Японський тер’єр

Історія японського тер’єра – це унікальний приклад того, як західні породи собак, потрапивши на схід, перетворилися на щось абсолютно нове та самобутнє. Хоча перші згадки про невеликих тер’єроподібних собак в Японії датуються 17 століттям, коли голландські та англійські торговці привозили їх на своїх кораблях у порт Нагасакі, справжнє становлення породи почалося значно пізніше.

Предками сучасного ніхон теріа вважаються гладкошерсті фокстер’єри, яких завезли до Японії в 1700-х роках. Цих собак схрещували з місцевими дрібними породами, що призвело до появи так званих “кобе-тер’єрів” або “мікадо-тер’єрів”. Це були невеликі, елегантні собаки-компаньйони, які стали популярними серед заможної верстви населення в портових містах Кобе та Йокогама. Вони виконували роль не мисливців, а саме “кімнатних” собачок, що було нетипово для тер’єрів того часу.

Планомірне та цілеспрямоване розведення породи розпочалося лише близько 1920 року. Ентузіасти прагнули стабілізувати тип, зробити його більш витонченим та елегантним. Вважається, що для покращення породи до “кобе-тер’єрів” додавали кров таких порід, як гладкошерстий фокстер’єр та, можливо, англійський той-тер’єр, що й надало їм характерного триколірного забарвлення голови та витонченої статури. У 1930 році Японський Кеннел-клуб офіційно визнав породу під назвою “Ніхон Теріа”.

Друга світова війна завдала нищівного удару по породі, як і по багатьох інших у всьому світі. Поголів’я японських тер’єрів опинилося на межі зникнення. Лише завдяки зусиллям небагатьох відданих заводчиків породу вдалося зберегти. Міжнародне визнання прийшло значно пізніше – Міжнародна кінологічна федерація (FCI) визнала японського тер’єра на тимчасовій основі в 1973 році, а повне визнання відбулося лише в 1998 році. Сьогодні японський тер’єр залишається надзвичайно рідкісною породою навіть у себе на батьківщині, і знайти його за межами Японії – велика удача.

Японський тер’єр – це маленький, компактний, але дуже елегантний собака з чіткими лініями та пропорційною статурою. Його вигляд поєднує в собі жвавість тер’єра та витонченість той-породи.

1. Загальний вигляд: Компактний, збалансований собака квадратного формату. Мускулатура добре розвинена, але суха, що створює враження легкості та стрімкості.
2. Голова: Череп плаский та вузький. Перехід від чола до морди (стоп) ледь помітний. Морда пряма, звужується до чорної мочки носа. Губи тонкі, щільно прилеглі. Прикус ножицеподібний, зуби міцні та білі.
3. Очі: Середнього розміру, овальної форми, темно-карого кольору. Вираз очей дуже живий, розумний та допитливий.
4. Вуха: Високо посаджені, невеликі, V-подібної форми, тонкі. Звисають на хрящах вперед, прилягаючи до скронь.
5. Шия: Середньої довжини, сильна, без підвісу, плавно переходить у холку.
6. Корпус: Холка висока. Спина коротка та міцна. Поперек злегка випуклий. Груди глибокі, але не надто широкі. Живіт добре підтягнутий, створюючи витончений силует.
7. Хвіст: Середньої товщини, традиційно купірується до 3-4-го хребця. Тримається вертикально або злегка зігнутим над спиною.
8. Кінцівки: Передні кінцівки прямі, з сухими кістками. Задні – з добре розвиненими м’язами та вираженими кутами скакальних суглобів. Лапи компактні, “котячі”, з міцними кігтями (бажано темного кольору).
9. Шерсть та забарвлення: Шерсть дуже коротка (близько 2 мм), гладка, густа і блискуча. Забарвлення – найхарактерніша риса породи. Корпус переважно білий з чорними, чорно-підпалими або рудими плямами. Голова завжди чорна, з рудими (підпалими) мітками на щоках, над очима та на внутрішній стороні вух.

Характер японського тер’єра – це дивовижний коктейль енергії, ніжності та інтелекту. Це собака, який буквально живе своїм господарем і родиною. Вони неймовірно чутливі до настрою людей і здатні вловлювати найменші зміни в інтонації голосу. Ваше щастя – це їхнє щастя, а смуток змусить їх притулитися до вас і спробувати втішити.

Ніхон теріа дуже товариські та орієнтовані на людину. Вони погано переносять самотність і можуть страждати від сепараційної тривоги, якщо залишати їх надовго самих. Це не та порода, яка буде спокійно спати цілий день, чекаючи вашого повернення. Їм потрібне активне спілкування, ігри та залученість у всі сімейні справи. Вони з радістю будуть “допомагати” вам по дому, стежачи за кожним вашим рухом.

Попри свою кімнатну спеціалізацію, вони не втратили тер’єрного запалу. Це дуже активні, грайливі та допитливі собаки. Якщо не забезпечити їм достатньо фізичних та розумових навантажень, їхня невичерпна енергія може знайти вихід у деструктивній поведінці. Японський тер’єр обожнює ігри з м’ячем, фрісбі, а також прекрасно виконує команду “апорт”, причому як на суші, так і у воді. Їхня кмітливість та бажання догодити роблять процес навчання захопливим, хоча іноді може проявлятися типова для тер’єрів впертість.

До дітей вони ставляться з любов’ю та терпінням, особливо якщо ростуть разом. Однак, через їхній невеликий розмір, важливо навчити дітей правильному поводженню з собакою. З іншими тваринами, за умови ранньої соціалізації, вони уживаються добре, але мисливський інстинкт може прокидатися при вигляді дрібних гризунів чи птахів.

Догляд за японським тер’єром нескладний, але має свої особливості, пов’язані з його короткою шерстю та невеликим розміром.

• Грумінг: Коротка і гладка шерсть не потребує стрижки чи триммінгу. Достатньо раз на тиждень протирати її вологою тканиною або чистити гумовою щіткою, щоб видалити відмерлі волоски і підтримувати блиск. Линька у них помірна. Купати собаку слід лише в міру забруднення, використовуючи спеціальні шампуні для короткошерстих порід, щоб не пересушити шкіру.
• Кігті, вуха, очі: Регулярно оглядайте вуха на предмет забруднень і обережно чистіть їх. Щомісяця підстригайте кігті, якщо вони не сточуються природним шляхом. Очі слід протирати за потреби, щоб уникнути слізних доріжок.
• Захист від холоду: Це найважливіший аспект утримання. Через дуже коротку шерсть і відсутність підшерстя японські тер’єри абсолютно не переносять холод. В осінньо-зимовий період їм обов’язково потрібен теплий одяг (светри, комбінезони). Їхнє спальне місце в будинку повинно бути розташоване далеко від протягів.
• Активність та прогулянки: Попри свій невеликий розмір, це досить енергійний собака. Йому потрібні щоденні прогулянки (2 рази на день по 30-40 хвилин) з можливістю побігати без повідця у безпечному місці. Вони обожнюють активні ігри, тому м’ячик чи фрісбі стануть вашими постійними супутниками на прогулянці.

Японські тер’єри – розумні та кмітливі учні, які прагнуть догодити своєму господарю. Це значно полегшує процес базового дресирування. Вони швидко запам’ятовують своє ім’я, привчаються до туалету та засвоюють основні команди (“сидіти”, “лежати”, “до мене”). Однак, як і у будь-якого тер’єра, у них є своя частка впертості.

Ключ до успіху – позитивне підкріплення. Крики та фізичні покарання абсолютно неприпустимі, оскільки можуть назавжди підірвати довіру цього чутливого собаки. Найкраща мотивація для них – це похвала, ласощі та гра. Перетворіть тренування на веселу гру, і ваш ніхон теріа із задоволенням буде виконувати ваші команди. Заняття повинні бути короткими, але регулярними, щоб не втомлювати собаку.

Рання соціалізація має величезне значення. З самого дитинства знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими собаками. Це допоможе виростити впевненого та врівноваженого собаку. Особливу увагу варто приділити контролю мисливського інстинкту. Привчайте цуценя спокійно реагувати на кішок та птахів. Ця риса є спільною для багатьох тер’єрів, від жвавого норфолк-тер’єра до більш спокійного чеського тер’єра, і вимагає послідовного виховання.

Японський тер’єр (ніхон теріа) — витончений біло-чорний японський компаньйон із терʼєрським запалом: жвавий, веселий, кмітливий і напрочуд миролюбний. Це рідкісна порода-національний скарб Японії; попри мисливські корені, це переважно ніжний домашній улюбленець, що обожнює дітей і, на відміну від багатьох тер’єрів, добре ладнає з іншими собаками й тваринами (це «неспаринг» порода). Ідеальний для квартири й новачка, він тендітний і чутливий до холоду. Порода загалом здорова; серед типових для дрібних собак ризиків — вивих колінної чашечки та хвороби зубів.

Завдяки своїй рідкісності, порода не має великої бази даних по спадкових захворюваннях. Загалом, японський тер’єр вважається досить здоровим собакою з міцним імунітетом. Однак, як і у будь-якої породи, є певні схильності, про які варто знати власнику.

• Схильність до застуд: Як уже зазначалося, вони дуже чутливі до холоду та протягів, що може призводити до респіраторних захворювань.
• Проблеми з опорно-руховим апаратом: Як і багато малих порід, вони можуть бути схильні до вивиху колінної чашечки (пателярна люксація).
• Стоматологічні проблеми: Дрібні собаки часто страждають від швидкого утворення зубного каменю, що може призвести до пародонтиту та втрати зубів. Регулярне чищення зубів є обов’язковим.
• Алергії: Можуть виникати шкірні реакції на певні компоненти корму або фактори навколишнього середовища.

Профілактика – найкращий спосіб зберегти здоров’я вашого улюбленця. Регулярні візити до ветеринара, своєчасна вакцинація, обробка від паразитів, якісне харчування та захист від переохолодження допоможуть вашому японському тер’єру прожити довге та щасливе життя.

Харчування японського тер’єра повинно відповідати потребам активного собаки малого розміру. Головне правило – якість та збалансованість. Ви можете обрати як якісні сухі корми, так і натуральне годування, але ніколи не змішуйте обидва типи в один прийом їжі.

Якщо ви обираєте сухий корм, то це має бути продукція класу супер-преміум або холістік для малих активних порід. Звертайте увагу на склад: на першому місці має бути м’ясо (курка, індичка, ягня), а не злаки чи субпродукти. Розмір гранул також важливий, він має бути адаптований для маленьких щелеп.

При натуральному годуванні основу раціону (близько 60-70%) має складати нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка). Також до раціону включають:

• Субпродукти (серце, печінка) – 1-2 рази на тиждень.
• Каші (рис, гречка).
• Овочі (морква, гарбуз, кабачок).
• Кисломолочні продукти (нежирний кефір, сир).
• Морську рибу без кісток (раз на тиждень).

Категорично заборонено давати собаці солодке, копчене, жирне, смажене, трубчасті кістки та їжу зі столу. Завжди забезпечуйте доступ до свіжої питної води. Годувати дорослого собаку слід 2 рази на день, в один і той самий час, дотримуючись рекомендованих порцій, щоб уникнути набору зайвої ваги.

• На своїй батьківщині вони відомі під назвою “Ніхон Теріа” (Nihon Teria).
• Ранніх представників породи також називали “Кобе-тер’єр” на честь міста Кобе, де вони були особливо популярними.
• Попри назву “тер’єр”, ця порода майже ніколи не використовувалася для полювання. Її з самого початку виводили як собаку-компаньйона.
• Це одна з найрідкісніших порід у світі. За межами Японії існує лише кілька розплідників.
• Характерне триколірне забарвлення голови є “візитною карткою” породи, і будь-які відхилення від цього стандарту є небажаними.