Історія походження породи Вельш коргі кардиган
Вельш коргі кардиган – це одна з найдавніших пастуших порід Великобританії, історія якої налічує понад тисячу років. Вважається, що предки кардиганів були завезені до Уельсу кельтськими племенами приблизно у 1200 році до нашої ери. Інша теорія стверджує, що їхні корені сягають собак, привезених вікінгами до Уельсу в IX-X століттях. Ці собаки належали до групи текельхундів, до якої також належать такси, що пояснює деяку схожість у будові тіла – довгий тулуб і короткі лапи.
Назва «коргі» має кілька версій походження. Найпопулярніша теорія стверджує, що «corgi» утворено від валлійських слів: «cor» (карлик) та «ci» (собака), тобто «карликова собака». Інші джерела пояснюють походження «corgi» зміненим словом «cur» (дивитися, вартувати) і «ci» (собака), тобто «собака-охоронець». Кардиганів також називали «ci llathaid» («собака довжиною в ярд»), оскільки їхня довжина від кінчика носа до кінчика хвоста приблизно дорівнювала уельському ярду (близько 102 см).
Протягом століть Вельш коргі кардигани вірно служили фермерам Кардиганширу – гірського та ізольованого регіону Уельсу. Їх використовували для перегону великої рогатої худоби, овець та навіть поні. Низький зріст дозволяв їм вправно ухилятися від ударів копит, а їхня сміливість та витривалість робили їх незамінними помічниками. Вони не лише пасли худобу, але й охороняли фермерські угіддя та були чудовими компаньйонами для своїх господарів.
Довгий час Вельш коргі кардиган та Вельш коргі пемброк вважалися однією породою, хоча вони походять з різних регіонів Уельсу та мають різні корені (вважається, що пемброки походять від шпіцеподібних собак). Лише у 1934 році Англійський Кеннел Клуб офіційно визнав їх двома окремими породами. Кардигани завжди мали хвіст, на відміну від пемброків, яким хвости традиційно купірували (хоча зараз все більше пемброків народжуються з натуральними хвостами або їх не купірують через заборони в багатьох країнах).
Як виглядає Вельш коргі кардиган: детальний опис зовнішності
Вельш коргі кардиган – це міцний, витривалий, рухливий собака, довгий по відношенню до висоти, з низько посадженим тілом. Попри свій зріст, він не повинен справляти враження надто приземкуватого чи неповороткого.
Загальний вигляд та пропорції
Перше, що впадає в очі, – це довгий корпус і короткі, але потужні лапи. Довжина тіла від плечолопаткового зчленування до сідничного бугра значно перевищує висоту в холці. Ідеальна висота в холці становить близько 30 см. Вага має бути пропорційною зросту, зазвичай від 14 до 17 кг для псів і від 12 до 15 кг для сук. Важливо, щоб собака не була перегодованою.
Голова та морда
Голова за формою та виглядом нагадує лисячу. Череп широкий і плаский між вухами, поступово звужується до очей. Перехід від лоба до морди (стоп) помірно виражений. Морда звужується до мочки носа, яка завжди чорна. Губи щільно прилягають, чорні. Щелепи сильні, з досконалим, правильним і повним ножицеподібним прикусом (верхні різці щільно перекривають нижні і стоять перпендикулярно до щелеп). Очі середнього розміру, посаджені досить широко, з розумним, пильним, але добрим виразом. Колір очей варіюється залежно від забарвлення шерсті, але перевага надається темним відтінкам. У собак забарвлення блю-мерль допускаються блакитні очі (одне або обидва, частково або повністю).
Вуха
Вуха у Вельш коргі кардигана помітно великі, стоячі, з трохи заокругленими кінчиками. Вони широкі біля основи, посаджені досить далеко позаду на черепі. У настороженому стані вуха спрямовані трохи назовні та вперед.
Тулуб та кінцівки
Шия м’язиста, добре розвинена, пропорційна загальній будові. Лінія верху пряма. Грудна клітка помірно широка, з вираженим передгруддям, глибока. Ребра добре вигнуті. Кінцівки короткі, але з міцним кістяком. Передні лапи трохи вивернуті назовні (приблизно на 30 градусів відносно поздовжньої осі), що забезпечує стійкість та маневреність. Лікті щільно прилягають до боків. Задні кінцівки сильні, м’язисті, з добре вираженими кутами скакальних суглобів. Лапи круглі, компактні, з міцними подушечками.
Хвіст
Хвіст у Вельш коргі кардигана довгий, схожий на лисячий, посаджений на одній лінії з тілом. У спокійному стані опущений донизу, під час руху може підніматися трохи вище лінії спини, але ніколи не закручується над нею. Це одна з ключових відмінностей від Вельш коргі пемброка, у якого хвіст часто буває купіруваним або природно коротким.
Шерсть та забарвлення
Шерсть у кардигана подвійна, середньої довжини, з густим, м’яким підшерстям, що захищає від негоди. Остьове волосся пряме, жорсткувате на дотик, не повинно бути надто м’яким, хвилястим чи дротоподібним. Допустимі забарвлення Вельш коргі кардигана різноманітні:
- Тигрове (Brindle): різні відтінки від золотистого до темно-коричневого з темними тигровинами.
- Руде (Red): всі відтінки рудого, від світло-палевого до насичено-червоного.
- Соболине (Sable): рудий з чорними кінчиками волосся (зачорненням).
- Триколірне (Tricolour): чорний з рудими (підпалинами) та білими мітками.
- Блю-мерль (Blue Merle): сріблясто-блакитний фон з чорними плямами (мармуровий). У собак цього забарвлення часто бувають блакитні очі.
Білі мітки допускаються на шиї (у вигляді коміра), грудях, лапах, нижній частині морди, кінчику хвоста та у вигляді вузької проточини на голові. Однак білий колір не повинен переважати. Ніс та облямівка очей завжди чорні, за винятком блю-мерль, де допускається освітлення пігментації.
