Андалузький ратонеро

Історія цієї породи тісно переплетена з історією виноробства в Іспанії, а саме з виробництвом хересу. Андалузький трактирний щуролов походить з XVII-XVIII століть, коли англійські виноторговці почали активно осідати в регіоні Херес-де-ла-Фронтера (провінція Кадіс). Англійці привезли з собою своїх собак – гладкошерстних фокстер’єрів та джек-рассел-тер’єрів тогочасного типу. Ці собаки схрещувалися з місцевими іспанськими собаками-щуроловами (Raterillos), які століттями жили в портах і стайнях Андалусії.

Мета такої “народної” селекції була суто утилітарною. У величезних винних погребах (“bodegas”) щури та миші були справжнім лихом: вони псували бочки, поїдали зерно та розносили хвороби. Потрібен був собака невеликого розміру, здатний пролізти між бочками, блискавично швидкий та з білим забарвленням. Чому саме білим? Це було критично важливо – у напівтемряві погребів людина мала легко відрізняти собаку від щура, щоб випадково не травмувати помічника.

Для селекції відбирали різних тер’єрів з ловецьким хистом і спритністю. Важливим критерієм також слугувала зовнішність – компактність та білий окрас з дрібними плямами, переважно на голові. Мисливський тер’єр, якого ще називають палубним собакою (через те, що вони часто подорожували на торгових суднах, оберігаючи вантажі), має певний генетичний зв’язок з багатьма європейськими тер’єрами. Цікаво, що генетично вони мають спільні корені з такими породами, як джек-рассел-тер’єр, який також відомий своєю невтомністю, та більш екзотичним бразильським тер’єром, що розвивався паралельно на іншому континенті.

Довгий час порода існувала як “робочий інструмент” і не мала офіційного статусу. Лише у XX столітті ентузіасти почали роботу над стандартизацією. Породу було визнано Міністерством сільського господарства Іспанії, а згодом і Королівським товариством собаківництва Іспанії (RSCE). Сьогодні вона поширена не тільки на батьківщині, але й в Італії, Португалії та Аргентині. Також варто згадати про спорідненість з іншою іспанською гордістю – валенсійським ратонеро, який виконував схожі функції у регіоні Валенсія, хоча має дещо інший екстер’єр.

Ратонеро бодегуеро – собака з пропорційною, атлетичною тілобудовою і характерним плямистим забарвленням голови при білому корпусі. Це собака середнього та малого розміру, що ідеально вписується в формат “під пахву”, але при цьому має міць справжнього атлета. Візуально він нагадує джек-рассела, але на більш високих і струнких лапах, що надає йому елегантності, не властивої більш приземкуватим норним тер’єрам.

Голова та морда

Голова трикутної форми, плоска між вухами. Перехід від чола до морди (стоп) виражений, але м’який, не різкий. Морда довга, що дозволяє собаці ефективно хапати здобич. Мочка носа завжди чорна. Щелепи міцні, з повним ножицеподібним прикусом – це життєво необхідно для собаки, чия робота полягає в укусі.

Очі та вуха

Очі невеликі, трохи косі, дуже темні. Погляд розумний, живий і завжди насторожений. Вуха трикутні, посаджені високо. У стані спокою вони звисають вперед, закриваючи слуховий прохід, але коли собака насторожується (а це буває часто), вони піднімаються біля основи, а кінчики залишаються звисаючими. Це надає морді кумедного і водночас серйозного виразу.

Корпус та кінцівки

Шия довга, мускулиста, без підвісу – елегантний перехід до холки. Представники породи можуть похизуватись розвиненою мускулатурою грудей (грудна клітка глибока, але не надто широка, щоб пролазити в нори) та задніх кінцівок. Спина пряма і міцна. Стрункі лапи собаки завершуються округлими подушечками, так званими “котячими лапами”, що забезпечує безшумне пересування.

Шерсть та забарвлення

Шкіра тонкa і щільно прилягає до тіла. Дуже коротку гладку шерсть на боках вкриває переважно білий колір. Класикою вважається триколірна маска на голові: чорна і руда (підпал) на білому фоні. Інколи зустрічаються плями на корпусі, але за стандартом тіло має бути максимально білим. Це не тільки естетика, а й функціонал – як вже згадувалося, для видимості у темряві.

Хвіст

Традиційно хвіст купірували на 1/4 довжини, проте зараз у багатьох країнах Європи це заборонено. Цікаво, що багато цуценят народжуються з вродженим коротким хвостом (бобтейл) різної довжини. Якщо хвіст довгий, він тримається високо, перпендикулярно до спини, як “прапор” настрою.

Андалузький ратонеро поєднує веселий норов і легендарну хоробрість тер’єра, але без зайвої істеричності, яка притаманна деяким іншим дрібним породам. Їхня нервова система більш стійка і врівноважена. Це собака-екстраверт: він любить людей, обожнює бути в центрі уваги і може потоваришувати з дитиною, ставши для неї найкращим партнером по іграх з м’ячем.

• Відданість: Ратонеро неймовірно прив’язується до свого господаря. Він вірно служить, намагаючись вгадати настрій людини. Його часто називають “тінню”, бо він слідує за власником з кімнати в кімнату.
• Мисливський інстинкт: Собаці не властива агресія до людей, але мисливська природа змушує його блискавично реагувати на дрібних тварин. Рух – це тригер. Кішки, що тікають, білки в парку, хом’яки в клітці – все це потенційна здобич.
• Сміливість: Жвавий домашній улюбленець не злякається супротивника, навіть якщо той значно перевищує ратонеро у розмірах. Це може бути проблемою на прогулянках, тому контроль необхідний.
• Грайливість: Самовпевненість і активний темперамет “іспанця” виявляються у безкінечній грайливості. Такий домашній улюбленець завжди готовий до пригод, будь то похід у гори чи гра з фрісбі.

Варто зазначити, що попри свою активність, вдома вони поводяться досить спокійно, якщо їхні потреби у фізичних навантаженнях задоволені. Вони люблять комфорт, м’які подушки і тепло (коротка шерсть дається взнаки).

Андалузький ратонеро (ратонеро бодегеро андалуз) — іспанський біло-рябий щуролов винних льохів: жвавий, безстрашний і кмітливий непосида, відданий і пильний. Це компактний робочий тер’єр, виведений для полювання на щурів у андалузьких bodegas (винних льохах), звідки й назва bodeguero. Він поєднує невичерпну енергію та сильний мисливський інстинкт (обережно з гризунами й котами) із ласкавою відданістю родині й добре живе навіть у квартирі за умови навантажень. Порода загалом дуже здорова й довговічна; серед нечастих ризиків — вивих колінної чашечки та хвороби зубів.

Андалузький ратонеро – це, перш за все, робоча собака, відбір якої століттями йшов за принципом “виживає найсильніший”. Тому це генетично здорова порода. Вони не страждають від багатьох проблем, притаманних брахіцефалам чи гігантам. Проте, як і будь-який живий організм, вони мають свої слабкі місця.

Основні проблеми зі здоров’ям:

• Хвороба Легга-Кальве-Пертеса: Некроз голівки стегнової кістки. Зустрічається у багатьох дрібних тер’єрів. Проявляється кульгавістю у молодому віці.
• Вивих палінної чашечки (Patella Luxation): Досить поширена проблема у собак малого розміру. Може варіюватися від легкого ступеня, що не заважає життю, до випадків, що потребують хірургічного втручання.
• Алергії: Біла шкіра часто більш чутлива. Можливі реакції на побутову хімію, певні види білка в кормі або укуси бліх (блошиний дерматит).
• Стоматологічні проблеми: Як і у всіх дрібних порід, у ратонеро схильність до утворення зубного каменю, що може призвести до ранньої втрати зубів. Чистка зубів має стати рутиною.

Профілактика проста: щорічні вакцинації, регулярна обробка від ектопаразитів (особливо важливо, враховуючи чутливу шкіру) та контроль ваги. Ожиріння для такого рухливого собаки – це вирок для його суглобів і серця.

Звиклий до співжиття у людській оселі та історично харчуючись залишками зі столу виноробів, ратонеро бодегуеро андалус залюбки харчуватиметься стравами домашньої кухні. Проте, в сучасних умовах краще надати перевагу професійним кормам супер-преміум класу для малих активних порід або збалансованому натуральному харчуванню (B.A.R.F.).

Господарям не доведеться мудрувати з меню – собака невибагливий щодо страв, але має відмінний апетит. Це “харчовики”, що спрощує дресирування, але ускладнює контроль ваги. Збалансований раціон і чиста питна вода цілком задовільнять чотирилапого улюбленця.

Важливі нюанси годування:

• Високий метаболізм: Ці собаки спалюють енергію дуже швидко. Корм має бути досить калорійним, але з правильних джерел (білки та жири), а не за рахунок дешевих вуглеводів.
• Розмір порції: Важливо співвідносити розмір порції з рівнем фізичної активності собаки. У зимовий період, коли прогулянки коротші, калорійність варто зменшувати.
• Режим: Дорослу собаку годують двічі на добу. Цуценят – частіше (3-4 рази).
• Заборонені продукти: Шоколад, виноград, трубчасті кістки, жирна свинина, копченості.

Пам’ятайте, якщо мисливець сильно зголодніє, він не відмовить собі у першій зустрічній мишці на прогулянці, що загрожує отруєнням або гельмінтозом.

Як доглядати за шерстю

Ім’я палубного собаки дісталось андалузькому ратонеро не дарма – він завжди виглядав охайно. Догляд за ним елементарний. Шерсть не потребує стрижки чи тримінгу. Достатньо раз на тиждень (а в період линьки – частіше) проходитися гумовою рукавицею, щоб прибрати відмерлі волоски. Купати собаку часто не рекомендується, щоб не змивати захисний жировий шар зі шкіри. Якщо пес забруднився – достатньо протерти вологим рушником.

Активність та прогулянки

Він звик жити поруч з людьми, навіть якщо оселя його господаря – це маленька квартира. Але жвавий характер змушує цього собаку до постійного руху. Тож чи не єдина жорстка вимога до утримання ратонеро бодегуеро – це активні прогулянки. Мінімум 1.5 – 2 години на день. Це не той пес, який вийде на 5 хвилин “у туалет”.

Хоча він може обходитись без них деякий час (наприклад, у хворобу власника), довго в такому режимі він не протягне – почне гризти меблі або гавкати. Собака-компаньйон буде вдячний, якщо господар візьме його з собою по справах. Адже представники цієї породи звикли супроводжувати людину повсюду. Це ідеальний супутник для пробіжок (на середні дистанції), аджиліті або курсингу.

До речі, якщо вас цікавлять інші породи, які є чудовими компаньйонами, але мають зовсім інший темперамент, радимо почитати про англійську вівчарку, яка є взірцем пастушої відданості, або про екзотичного американського низькорослого мопса, якщо ви шукаєте когось більш спокійного.

Виховання і дресирування андалузького ратонеро ставить на меті контроль за його мисливським інстинктом та спрямування енергії в мирне русло. Ці собаки дуже розумні і швидко схоплюють нові команди, але можуть бути дещо впертими, якщо їм стане нудно. Монотонне повторення команд – не для них. Перетворіть тренування на гру!

• Рання соціалізація: Важливо з раннього віку (з 2-3 місяців) привчити палубного собаку до сусідства інших домашніх тварин, звуків міста, транспорту та чужих людей.
• Контроль інстинктів: Природа може взяти своє навіть у добре соціалізованого собаки. Тому спілкування щуролова з домашніми гризунами та іншою дріботою вимагає суворого нагляду з боку господаря. Ніколи не залишайте їх наодинці.
• Команда “До мене”: Це найважливіша команда для ратонеро. Враховуючи їх схильність захоплюватися запахами, бездоганне виконання підклику може врятувати собаці життя.

Ця порода сповнена сюрпризів та історії. Ось декілька фактів, які допоможуть краще зрозуміти цих унікальних собак:

1. Собака сомельє: В Іспанії їх часто називають “собаками виноробів”. Вважається, що присутність ратонеро в погребі покращує ауру вина, хоча прагматична причина (відсутність щурів) більш вірогідна.
2. Смайлик на хвості: У багатьох собак цієї породи, які народилися з куцим хвостом, рухи задньої частини тіла при радості настільки активні, що здається, ніби собака виляє всім тулубом.
3. Довгожителі: Серед тер’єрів ратонеро вважаються одними з лідерів за тривалістю життя. 15-16 років для них – не межа старості, а цілком активний вік.
4. Універсальність: Попри малий розмір, вони успішно використовуються не тільки як щуролови, але і як сторожі (голос у них дзвінкий), і навіть для пошуку трюфелів.