Історія походження породи
Історія сіліхем-тер’єра нерозривно пов’язана з ім’ям однієї людини — капітана Джона Оуена Такера Едвардса, відставного військового, який мешкав у своєму маєтку «Сілі Хем» (Sealy Ham) в Пембрукширі, Уельс. Після завершення служби у 1848 році, капітан Едвардс присвятив себе полюванню, яке було його головною пристрастю. Його основною здобиччю були борсуки, видри та лисиці. Для успішного полювання в складних умовах валлійської місцевості йому потрібен був невеликий, але надзвичайно сміливий та витривалий собака білого кольору, щоб мисливці випадково не переплутали його зі здобиччю в запалі погоні.
Існуючі породи не влаштовували капітана: одні були завеликими для нір, інші — недостатньо хоробрими. Тому він вирішив створити власного ідеального мисливського тер’єра. На жаль, Едвардс не вів детальних записів своєї селекційної роботи, тому точна формула виведення сіліхема залишається таємницею. Проте, кінологи та історики породи сходяться на думці, що в її створенні брали участь кілька ключових порід:
- Денді-дінмонт-тер’єр: Ймовірно, від цієї породи сіліхем успадкував свою розтягнуту форму тіла та висячі вуха. Денді-дінмонт-тер’єр відомий своїм спокійним та рішучим характером.
- Жорсткошерстий фокстер’єр: Надав породі жорстку шерсть, мисливський азарт та впертість.
- Вест-хайленд-вайт-тер’єр: Від цього родича сіліхем отримав свій фірмовий білий окрас. Вест-хайленд-вайт-тер’єр також є невтомним мисливцем з веселою вдачею.
- Чеський тер’єр: Хоча ця порода була виведена пізніше, її творець, Франтішек Горак, використовував сіліхем-тер’єрів для створення чеського тер’єра, що свідчить про близьку спорідненість та схожість робочих якостей.
- Англійський бультер’єр: Вважається, що від бультер’єра сіліхем успадкував потужність щелеп та безстрашність.
Капітан Едвардс був надзвичайно суворим у відборі: він цінував виключно робочі якості, а не зовнішність. Будь-який собака, що проявив боягузтво, негайно вибраковувався. Після смерті капітана у 1891 році його справу продовжили ентузіасти. У 1908 році був створений перший клуб любителів породи, а вже у 1911 році Англійський Кеннел Клуб офіційно визнав сіліхем-тер’єра. Порода швидко здобула популярність не лише як мисливець, а і як компаньйон та шоу-собака, особливо в 1920-1930-х роках у Великобританії та США.
Як виглядає сіліхем-тер’єр: стандарт та зовнішність
Сіліхем-тер’єр — це собака, що справляє враження сили та субстанції в невеликому об’ємі. Він присадкуватий, розтягнутого формату, але водночас рухливий та гнучкий. Його зовнішність поєднує в собі риси робочого тер’єра та елегантного компаньйона.
- Голова: Довга, потужна, з широким, злегка опуклим черепом. Морда квадратна, сильна. Перехід від чола до морди плавний. Важливою ознакою є густі «брови», «борода» та «вуса», що надають голові характерного виразу.
- Очі: Темні, середнього розміру, круглі та глибоко посаджені. Погляд розумний, спокійний та проникливий.
- Вуха: Середнього розміру, висячі, трикутної форми з заокругленими кінчиками. Притиснуті до щік.
- Щелепи та зуби: Щелепи сильні та потужні. Прикус ножицеподібний, з великими зубами, що є нетиповим для собаки такого розміру.
- Тіло: Корпус розтягнутий, спина пряма та гнучка. Шия довга, мускулиста. Грудна клітка широка і глибока, добре опущена між передніми кінцівками.
- Кінцівки: Передні лапи короткі, сильні та якомога пряміші. Задні кінцівки дуже потужні, з добре розвиненими м’язами, що забезпечують сильний поштовх.
- Хвіст: Раніше традиційно купірувався. Якщо хвіст залишається природним, він середньої довжини, товстий біля основи та звужується до кінця. Собака тримає його вертикально.
- Шерсть: Подвійна. Підшерсток м’який та густий, захищає від негоди. Покривна шерсть — довга, жорстка та дротоподібна.
- Забарвлення: Переважно чисто біле. Допускаються лимонні, коричневі, блакитні або борсукові плями на голові та вухах. Сильний крап на тілі вважається небажаним.
