Швейцарський гончак (Швіцький гончак) — Історія та стандарт

Детальна історія походження швіцького гончака

Історія породи швейцарських гончаків є глибокою та захоплюючою, сягаючи своїм корінням античних часів. Вважається, що їхні предки — це гончаки, завезені на територію Гельвеції (сучасна Швейцарія) римськими легіонерами. Ці собаки, ймовірно, походили від єгипетських мисливських собак, що підтверджується мозаїками римської епохи, знайденими в Авентікумі, на яких зображені собаки, що дуже нагадують сучасних швейцарських гончаків. Вони ідеально адаптувалися до складного гірського рельєфу, ставши незамінними помічниками місцевих мисливців.

Перші достовірні письмові згадки про цих собак з’являються у Середньовіччі. Одним із найвідоміших доказів їхнього існування є зображення на плитах Цюрихського собору, датованих XI століттям. На них можна побачити деталізовані фігури гончаків, що свідчить про їхню популярність та цінність у ті часи. До XV століття швейцарські гончаки були високо оцінені італійською аристократією за їхні виняткові мисливські здібності, а до XVIII століття їх активно розводили у Франції для полювання на зайців.

Спочатку існувало п’ять різновидів швейцарських гончаків, кожен з яких був названий на честь кантону, де його розводили. Однак з часом один із них, тургауський гончак, на жаль, зник. Чотири типи, що збереглися до наших днів — швіцький, бернський, люцернський та юрський — відрізняються переважно забарвленням шерсті, що є результатом селекції в ізольованих гірських долинах. Швіцький гончак, зокрема, походить з кантону Швіц. У 1882 році був створений перший стандарт для кожного з п’яти типів, а у 1933 році був прийнятий єдиний стандарт, що об’єднав чотири різновиди в одну породу, визнаючи їхні відмінності у забарвленні.

Стандарт породи та зовнішній вигляд швіцького гончака

Швіцький гончак — це собака середнього розміру, що поєднує в собі силу, витривалість та елегантність. Його зовнішність свідчить про призначення — тривале переслідування здобичі по пересіченій місцевості.

• Голова: Довга, суха, з благородними рисами. Череп витягнутий, злегка опуклий. Перехід від чола до морди (стоп) помірно виражений.
• Морда: Довга, сильна, ніколи не загострена. Спинка носа пряма або з ледь помітною горбинкою. Мочка носа завжди чорна, з добре відкритими ніздрями.
• Очі: Овальної форми, темно-карі. Погляд живий, дружелюбний та уважний.
• Вуха: Дуже довгі, посаджені низько, нижче лінії очей. Вони звисають, скручуючись в елегантні складки, та мають заокруглені кінчики. Це одна з найхарактерніших рис породи.
• Корпус: Злегка розтягнутий, атлетичний. Шия довга, мускулиста, без підвісу. Спина міцна та пряма. Поперек добре розвинений. Грудна клітка глибока, але не надто широка, що забезпечує легеням достатньо місця для тривалого бігу.
• Хвіст: Довгий, шаблевидної форми, є продовженням лінії крупу. У спокійному стані опущений донизу, в русі піднімається, але не закручується над спиною.
• Кінцівки: Сильні, кістляві, з добре розвиненою мускулатурою. Лапи компактні, округлі, зі щільно стиснутими пальцями та міцними кігтями.

Шерсть та унікальне забарвлення швіцького гончака

Шерсть у швіцького гончака коротка, густа і щільно прилягає до тіла, що забезпечує хороший захист від негоди. На вухах та голові вона тонша і м’якша. Головна відмінність швіцького гончака від його «братів» — це забарвлення.

Основний колір — білий, на якому розкидані великі плями жовто-палевого або оранжево-рудого кольору. Плями не повинні переважати над білим фоном. Іноді зустрічається невеликий крап того ж кольору, що й плями. Деякі собаки можуть мати суцільне руде забарвлення з білою «мантією» на спині, але класичним вважається саме плямистий окрас. Ця яскрава зовнішність робить його добре помітним у лісі.