Історія породи Бордер-колі
Історія породи бордер-колі сягає своїм корінням у далеке минуле, за деякими даними, перші згадки про подібних собак датуються ще 1570 роком. Однак офіційна назва «бордер-колі» була зареєстрована значно пізніше, у 1915 році, завдяки Джеймсу Рейду, який на той час очолював Міжнародне співтовариство пастуших собак (ISDS) у Великобританії. До цього моменту цих талановитих псів називали по-різному: робочий коллі, традиційний коллі, англійський коллі або фермерський коллі. Саме слово «border» (кордон) у назві вказує на географічне походження породи – прикордонні території між Англією та Шотландією, зокрема графство Нортумберленд. Вважається, що порода утворилася шляхом схрещування староанглійських пастуших собак, можливо, з деяким домішком крові спаніелів, що додало їм спритності та гостроти розуму. Величезною популярністю ці собаки зобов’язані королеві Вікторії, яка була палкою прихильницею породи і вважала їх воістину безцінними. Це дає підстави називати бордер-колі «королівською породою». З 1906 року активну підтримку та розвиток породи взяло на себе Міжнародне співтовариство любителів вівчарок (ISDS), зосереджуючись переважно на збереженні та поліпшенні робочих якостей цих собак. Офіційне визнання Англійським клубом собаківників (The Kennel Club) прийшло до бордер-колі лише в 1976 році.
Як виглядає Бордер-колі: опис зовнішності
Бордер-колі – це собаки середнього розміру, граційно та пропорційно складені, що поєднують у собі силу, витривалість та спритність. Вони не повинні виглядати грубими або надто кошлатими. Важливою пропорцією є те, що довжина морди та черепної частини голови приблизно співпадають. Голова має бути добре вираженою, але не масивною.
Очі у бордер-колі овальні, середнього розміру, зазвичай карі (від світло- до темно-карого). У собак забарвлення мерль (мармуровий) допускаються блакитні очі (одне або обидва), а також гетерохромія (очі різного кольору). Погляд дуже виразний, розумний, пильний та проникливий.
Вуха середнього розміру та текстури, широко розставлені. Можуть бути стоячими або напівстоячими, причому кінчики вух часто рухливі, що свідчить про уважність собаки. Вони дуже чутливі до звуків.
Морда помірно коротка, міцна, звужується до носа. Мочка носа чорна, за винятком коричневих або шоколадних собак, у яких вона коричнева, та у блю-мерль собак, у яких вона може бути шиферного (сірого) кольору. Ніздрі добре розвинені.
Корпус атлетичної будови, трохи довший, ніж висота в холці. Спина міцна, поперек глибокий і м’язистий, але не підтягнутий. Груди глибокі та досить широкі, ребра добре вигнуті.
Хвіст помірно довгий, посаджений низько, його довжина сягає щонайменше скакального суглоба. Він добре опушений. У спокійному стані собака тримає хвіст низько, зазвичай із злегка загнутим догори кінчиком. При збудженні або в русі хвіст може підніматися, але ніколи не закидається на спину.
Шерсть у бордер-колі буває двох типів: помірно довга (груба) та коротка (гладка). Обидва типи мають щільний, м’який підшерсток, який добре захищає від негоди. У довгошерстого різновиду шерсть утворює гриву, «штани» та пишний хвіст. На морді, вухах та передніх кінцівках (від зап’ястя до землі) шерсть завжди коротка і гладка. Доглянута шерсть повинна мати здоровий блиск.
Забарвлення у бордер-колі дуже різноманітне. Найбільш класичним і поширеним є чорно-білий. Однак стандарт породи допускає безліч інших варіантів: триколірний (чорний з білим та рудим підпалом), рудо-білий, шоколадно-білий, блю-мерль (блакитний мармур), ред-мерль (червоний мармур), соболиний, тигровий та інші. Білий колір може бути присутнім у вигляді міток на морді, шиї (комір), грудях, кінцівках та кінчику хвоста, але він ніколи не повинен домінувати. Суцільно білі собаки не допускаються стандартом.
