Бернський зенненхунд (Бернська гірська вівчарка)

Історія бернської гірської вівчарки сягає корінням у давнину. Вважається, що їхніми пращурами були римські молоси — великі бойові собаки, які потрапили на територію сучасної Швейцарії (Гельвеції) разом із легіонами Цезаря понад 2000 років тому. З часом ці собаки схрещувалися з місцевими пастушими породами, адаптуючись до суворих умов альпійських гір. Протягом століть вони вірно служили швейцарським фермерам, виконуючи найрізноманітнішу роботу.

Спочатку цих собак називали “дюррбахлерами” (Dürrbächler) на честь маленького містечка Дюррбах поблизу Берна, де вони були особливо поширені. Це були універсальні фермерські собаки: вони охороняли худобу та майно, допомагали переганяти стада корів з пасовищ до ферм, а завдяки своїй силі та витривалості їх запрягали у вози, щоб перевозити бідони з молоком та сир на продаж. Їхній густий триколірний хутряний покрив надійно захищав від холоду.

Наприкінці XIX століття, з розвитком інших порід, таких як сенбернар, популяція дюррбахлерів почала скорочуватися. Відродження породи пов’язують з ім’ям Франца Шертенляйба. У 1892 році він був настільки вражений розумом та красою цих собак, що поставив собі за мету зберегти та популяризувати їх. Разом з професором Альбертом Хаймом, геологом та великим ентузіастом швейцарських порід, вони почали цілеспрямовану селекційну роботу.

У 1904 році дюррбахлери були вперше представлені на виставці в Берні. У 1907 році був заснований перший клуб породи, і саме тоді було запропоновано змінити назву на “бернський зенненхунд”, щоб підкреслити їхнє походження та зв’язок з іншими швейцарськими пастушими собаками. У 1910 році на виставці в Бургдорфі було представлено вже 107 собак. З того часу популярність породи почала стрімко зростати не лише у Швейцарії, але й по всій Європі та Америці. Сьогодні бернський зенненхунд є улюбленцем мільйонів людей по всьому світу, хоча його основне призначення змінилося з робочого пса на собаку-компаньйона.

Бернський зенненхунд — це великий, потужний, але гармонійно складений собака з довгою, блискучою шерстю. Його зовнішній вигляд випромінює силу, спокій та доброзичливість. Основні характеристики згідно зі стандартом FCI №45:

• Голова: Потужна, пропорційна до тіла. Череп при погляді в профіль і спереду злегка округлий. Перехід від чола до морди добре виражений, але не надто різкий.
• Морда: Сильна, прямої форми, середньої довжини. Мочка носа велика, чорного кольору. Губи щільно прилягають, чорні.
• Очі: Темно-карі, мигдалеподібної форми, з розумним та лагідним виразом. Повіки щільно прилягають.
• Вуха: Середнього розміру, трикутної форми, високо посаджені. У спокійному стані звисають, прилягаючи до голови. Коли собака насторожений, задня частина вух піднімається, а передній край залишається прилеглим до голови.
• Корпус: Міцний та компактний. Співвідношення висоти в холці до довжини тіла приблизно 9:10. Шия сильна, м’язиста. Груди широкі та глибокі, доходять до ліктів. Спина пряма і міцна.
• Хвіст: Довгий, пухнастий, досягає скакального суглоба. У спокої опущений донизу, в русі може підніматися до рівня спини або трохи вище.
• Шерсть: Довга, блискуча, пряма або злегка хвиляста, з густим підшерстям.
• Забарвлення: Характерне триколірне. Основний колір — насичений чорний. Яскравий, насичений рудо-коричневий підпал розташований на щоках, над очима, на всіх чотирьох лапах та на грудях. Білі відмітини симетричні: проточина на голові (не повинна заходити на плями над очима), біла “краватка” на шиї та грудях. Бажаними є білі “шкарпетки” на лапах та білий кінчик хвоста.

Відданість та орієнтованість на сім’ю — ключові риси характеру бернського зенненхунда. Цей собака буквально живе заради своєї родини і важко переносить тривалу самотність. Він дуже прив’язується до людей і може страждати від розлуки, тому його не можна залишати наодинці на цілий день. Зміна власника для дорослого берна є величезною психологічною травмою.

Незважаючи на свої великі розміри, берн — це неймовірно добрий і лагідний пес. Він відомий своїм терпінням та ніжним ставленням до дітей, що робить його прекрасним сімейним улюбленцем. Вони готові терпіти дитячі витівки, але, звичайно, взаємодію маленьких дітей та великого собаки завжди потрібно контролювати дорослим.

Собаки цієї породи розумні та кмітливі, але не чекайте від них миттєвого виконання команд, як від німецької вівчарки. Берни дещо повільні та розважливі. Перш ніж виконати команду, вони її обдумають. Вони чутливі до настрою господаря і найкраще реагують на позитивне підкріплення та лагідне, але наполегливе виховання. Грубість і крики можуть лише налякати собаку і підірвати його довіру.

Як і багато великих порід, бернські зенненхунди дорослішають повільно. Фізичної зрілості вони досягають приблизно в рік, але психологічно залишаються “цуценятами” до 2-3 років. У цей період вони можуть бути дуже грайливими та трохи незграбними, тому важливо забезпечити їх достатньою кількістю іграшок та уваги, щоб вберегти домашні речі.

Берни мають вроджений охоронний інстинкт, але не є агресивними. Вони сповістять гучним гавкотом про прихід чужих, але зазвичай поводяться з незнайомцями стримано та спокійно, а не вороже. Їхній грізний вигляд часто є достатнім стримуючим фактором. Вони добре уживаються з іншими домашніми тваринами, особливо якщо росли разом.

Догляд за шерстю

Розкішна довга шерсть бернського зенненхунда — це його гордість, але вона вимагає регулярного та ретельного догляду. Берни линяють постійно, а двічі на рік (весною та восени) відбувається інтенсивна сезонна линька. Щоб уникнути ковтунів і підтримувати шерсть у хорошому стані, собаку потрібно вичісувати 2-3 рази на тиждень, а в періоди линьки — щодня. Для цього знадобиться набір інструментів: фурмінатор або гребінець-граблі для видалення відмерлого підшерстя, металевий гребінь з різною частотою зубців та масажна щітка.

Купати собаку слід в міру забруднення, зазвичай не частіше ніж раз на 2-3 місяці, використовуючи спеціальні шампуні для довгошерстих порід. Також регулярно оглядайте та чистіть вуха і очі, та підстригайте кігті приблизно раз на 3-4 тижні.

Прогулянки та фізичні навантаження

Бернський зенненхунд потребує щоденних тривалих прогулянок — щонайменше двічі на день по 45-60 хвилин. Це не спринтер, тому йому не потрібні надмірні інтенсивні навантаження, як у деяких мисливських порід, наприклад, австрійського гладкошерстого бракка. Йому підійдуть спокійні прогулянки, ігри з м’ячем та можливість вільно побігати на безпечній території. Важливо не перевантажувати цуценят та молодих собак до 1,5-2 років, поки їхні суглоби остаточно не сформуються. Уникайте стрибків з висоти та тривалого бігу по твердій поверхні (асфальту).

Умови проживання

Ідеальним місцем для утримання бернського зенненхунда є приватний будинок з огородженою територією, де собака може вільно пересуватися. Завдяки густій шерсті він добре переносить холод і може проводити багато часу на вулиці навіть взимку. Однак утримання на ланцюгу або в ізольованому вольєрі для цієї породи категорично неприпустиме — їм потрібен постійний контакт з родиною. Утримання в квартирі можливе, але тільки за умови надання достатньої кількості прогулянок та наявності достатнього простору. Головна небезпека влітку — тепловий удар. Через темну густу шерсть берни погано переносять спеку, тому в жарку погоду прогулянки краще перенести на ранній ранок і пізній вечір, а вдень забезпечити собаці прохолодне місце.

Представники цієї породи легко піддаються дресируванню завдяки своєму інтелекту та бажанню догодити господарю. Проте, їхнє виховання має свої особливості. Починати соціалізацію та навчання базовим командам (“сидіти”, “до мене”, “місце”) потрібно з раннього віку. Але не варто чекати блискавичної реакції — берни все роблять розважливо.

• Тільки позитивне підкріплення: Берни дуже чутливі до критики та грубості. Найкращі результати дає дресирування, засноване на похвалі, ласощах та ігровій формі.
• Терпіння і послідовність: Через повільне дорослішання і природну неквапливість, вам знадобиться терпіння. Будьте послідовними у своїх вимогах.
• Рання соціалізація: Дуже важливо знайомити цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами. Це допоможе виростити впевненого та врівноваженого собаку.
• Без перевантажень: Серйозні тренування, пов’язані з подоланням перешкод або великими навантаженнями, краще починати після 1,5-2 років, щоб не нашкодити суглобам.

Бернський зенненхунд — лагідний велетень, але з трагічно високою онкологією: близько 55% представників гинуть від злоякісних пухлин, а характерна для породи гістіоцитарна саркома уражає ~чверть собак (у 225 разів частіше, ніж інші породи). Звідси й коротке життя — медіана близько 8 років. Поширені також дисплазія суглобів (~20%) і заворот шлунка. Регулярні огляди й увага до будь-яких ущільнень критичні.

На жаль, бернські зенненхунди не відрізняються міцним здоров’ям та довголіттям. Це одна з найбільших проблем породи. Відповідальні заводчики проводять генетичні тести, щоб зменшити ризики, але власникам варто знати про найпоширеніші захворювання.

Регулярні ветеринарні огляди, щорічні щеплення, обробка від паразитів та уважне ставлення до будь-яких змін у поведінці чи самопочутті собаки допоможуть зберегти його здоров’я якомога довше.

Правильне харчування відіграє величезну роль у здоров’ї та довголітті бернської вівчарки. Ці собаки мають хороший апетит і схильні до набору зайвої ваги, що створює додаткове навантаження на суглоби та серце. Тому важливо контролювати розмір порцій.

• Тип харчування: Можна використовувати як високоякісні сухі корми класу супер-преміум або холістік для великих порід, так і натуральне харчування. Вибір залежить від ваших можливостей та рекомендацій ветеринара. Готові корми вже збалансовані, що є їхньою перевагою.
• Натуральне харчування: Основою раціону має бути нежирне м’ясо (яловичина, індичка), субпродукти, морська риба (без кісток). Також до раціону додають каші (рис, гречка), кисломолочні продукти (сир, кефір), овочі (морква, гарбуз, кабачок) та трохи рослинної олії.
• Добавки: Для підтримки здоров’я суглобів, особливо в період росту та в похилому віці, рекомендується додавати до раціону хондропротектори (глюкозамін, хондроїтин). Для краси шерсті корисними будуть добавки з Омега-3 та Омега-6 жирними кислотами.
• Заборонені продукти: Категорично не можна давати собаці трубчасті кістки, свинину, шоколад, виноград, цибулю, часник, копченості та солодку випічку.

Бернський зенненхунд є одним із чотирьох типів швейцарських гірських собак (зенненхундів), які відрізняються за розміром та типом шерсті, але мають спільне походження та схоже триколірне забарвлення. Порівняно з іншими породами, такими як австрійський брудастий бракк, який є мисливським гончаком, зенненхунди — це пастуші та фермерські собаки.

• Великий швейцарський зенненхунд: Найбільший і найважчий з чотирьох, має коротку шерсть.
• Бернський зенненхунд: Єдиний довгошерстий представник групи.
• Аппенцеллер зенненхунд: Середнього розміру, короткошерстий, відомий своїм закрученим у кільце хвостом.
• Ентлебухер зенненхунд: Найменший з чотирьох, короткошерстий, часто народжується з куцим хвостом.

1. Чотири в одному: Бернський зенненхунд — одна з чотирьох порід швейцарських пастуших собак, але єдина з довгою шерстю.
2. Молочний візник: Історично цих собак використовували для перевезення возів з молоком та сиром з альпійських ферм до міст.
3. Повільне дорослішання: Вони досягають повного фізичного розміру приблизно у віці одного року, але їхній розумовий та емоційний розвиток триває до 2-3 років.
4. “Собака-липучка”: Берни отримали це прізвисько за свою неймовірну прихильність до господарів та бажання бути поруч кожну хвилину.
5. Вливання крові ньюфаундленда: У 1949 році для розширення генофонду та пом’якшення темпераменту в породу було офіційно додано кров ньюфаундленда.