Історія походження породи Біла швейцарська вівчарка
Історія Білої швейцарської вівчарки (БШВ) тісно переплетена з історією німецької вівчарки. Наприкінці XIX - на початку XX століття, коли Макс фон Штефаніц закладав основи породи німецька вівчарка, білий окрас був одним з варіантів, хоча й не найпоширенішим. Перший зареєстрований німецький вівчар «Хоранд фон Графрат» мав діда білого окрасу. Однак, у 1930-х роках у Німеччині білий окрас почали вважати недоліком, пов’язуючи його з різними проблемами зі здоров’ям (хоча наукових доказів цьому не було), і собак такого забарвлення виключили з розведення. Деякі джерела стверджують, що причиною стала спроба «удосконалити» породу, а білий колір асоціювався з альбінізмом, що є генетичною аномалією, хоча БШВ не є альбіносами (у них темні очі та пігментація носа і губ).
Проте, на щастя, білі вівчарки збереглися в США та Канаді, куди їх завезли раніше. Саме тут, в Північній Америці, вони продовжували розводитися як «білі німецькі вівчарки» і користувалися значною популярністю. Їх цінували за робочі якості, інтелект та м’якший, порівняно з деякими лініями німецьких вівчарок, характер. На початку 1970-х років перші представники білих вівчарок були імпортовані до Швейцарії. Американський кобель на ім’я Лобо, народжений 5 березня 1966 року, вважається одним із засновників породи в Європі. Його нащадки, а також інші імпортовані собаки, стали основою для цілеспрямованого розведення білих вівчарок як окремої породи. Саме Швейцарія взяла на себе відповідальність за стандартизацію та просування породи на міжнародному рівні, що й призвело до її сучасної назви.
У червні 1991 року порода була зареєстрована у Швейцарській племінній книзі (SHSB) як Berger Blanc Suisse (Біла швейцарська вівчарка). Поступово порода здобувала визнання в інших європейських країнах. Міжнародна Кінологічна Федерація (FCI) попередньо визнала породу в 2002 році, а повне визнання відбулося в 2011 році. В Україні Білі швейцарські вівчарки з’явилися порівняно недавно, проте вони швидко завойовують серця наших громадян своєю красою, розумом та відданістю, успішно конкуруючи з іншими популярними вівчарками, такими як австралійська вівчарка.
Як виглядає Біла швейцарська вівчарка: детальний опис зовнішності
Біла швейцарська вівчарка – це сильна, м’язиста собака середнього розміру, з елегантними та гармонійними контурами тіла, що нагадує класичну німецьку вівчарку, але завжди виключно білого забарвлення. Вона справляє враження жвавої, уважної та врівноваженої тварини.
Голова пропорційна до тіла, клиноподібної форми, суха та чітко окреслена. Череп злегка округлий, з невеликою серединною борозною. Перехід від лоба до морди плавний, але помітний. Морда середньої довжини, потужна, поступово звужується до носа. Спинка носа пряма.
Ніс середнього розміру, чорного кольору (бажано). Допускається світліший або «сніговий ніс» (сезонне освітлення пігменту), але перевага надається чорному.
Губи сухі, щільно прилягають, чорного кольору.
Прикус ножицеподібний, міцний, з повним набором зубів (42 зуби згідно зубної формули).
Очі середнього розміру, мигдалеподібної форми, поставлені злегка косо. Колір очей – від темно-коричневого до коричневого. Повіки щільно прилягають, з чорною облямівкою. Вираз очей живий, розумний та уважний. Блакитні або дуже світлі очі є дискваліфікуючою вадою.
Вуха стоячі, високо посаджені, спрямовані вперед, паралельні одне одному. Мають форму витягнутого трикутника, з ледь заокругленими кінчиками. У русі або в стані спокою собака може притискати вуха назад.
Шия середньої довжини, м’язиста, без підвісу, плавно переходить у холку.
Корпус міцний, злегка розтягнутого формату (співвідношення довжини тіла до висоти в холці приблизно 10:8.5).
Холка добре виражена.
Спина пряма, міцна.
Поперек сильний, м’язистий.
Круп довгий, середньої ширини, злегка похилий до основи хвоста. На відміну від деяких ліній німецьких вівчарок довгошерстих, у БШВ круп не повинен бути надмірно скошеним.
Груди овальної форми, глибокі (сягають ліктів), але не надто широкі. Передгруддя добре розвинене.
Живіт помірно підтягнутий.
Хвіст шаблеподібний, пухнастий, низько посаджений, сягає щонайменше скакального суглоба. У спокійному стані звисає прямо або злегка вигнутий. У русі або при збудженні піднімається вище, але не вище лінії спини.
Кінцівки сильні, м’язисті, з міцним кістяком. Передні кінцівки прямі, при погляді спереду паралельні. Задні кінцівки при погляді ззаду прямі та паралельні, при погляді збоку – з добре вираженими кутами. Лапи овальні, компактні, зі щільно зібраними пальцями. Подушечки міцні, чорного кольору. Кігті темні, бажано чорні.
Шерсть може бути двох типів:
- Короткошерстий тип (Stockhaar): густа, щільно прилегла, пряма остьова шерсть з рясним підшерстям. Довжина остьової шерсті середня.
- Довгошерстий тип (Langstockhaar): довга, пряма остьова шерсть з рясним підшерстям. На вухах, морді та передній частині кінцівок шерсть коротша. На шиї утворює виразну «гриву», а на задній стороні кінцівок – «штани». Хвіст дуже пухнастий. Незначна хвилястість допускається.
Забарвлення – виключно чисто біле. Шкіра темна, що добре видно під білою шерстю, особливо на животі та внутрішній стороні стегон.
Рухи БШВ ритмічні, розмашисті, з хорошим поштовхом задніх кінцівок та вільним виносом передніх. Легка, плавна рись.
