не вирячені. Погляд живий та проникливий.
- Вуха: Висячі, посаджені на рівні лінії очей, злегка загострені на кінцях, покриті коротшою та м’якшою шерстю, ніж на корпусі.
- Корпус: Спина широка і коротка. Поперек міцний та мускулистий. Грудна клітка глибока і простора, що забезпечує достатньо місця для легень.
- Хвіст: Середньої довжини, товстий біля основи та звужується до кінця, шаблевидної форми. У русі собака несе його трохи вище лінії спини.
- Шерсть та забарвлення: Головна прикмета породи – жорстка, суха, «дротяна» шерсть. Вона не повинна бути довгою або кучерявою. Такий покрив чудово захищає собаку від колючих чагарників та негоди. Забарвлення варіюється від золотисто-пшеничного до насиченого цегляно-червоного. Іноді на грудях може бути маленька біла цятка.
