Історія породи
Історія міттельшнауцера — це захоплююча подорож у часі, яка починається задовго до офіційної кінології. Точне походження собак цієї породи досі залишається предметом дискусій, але більшість кінологів погоджуються, що ці собаки з’явилися на території сучасної Баварії та Вюртемберга багато століть тому.
Ще в 15-ому столітті на багатьох полотнах відомих художників, зокрема Альбрехта Дюрера та Лукаса Кранаха Старшого, зустрічалися собаки, що надзвичайно нагадують сучасних шнауцерів. Це свідчить про те, що тип жорсткошерстого пінчера (а саме так їх називали спочатку) був сформований і популярний серед населення середньовічної Європи.
Від стаєнного пінчера до сучасного шнауцера
Цікаво, що спочатку шнауцери та німецький пінчер вважалися однією породою, яка розрізнялася лише структурою шерсті. Гладкошерсті цуценята ставали пінчерами, а жорсткошерсті — шнауцерами. У 1836 році один з німецьких вчених описав цих собак під назвою «жорсткошерстий пінчер».
Назва «Шнауцер» закріпилася трохи пізніше і походить від німецького слова «Schnauze», що означає «морда» або «вуса». Саме розкішні вуса та борода стали візитною карткою, яка вирізняла їх серед інших собак. Існує легенда, що першого пса, який виграв виставку під новим ім’ям, звали саме «Шнауцер».
Припускають, що у формуванні генотипу брали участь чорний німецький пудель, вольфшпіц та жорсткошерсті тер’єри. Така «гримуча суміш» дала світові собаку з унікальним набором якостей: розум пуделя, витривалість шпіца та безстрашність тер’єра.
У 1880 році був створений перший стандарт, а в 1895 році в Кельні утворився «Пінчер-Шнауцер клуб», що стало офіційним визнанням розділення порід. У ті часи шнауцери були суто робочими «роботягами». Їх називали «стаєнними собаками», адже вони:
- Оберігали коней на фермах та в диліжансах. Шнауцери мали унікальну здатність заспокоювати коней.
- Супроводжували карети, біжучи поряд з колесами десятки кілометрів. У разі небезпеки вони гучним гавкітом повідомляли про наближення розбійників.
- Були неперевершеними щуроловами. Саме тому їх морда так густо заросла шерстю — це природний захист від укусів гризунів.
Варто зазначити, що саме міттельшнауцер став родоначальником цілої групи порід. Від нього шляхом селекції був виведений гігантський різеншнауцер для роботи з великою худобою та поліцейської служби, а також мініатюрний цвергшнауцер — для боротьби з гризунами в будинках та як собака-компаньйон. Також кров міттельшнауцера тече в жилах такої потужної собаки, як російський чорний тер’єр, який успадкував від німецького пращура жорстку шерсть та врівноважений характер.
Як виглядає Шнауцер (Міттельшнауцер): опис зовнішності
Шнауцер — це собака середнього розміру, квадратного формату. Це означає, що висота собаки в холці приблизно дорівнює довжині її тулуба. Він виглядає кремезним, але не товстим; елегантним, але не тендітним. Це втілення сили та енергії.
Голова та морда
Голова у шнауцера велика, довгаста, відповідає потужній статурі пса. Загальна довжина голови (від кінчика носа до потиличного бугра) становить половину довжини лінії верху (від холки до основи хвоста). Лоб плаский, без зморшок, паралельний спинці носа. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, особливо завдяки кущуватим бровам.
Морда має форму тупого клина. Спинка носа пряма, мочка носа завжди чорна, незалежно від забарвлення шерсті, з широкими ніздрями. Губи чорні, сухі, щільно прилягають до щелеп, куточки губ не відвисають. Щелепи міцні, прикус ножицеподібний, повний (42 зуби).
Очі середнього розміру, овальної форми, прямо поставлені, темного кольору, з живим та допитливим виразом. Вуха високо посаджені, V-подібної форми, висячі на хрящі, прилягають до вилиць. Раніше вуха часто купірували, надаючи їм гострої форми, але зараз в більшості країн Європи це заборонено, тому натуральні вуха — це норма.
Корпус та кінцівки
Шия міцна, мускулиста, благородно вигнута, плавно переходить у холку. Шкіра на горлі щільно прилягає, не утворюючи підвісу. Лінія верху злегка спадаюча від холки до крупу. Спина коротка, міцна і пружна. Поперек короткий і глибокий, що робить собаку компактною.
Грудна клітка помірно широка, овальна в перетині, глибока (досягає ліктів). Передню частину грудей візуально формує виступаюча грудна кістка. Хвіст високо посаджений. Природний хвіст має шаблевидну або серповидну форму. Купірування хвоста, як і вух, у багатьох країнах вже заборонено.
Кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком і розвиненою мускулатурою. Лапи короткі, округлі («котячі»), з зібраними в грудку пальцями, чорними кігтями і пружними подушечками. Рухи шнауцера — це окреме естетичне задоволення: вони розмашисті, вільні та елегантні.
Шерсть та забарвлення
Шерсть шнауцера — це його броня. Вона повинна бути дротяною, жорсткою і густою. Складається з густого підшерстя і не надто короткого остьового волосся, яке щільно прилягає до тіла. На лобі і вухах шерсть коротша. Характерною ознакою породи є більш довга шерсть на морді, що утворює жорсткі вуса і бороду, а також кошлаті брови, що злегка нависають над очима.
Офіційно визнані два забарвлення:
- «Перець з сіллю» (Pepper and Salt): Це унікальне забарвлення, яке важко сплутати з іншим. Воно утворюється чергуванням світлих і темних зон на кожній волосині. Загальний тон може варіюватися від темно-сталевого до сріблястого. Обов’язкова наявність темної маски на морді.
- Чисто чорний: Насичений чорний колір «воронячого крила» без жодних вкраплень іншого кольору. Підшерстя також має бути чорним.
