Валлер

Історія валлера почалася в 1994 році в Німеччині. Автором породи стала Карін Віммер-Кікбуш (Karin Wimmer-Kieckbusch), досвідчений заводчик бріарів. Вона помітила, що багато сучасних порід страждають від інбридингу (близькоспорідненого схрещування) та селекції, спрямованої виключно на зовнішній вигляд (шоу-розведення), що часто йде на шкоду здоров’ю та робочим якостям.

Метою Карін було створити собаку, який би:

• Мав міцне здоров’я та довгу тривалість життя;
• Володів високим інтелектом та здатністю до навчання;
• Був орієнтований на людину, але не надто нав’язливий;
• Мав зручну структуру шерсті, що дозволяє утримувати собаку як в домі, так і на вулиці.

Для досягнення цієї мети було обрано дві пастуші породи: бріар (французька вівчарка) та австралійська вівчарка (ауссі). Від бріара валлер успадкував спокій, впевненість та деяку незалежність, а від ауссі – енергійність, компактніший розмір та так званий “will to please” (бажання догодити господарю). Назва породи походить від місця проживання творця – регіону Вестервальд (Westerwald), звідси й “Wäller”.

Перший клуб породи (1. Wäller-Club Deutschland e.V.) був заснований у 1995 році і досі суворо контролює розведення, не допускаючи перетворення породи на суто виставкову.

Однією з найцікавіших особливостей валлера є те, що стандарт породи досить гнучкий щодо зовнішності. Оскільки головний пріоритет – це характер і робочі якості, собаки можуть відрізнятися за типом шерсті, забарвленням і навіть статурою. Це надає кожному представнику породи унікального шарму.

Розміри та статура

Валлер – це собака середнього або великого розміру. Вони атлетичні, м’язисті, але не важкі. Рухи вільні, розмашисті, що свідчить про їхнє пастуше коріння. Вони повинні бути витривалими, здатними долати великі відстані без ознак втоми.

Шерсть та забарвлення

Шерсть валлера – це його візитна картка. Вона довга, густа, з добре розвиненим підшерстям. Структура шерсті може варіюватися від хвилястої до кудлатої. На морді завжди присутні характерні для бріарів вуса та борода, а також чубчик, який, однак, не повинен повністю закривати очі, щоб не заважати огляду.

Забарвлення допускаються будь-які. Ви можете зустріти валлерів кольору мерль (мармуровий), чорних, рудих, палевих, сірих або комбінованих. Генетичне різноманіття кольорів, отримане від австралійської вівчарки, робить кожне цуценя неповторним витвором природи.

Саме заради характеру люди обирають цю породу. Валлер – це надзвичайно розумний, життєрадісний і врівноважений собака. Вони позбавлені надмірної нервозності, яка іноді зустрічається у чистокровних ауссі, але при цьому набагато активніші за класичних великих молосів.

• Інтелект. Вони схоплюють нові команди на льоту. Це собаки, які люблять думати. Рутинне повторення однієї й тієї ж дії може їм набриднути, тому власнику доведеться проявляти креативність.
• Дружелюбність. Валлери зазвичай дуже прив’язані до своєї сім’ї. Вони погано переносять самотність і прагнуть бути в центрі подій.
• Охоронні якості. Попри дружелюбність, у них зберігся інстинкт охоронця. Вони пильні і попередять гавкотом про наближення незнайомців, але рідко проявляють безпричинну агресію. В цьому плані вони трохи нагадують пікардійську вівчарку, поєднуючи пильність з розсудливістю.

Важливо розуміти, що валлер – це робоча собака в душі. Без належного фізичного та розумового навантаження вони можуть почати “пасти” членів сім’ї, дітей або інших тварин, покусуючи їх за п’яти. Це не агресія, а прояв нереалізованого інстинкту.

Валлер – мрія для любителя кінологічного спорту. Завдяки своїй генетиці, вони показують видатні результати в таких дисциплінах:

• Аджиліті (подолання смуги перешкод);
• Обідієнс (слухняність високого рівня);
• Фризбі-фристайл;
• Пошуково-рятувальна служба.

Виховання цуценяти потрібно починати з перших днів появи в домі. Валлери чутливі до інтонації господаря. Жорсткі методи дресирування, крики або фізичне покарання неприпустимі – це може призвести до того, що собака замкнеться в собі або стане боязким. Тільки позитивне підкріплення, гра та мотивація.

Важливо: Валлер має тенденцію до самостійного прийняття рішень. Якщо ви не дасте йому команду, він вирішить сам, що робити, і це рішення не завжди вам сподобається.

Валлер (веллер) — молодий німецький сімейний пастух міцного здоров’я: врівноважений, ласкавий, кмітливий і охочий догоджати. Породу створюють у Вестервальді з 1994 року, схрещуючи бріара з австралійською вівчаркою, причому селекцію ведуть за характером і здоров’ям, а не за зовнішністю. Завдяки великому генофонду валлер вітальний і стійкий до хвороб; це чудовий сімейний і спортивний собака, що любить дітей і роботу. Через пастуше коріння він потребує руху й розумового навантаження; серед нечастих ризиків — дисплазія кульшового суглоба та хвороби очей.

Одним із головних аргументів на користь створення породи було здоров’я. Завдяки розширенню генофонду (ефект гетерозису), валлери, як правило, здоровіші за свої вихідні породи. Однак, оскільки і бріари, і ауссі мають певні спадкові захворювання, відповідальні заводчики обов’язково тестують плідників.

На що звернути увагу:

• Дисплазія кульшового суглоба (HD). Рентген батьків обов’язковий.
• MDR1-дефект. Це генетична мутація, яка робить собаку чутливою до певних медикаментів (наприклад, івермектину). Валлери можуть бути носіями цього гена, тому тестування є критично важливим перед призначенням лікування.
• Катаракта та PRA (прогресуюча атрофія сітківки). Офтальмологічні проблеми, властиві вівчаркам.

Середня тривалість життя валлера складає 13-15 років, що є відмінним показником для собаки такого розміру. Вони зберігають активність до глибокої старості.

Догляд за валлером вимагає певного час. Їхня шерсть схильна до утворення ковтунів, особливо в період линьки або якщо собака часто гуляє в лісі чи високій траві.

• Розчісування: Мінімум 1-2 рази на тиждень. У період зміни цуценячої шерсті на дорослу (близько 8-12 місяців) розчісувати доведеться щодня.
• Стрижка: Валлери не потребують модельних стрижок, але гігієнічна стрижка (лапи, зона під хвостом) необхідна. Деякі власники вкорочують чубчик, щоб відкрити собаці очі.
• Купання: За потребою. Шерсть валлера має здатність до самоочищення – бруд висихає і обсипається. Але якщо пес викачався у чомусь ароматному, ванна неминуча.

Як і будь-який активний собака, валлер потребує якісного харчування. Ви можете обрати як натуральний тип годування (BARF), так і високоякісні сухі корми (супер-преміум або холістік).

Враховуючи активнсть собаки, раціон має бути багатим на білки та жири, але важливо не перегодовувати тварину, оскільки зайва вага шкодить суглобам. Ось орієнтовна таблиця розподілу поживних речовин для дорослого активного валлера:

Щоб краще зрозуміти місце валлера у світі собак, варто порівняти його з іншими популярними породами. Це допоможе вам визначитися, чи дійсно цей собака вам підходить.

Валлер vs Болгарська вівчарка

Якщо ви шукаєте надійного охоронця для великої території, болгарська вівчарка (каракачанський собака) буде кращим вибором. Це потужний, серйозний охоронець, який менш орієнтований на ігри та спорт, ніж валлер. Валлер – це компаньйон-спортсмен, тоді як болгарська вівчарка – це непохитний вартовий.

Валлер vs Кавапу

Для тих, хто живе у квартирі і не планує бігати марафони зі своїм улюбленцем, краще звернути увагу на кавапу. Ця дизайнерська порода значно менша, вимагає менше фізичних навантажень і простіша у догляді. Валлер вимагатиме від вас зміни способу життя на більш активний, тоді як кавапу легко підлаштується під ваш ритм.

• Кожен собака – сюрприз. У одному приплоді можуть народитися цуценята з абсолютно різним типом шерсті та кольором. Ви ніколи точно не знаєте, як виглядатиме дорослий собака, коли обираєте 2-місячне маля.
• Не визнані FCI. Валлер досі не визнаний Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) як окрема порода. Це свідома позиція засновників клубу, які бояться, що офіційне визнання призведе до комерціалізації та погіршення здоров’я поголів’я.
• Собака-терапевт. Завдяки своїй емпатії валлери часто використовуються як каніс-терапевти в лікарнях та будинках для літніх людей у Німеччині.