Американський пітбультер’єр (American Pit Bull Terrier) — порода, про яку сперечаються не лише собаківники, а й парламенти. В одних країнах її реєструють у племінних книгах і виставляють на рингах, в інших ввозити її заборонено законом, а собаку визначають не за родоводом, а за зовнішністю. Ця сторінка не захищає породу і не звинувачує її: тут зібрано те, що записано у стандартах реєстрів, у чинних законах шести країн і в рецензованих дослідженнях — разом із місцями, де ці джерела між собою не збігаються. Висновок читач робить сам. Дізнайтесь більше на Tvaryny.
Порода, тип і реєстри: хто веде облік
Перше, що варто зрозуміти про пітбуля: слово «пітбуль» означає різні речі залежно від того, хто його вживає. Для кінологічного реєстру це конкретна порода з письмовим стандартом і племінною книгою. Для законодавця у більшості країн — це тип, тобто собака, що виглядає певним чином, незалежно від походження. Через цю розбіжність половина суперечок навколо породи взагалі не про собак, а про визначення.
Породу як породу ведуть два американські реєстри:
- United Kennel Club (UKC) — за власним текстом стандарту, це був перший реєстр, який визнав американського пітбультер’єра. Засновник UKC Ч. З. Беннетт присвоїв реєстраційний номер 1 своєму власному пітбультер’єрові на прізвисько Bennett's Ring у 1898 році. Порода віднесена до групи тер’єрів; чинна редакція стандарту — від 1 травня 2017 року.
- American Dog Breeders Association (ADBA) — за офіційною історією асоціації, її засновано у вересні 1909 року як багатопородне об’єднання; президентом був Гай Маккорд, співзасновником — Кон Філі, обидва — близькі знайомі Джона П. Колбі. У 1951 році асоціація перейшла до Френка Ферріса, у 1973-му її придбала родина Ральфа Грінвуда. Власний конформаційний стандарт ADBA (Heritage) розробили з 1976 року на прохання власників, які не хотіли копіювати ні UKC, ні AKC. З 2006 року реєстр відкрито й для інших чистопородних собак.
А тепер про два реєстри, які пітбультер’єра не ведуть — і саме це найчастіше плутають.
American Kennel Club (AKC) визнає споріднену породу — американського стаффордширського тер’єра. Офіційний стандарт амстафа в AKC затверджено 10 червня 1936 року, і саме цей документ, з тими самими правками, чинний і сьогодні. Це різні реєстраційні системи: собака може мати папери UKC як пітбультер’єр, а його близький родич — папери AKC як амстаф, і формально це різні породи, попри спільне походження.
FCI — міжнародна федерація, за номенклатурою якої працює більшість європейських кінологічних організацій, — у групі 3 «Тер’єри», секція «Тер’єри бульдожого типу», перелічує чотири породи: бультер’єр (№ 11), стаффордширський бультер’єр (№ 76), американський стаффордширський тер’єр (№ 286) і мініатюрний бультер’єр (№ 359). Американського пітбультер’єра в цьому переліку немає. Стандарт амстафа FCI датований 3 вересня 1996 року, країна походження — США.
Практичний наслідок для власника простий і неприємний: у країнах FCI ваш собака не має міжнародного родоводу як пітбультер’єр — його або записують амстафом, або він лишається без визнаних паперів. А в законі, як побачимо нижче, ця відсутність паперів часто працює проти собаки, а не на його користь.
Ідентифікація: чому «пітбуль» у протоколі й пітбуль у ДНК — різні речі
Це найменш відома і при цьому найважливіша частина теми. Майже всі закони про пітбулів і майже вся статистика укусів спираються на те, що людина подивилася на собаку і назвала породу. Рецензовані дослідження перевіряли, наскільки надійна ця операція, — і результат щоразу той самий.
- Олсон та ін., The Veterinary Journal, 2015. Чотири притулки, 16 співробітників, 120 собак. Візуально персонал зарахував до типу «пітбуль» 62 собаки (52 %), а ДНК-тест — лише 25 (21 %). Узгодженість між оцінювачами: 76–83 % (каппа 0,44–0,52, тобто помірна); чутливість візуального визначення коливалася від 33 % до 75 %, специфічність — від 52 % до 100 %. Висновок авторів дослівний: візуальна ідентифікація собак типу «пітбуль» ненадійна.
- Войт та ін., Journal of Applied Animal Welfare Science, 2009. 20 собак з 17 різних установ. Для 87,5 % собак, яким установа приписала конкретні породи, ДНК-аналіз не виявив усіх названих порід.
- Гоффман та ін., там само, 2014. Працівникам притулків у США та Британії показали фотографії 20 собак. Британські учасники часто називали стаффордширськими бультер’єрами тих самих собак, яких американські учасники вважали пітбулями. Окремо: 41 % респондентів, які працюють в умовах породних заборон, зізналися, що свідомо записали б собаку обмеженої породи під іншою назвою.
- Ґантер та ін., PLOS ONE, 2018. 919 собак з двох великих притулків, генетичне тестування. Чистопородними виявилися 4,9 %. Персонал угадував хоча б одну породу зі справжнього набору у 67,7 % випадків, але щойно треба було назвати більш ніж одну — точність падала до 10,4 %.
Тепер накладіть це на тексти законів. Офіційна британська настанова формулює критерій без натяків: чи є ваш собака забороненим типом, «залежить від того, як він виглядає, а не від його породи чи назви». Іспанський Real Decreto 287/2002 у додатку II описує потенційно небезпечного собаку суто морфологічно — сильна мускулатура, потужний атлетичний вигляд, коротка шерсть, обхват грудей 60–80 см, зріст у холці 50–70 см, вага понад 20 кг, об’ємна кубоподібна голова з широким черепом — і застосовує це до собаки, який має «всі або більшість» цих ознак. Німецький федеральний закон поширює заборону ввезення на чотири названі породи «та їхніх помісей між собою або з іншими собаками».
Тобто юридичне поняття збігається з тим самим візуальним судженням, чию ненадійність виміряли у процитованих дослідженнях. Для власника це означає цілком конкретну річ: ризик пов’язаний не лише з реальним походженням собаки, а й із тим, як його оцінить сторонній — інспектор, орендодавець, страховик, працівник притулку. І це працює в обидва боки: помісь без жодного пітбуля в родоводі може отримати всі обмеження, а собака з пітбулячим походженням — жодних.
Закон: де і як порода обмежена
Що показують рецензовані дослідження про укуси й заборони
Цікаві факти
- Реєстраційний номер 1. Засновник UKC Ч. З. Беннетт присвоїв найпершу реєстрацію в історії клубу власному пітбультер’єрові Bennett's Ring у 1898 році — тобто з цієї породи почався весь реєстр.
- Собака, що лазить по стінах. Це не міська легенда, а рядок стандарту: UKC називає породу однією з найздібніших серед собак у лазінні й через це вимагає надійної огорожі.
- Поганий сторож — за офіційним документом. Той самий стандарт прямо каже, що пітбультер’єр не найкращий вибір на роль сторожового собаки, бо надто доброзичливий навіть із незнайомцями.
- Мерле не буває «рідкісним». Стандарт UKC приймає будь-який окрас і будь-який малюнок, окрім мерле, а мерле й альбінізм прямо внесені до дискваліфікацій.
- Спільна історія, різні документи. Стандарт AKC на американського стаффордширського тер’єра затверджений 10 червня 1936 року і чинний досі; FCI веде амстафа під номером 286 у групі тер’єрів, а пітбультер’єра в її номенклатурі немає взагалі.
- Сержант Стаббі. Найвідомішого чотирилапого учасника Першої світової війни, який попереджав солдатів про газові атаки, традиційно згадують серед знаменитих пітбулів. Варто пам’ятати, що жодного родоводу в нього не було — і сама ця історія добре ілюструє тему всієї сторінки: породу собаці приписують за виглядом.