Ньюфаундленд

Щоб отримати загальне уявлення про породу, розглянемо її ключові параметри в таблиці.

Історія ньюфаундленда тісно переплетена з однойменним канадським островом — суворим, але мальовничим краєм, де ці собаки стали незамінними помічниками рибалок. Точне походження породи оповите таємницями, і існує кілька теорій. Одна з найпопулярніших говорить, що предками ньюфів були великі чорні “ведмежі собаки”, завезені на острів вікінгами близько 1100 року.

Після колонізації острова європейцями, починаючи з XVI століття, ці місцеві собаки схрещувалися з різними породами, які привозили з собою рибалки та торговці з Англії, Португалії та Франції. Вважається, що свій внесок зробили португальські водяні собаки, великі піренейські собаки та інші мастифоподібні породи. Результатом цього змішання стала поява великого, сильного собаки з густою водонепроникною шерстю, перетинками між пальцями та вродженою пристрастю до води.

На острові ньюфаундленди виконували найрізноманітнішу роботу:

• Допомагали витягувати з води важкі рибальські сіті.
• Рятували людей, що падали за борт у крижану воду.
• Перевозили вантажі, такі як дрова та риба, на санях.
• Слугували надійними компаньйонами та охоронцями рибальських поселень.

У XVIII столітті британські моряки почали активно вивозити цих дивовижних собак до Англії. Їхній героїзм та доброзичливий характер швидко завоювали популярність серед англійської аристократії. Лорд Байрон присвятив своєму ньюфаундленду на ім’я Боцман знамениту епітафію. Порода стала символом відваги та шляхетності. Перший стандарт породи був створений в Англії у 1878 році, а Американський кінологічний клуб визнав її у 1886 році. Цікаво, що саме ньюфаундленди свого часу допомогли врятувати від зникнення іншу величну породу – сенбернара. Коли популяція альпійських рятувальників опинилася під загрозою, до них прилили кров ньюфів, що дозволило відновити породу.

Ньюфаундленд — це собака, що вражає своєю міццю та гармонійністю. Його зовнішність випромінює силу, велич та спокій. Це масивна, м’язиста тварина з добре розвиненим кістяком, але без враження важкості чи незграбності.

• Голова: Масивна, з широким черепом та злегка опуклим склепінням. Стоп (перехід від лоба до морди) добре виражений, але не різкий. Морда коротка, квадратна, глибока.
• Очі: Невеликі, глибоко посаджені та широко розставлені. Колір — темно-коричневий. Погляд спокійний, м’який та доброзичливий.
• Вуха: Маленькі, трикутної форми з заокругленими кінчиками. Посаджені з боків голови, щільно прилягають до щік.
• Корпус: Компактний, з широкою та глибокою грудною кліткою. Спина широка та міцна, поперек мускулистий.
• Хвіст: Широкий біля основи, сильний. У спокійному стані звисає вниз, у русі може підніматися, але ніколи не закидається на спину. Слугує кермом під час плавання.
• Кінцівки: Прямі, паралельні, з потужними м’язами. Лапи великі, округлі, з добре розвиненими перетинками між пальцями — ключова особливість для плавання.
• Шерсть: Подвійна, водовідштовхувальна. Верхній шар (остьове волосся) довгий, прямий або злегка хвилястий, на дотик трохи жорсткий та маслянистий. Підшерсток дуже густий, м’який, що не промокає навіть при тривалому перебуванні у воді.

Забарвлення. Стандарт визнає три основних забарвлення:

• Чорне: Класичне та найпоширеніше забарвлення. Колір має бути насиченим. Допускаються невеликі білі плями на грудях, кінчиках лап та хвості.
• Коричневе (бронзове або шоколадне): Колір варіюється від шоколадного до бронзового. Вимоги щодо білих плям такі ж, як для чорного забарвлення.
• Біло-чорне: Це забарвлення має історичну назву “ландсир” на честь художника Едвіна Ландсира, який часто зображував таких собак. Основний колір — білий, з чорною “шапочкою” на голові, чорним “сідлом” на спині та чорною плямою на крупі. У Європі Ландсир (європейський континентальний тип) визнаний окремою породою, яка відрізняється більш високими ногами та полегшеною статурою.

Головна риса характеру ньюфаундленда — це його безмежна доброта. Це собака з золотим серцем, абсолютно позбавлений злоби. Його спокій та величність вражають. Ньюфи надзвичайно орієнтовані на людину та свою родину. Вони страждають, залишаючись на самоті надовго, і прагнуть брати участь у всіх сімейних справах. Вони буквально розквітають від уваги та любові.

Ньюфаундленд — це природжений рятувальник, а не охоронець. Він не буде люто захищати територію, як кавказька вівчарка. Його захисний інстинкт проявляється інакше: відчувши загрозу для господаря, ньюф, швидше за все, просто стане між ним та небезпекою, використовуючи свої габарити як щит. Він може збити з ніг зловмисника, але укус — це крайній захід, абсолютно нетиповий для породи.

Особливо варто відзначити їхнє ставлення до дітей. Ньюфаундленди славляться своєю неймовірною терплячістю та ніжністю до малюків. Вони спокійно зносять дитячі витівки, дозволяючи тягати себе за вуха та шерсть. Однак, незважаючи на їхній ангельський характер, ніколи не залишайте маленьку дитину наодинці з будь-яким собакою. Через свої розміри ньюф може випадково штовхнути чи збити дитину з ніг.

Володіння ньюфаундлендом — це велика відповідальність, що вимагає часу, сил та фінансів. Розглянемо основні аспекти догляду.

Догляд за густою шерстю

Шерсть ньюфа — його гордість і водночас головний клопіт для власника. Щоб вона виглядала доглянутою і не утворювала ковтунів, потрібен регулярний догляд.

• Розчісування: Це щоденна процедура. Вам знадобиться гребінь з рідкими довгими зубцями та пуходерка. Особливу увагу приділяйте ділянкам за вухами, на “штанях” та під пахвами, де найчастіше утворюються ковтуни.
• Линька: Двічі на рік, навесні та восени, ньюфаундленди влаштовують “снігопад” з підшерстку. У цей період вичісувати собаку доведеться ще ретельніше, можливо, навіть двічі на день.
• Миття: Мити ньюфаундленда повністю потрібно лише за потреби, приблизно 1-2 рази на кілька місяців. Часте миття змиває природний жировий шар, що робить шерсть водонепроникною. Використовуйте спеціалізовані шампуні для довгошерстих собак. Найскладніше — це висушити таку кількість шерсті. Потужний компресор (грумерський фен) значно спростить це завдання.

Фізичні навантаження та активність

Незважаючи на свій спокійний темперамент, ньюфаундленд — це робочий собака, який потребує помірних, але регулярних навантажень. Ідеальна активність для ньюфа — це плавання. Вони готові плавати годинами в будь-яку пору року. Це найкращий спосіб підтримувати їхню фізичну форму, не перевантажуючи суглоби.

Щоденні прогулянки мають бути неспішними, але тривалими (не менше 1-1.5 години на день). Уникайте інтенсивних навантажень (біг за велосипедом, стрибки) у цуценят та молодих собак до 1.5-2 років, поки їхній опорно-руховий апарат повністю не сформується. Також важливо не перевантажувати собаку в спекотну погоду.

Умови проживання

Ідеальний дім для ньюфаундленда — це приватний будинок з добре огородженим подвір’ям, де він може вільно гуляти. Вони можуть жити і в просторій квартирі, але за умови достатнього вигулу. Найгірший ворог ньюфаундленда — спека. Влітку собаці необхідно забезпечити постійний доступ до прохолодного місця (кондиціонована кімната, тінь, підвал) та великої кількості свіжої води. Утримання на вулиці в спекотному кліматі може бути небезпечним для їхнього здоров’я.

Ньюфаундленд — лагідний велетень-рятувальник із перетинками на лапах, створений рятувати людей на воді. Велика вага дає коротке життя (8–10 років) і навантаження на суглоби (дисплазія). Зі специфічного — субаортальний стеноз (вада серця), цистинурія (камені сечового міхура) і ризик завороту шлунка. Рясно слиниться й линяє, а спеку переносить погано, тож потребує прохолоди й контролю ваги.

На жаль, гігантські породи собак мають схильність до певних захворювань. Середня тривалість життя ньюфаундленда становить 8-10 років, і правильний догляд може значно вплинути на її тривалість та якість.

Ньюфаундленди — дуже розумні собаки, але їхнє дресирування має свої особливості. Вони не є службовими собаками в класичному розумінні, як, наприклад, німецький боксер. Ньюф не буде бездумно виконувати команди по 20 разів поспіль. Він спочатку подумає, чи є в цьому сенс. Це мислячий собака, який потребує поваги до себе.

Основа успішного дресирування — це позитивне підкріплення. Ласка, похвала та смаколики творять дива. Грубість, крики та фізичні покарання абсолютно неприпустимі. Це може назавжди зруйнувати довіру між вами та собакою. Заняття мають бути короткими, цікавими та різноманітними, щоб ньюф не занудьгував.

Рання соціалізація є ключовою для вирощування впевненого та врівноваженого собаки. З самого дитинства знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами. Це допоможе уникнути розвитку страхів та невпевненості у дорослому віці. Попри їхню природну доброту, правильне виховання важливе для будь-якого великого та сильного собаки, чи то ньюфаундленд, чи то торняк.

Годування гігантського собаки — відповідальна справа. Від якості раціону безпосередньо залежить здоров’я суглобів, серця та загальний стан тварини.

Існує два основних підходи до годування:

• Готові сухі корми: Це найпростіший та найзбалансованіший варіант. Обирайте корми класу супер-преміум або холістик, розроблені спеціально для гігантських порід. Вони містять необхідну кількість білків, жирів, вуглеводів, а також добавки для суглобів (глюкозамін, хондроїтин).
• Натуральне годування: Цей підхід вимагає більше часу та знань. Основою раціону має бути нежирне сире м’ясо (яловичина, індичка), субпродукти, морська риба (без кісток), кисломолочні продукти, яйця, овочі та невелика кількість каш (рис, гречка). При натуральному годуванні обов’язково потрібно додавати вітамінно-мінеральні комплекси, розроблені ветеринарним дієтологом.

Важливі правила годування ньюфаундленда:

• Контроль ваги: Зайва вага — це величезне навантаження на суглоби та серце.
• Дробове харчування: Дорослу собаку годують 2 рази на день, розділяючи добову норму. Це профілактика завороту шлунка.
• Постійний доступ до води: Миска зі свіжою, чистою водою має бути доступна 24/7.