Історія та походження породи бельгійський грифон
Бельгійські грифони - це найрідкісніший різновид з трійці малих бельгійських собак. Їхня історія нерозривно пов’язана з Брюсселем та його околицями. Предком сучасних грифонів вважається маленький жорсткошерстий собачка «Smousje», який століттями жив у Бельгії. Це були невтомні щуролови, яких тримали в стайнях для боротьби з гризунами. Вони були трохи більшими за сучасних грифонів і мали менш виразну зовнішність.
У XIX столітті почалася цілеспрямована селекційна робота. Заводчики хотіли не просто покращити робочі характеристики, а й створити витонченого собаку-компаньйона. Для цього місцевих «Smousje» схрещували з іншими породами. Вважається, що ключовий вплив мали:
- Афен-пінчер: Йому грифони зобов’язані своєю знаменитою «мавпячою» мордочкою, жорсткою шерстю та характерною борідкою.
- Мопс: Це схрещування принесло гладкошерстий ген (що дав початок малому брабансону), а також вкоротило морду і зробило очі більшими та виразнішими.
- Кінг-чарльз-спаніель: Від нього грифони отримали рудий колір (для брюссельської гілки) та більш округлу форму голови.
В результаті цієї селекції наприкінці XIX століття сформувалися три типи собак, яких спочатку реєстрували як одну породу, але з різними варіаціями. Лише на початку XX століття їх остаточно розділили:
- Брюссельський грифон: Жорсткошерстий, виключно рудого забарвлення.
- Бельгійський грифон: Жорсткошерстий, чорного або чорно-підпалого забарвлення.
- Малий брабансон: Гладкошерстий, має ті ж варіанти забарвлення, що і два інші типи.
Перша світова війна завдала нищівного удару по породі. Окупація Бельгії призвела до того, що поголів’я було практично знищено. Відродження породи почалося в повоєнні роки завдяки ентузіастам, переважно у Великобританії та США, куди собаки були вивезені раніше. На сьогоднішній день бельгійський грифон залишається найрідкіснішим з трьох, і знайти цуценя чисто чорного або чорно-підпалого забарвлення буває досить складно.
Стандарт породи та зовнішній вигляд бельгійського грифона
Бельгійський грифон - це маленький, але міцний собака з елегантною тілобудовою та характерним, майже людським виразом обличчя. Його зовнішність сповнена індивідуальності та шарму.
Голова та «майже людський» вираз обличчя
Голова - це візитна картка породи. Вона велика і кругла порівняно з тілом. Лоб дуже опуклий, а перехід від лоба до морди (стоп) надзвичайно виражений. Морда дуже коротка, практично «приплюснута» - не довше 1.5 см. Це робить грифона яскравим представником брахіцефалічних порід.
Ніс широкий, з великою чорною мочкою, розташованою на одному рівні з очима. Нижня щелепа вигнута догори і виступає вперед, утворюючи характерний перекус, але при цьому зуби та язик не повинні бути видні при закритій пащі. Великі, круглі, темні очі широко розставлені та дивляться прямо. Вуха маленькі, раніше їх купірували, але зараз у більшості країн це заборонено, тому природні вуха (напівстоячі або висячі на хрящі) є нормою.
Тілобудова та пропорції
Тіло квадратного формату, компактне, але міцне. Це не тендітний собака. Спина коротка і пряма, груди широкі. Хвіст посаджений високо, раніше його купірували на 2/3, але зараз, як і з вухами, природний хвіст (який тримається піднятим, але не закрученим) стає стандартом.
Шерсть та забарвлення: головна відмінність
Саме шерсть і колір відрізняють бельгійського грифона від його родичів. У нього жорстка, дротоподібна шерсть з густим підшерстям. Вона не повинна бути кучерявою. На морді шерсть утворює характерну «прикрасу» - довгу бороду, вуса та брови, що надає собаці його знаменитого вигляду.
Визнані забарвлення для бельгійського грифона:
- Суцільно чорний.
- Чорно-підпалий (Black and tan): Чорний основний колір з чіткими рудими або палевими плямами (підпалинами) на щоках, над очима, на грудях, лапах та під хвостом.
- Mélangé (змішаний): Суміш чорних і рудих волосків. Часто описується як «чорний з рудим».
Будь-яка біла пляма є серйозним недоліком за стандартом.
