Історія породи
Сікоку — один з японських островів, який вважається одним з найкрасивіших та найбільш диких за природою. Цей острів славиться прекрасними пейзажами річок, гір і густих лісів, а також достатком замків і священних храмів. Тут розташовані численні фермерські угіддя, а узбережжя вистелене рибальськими селами. Саме тут, в ізольованих гірських районах, декілька віків тому сформувалися прекрасні собаки, яких місцеві жителі (матагі — традиційні мисливці) стали використовувати для полювання на великого звіра, насамперед на дикого кабана, а також для охорони своїх жител.
Історично склалося так, що через важкодоступність місцевості порода розвивалася в чистоті, без домішок крові інших собак. Розведенням цих собак стали займатися в різних районах префектури Кочі, таких як: Ава, Хата, Хонгава. Це призвело до виникнення різних ліній породи:
- Лінія Хонгава: Вважається найбільш чистою та дикою. Ці собаки жили у найвіддаленіших гірських регіонах, тому зберегли найбільш «вовчий» вигляд та легку будову тіла.
- Лінія Хата: Більш масивні собаки з широкими черепами, які, ймовірно, мали незначний вплив інших порід у минулому.
- Лінія Ава: Наразі ця лінія практично зникла або розчинилася в інших.
Сучасна назва Сікоку, ця порода отримала лише в 1937 році, коли її було офіційно визнано «Пам’ятником живої природи» і національним надбанням Японії. До цього їх часто називали «Тоса-кен», що створювало плутанину з бійцівською породою Тоса-іну. Цікаво, що багато кінологів вважають Сікоку прямим нащадком вимерлих японських вовків через феноменальну зовнішню схожість, хоча генетично це все ж таки собака.
Як виглядає Сікоку: стандарти та опис зовнішності
Сікоку — компактний собака середнього розміру, пропорційно складений, з міцним кістяком і добре розвиненою мускулатурою. На відміну від західних порід, краса Сікоку — це краса функціональна. У них немає нічого зайвого, все пристосовано для швидкого бігу по горах та сутичок з хижаком.
Голова та морда
Голова у нього досить велика, відповідає корпусу. Череп широкий, лоб плоский. Перехід від лоба до морди (стоп) слабо виражений, але помітний. Морда трохи звужується до носа, клиноподібна. Спинка носа пряма, що є важливою породною ознакою. Мочка носа завжди чорного кольору. Губи щільно прилеглі, не обвисають. Очі невеликого розміру, мигдалеподібної або трикутної форми, широко посаджені, темно-коричневого кольору. Погляд має специфічний східний вираз — уважний, трохи насторожений і проникливий.
Корпус та кінцівки
Вуха стоячі, невеликі, трикутної форми, із загостреними кінцями, злегка нахилені вперед, що надає собаці зосередженого вигляду. Шия міцна, товста, без підвісу. Спина пряма, широка і міцна. Загривок добре розвинений, високий. Поперек широкий, мускулистий. Грудна клітка глибока (доходить до ліктів), широка, з добре вигнутими ребрами для великого об’єму легень. Живіт добре підібраний, що створює елегантний силует.
Кінцівки прямі, паралельні один одному, міцні і мускулисті. Кути зчленувань помірні, що дозволяє собаці рухатися економною риссю. Лапи міцні, «котячі», з щільно стислими пальцями; подушечки щільні і пружні, кігті темного кольору (іноді чорні). Хвіст високо посаджений, товстий, тримається над спиною, загнутий в кільце або має серповидну форму (останнє зустрічається рідше, але допустимо).
Шерсть та забарвлення
Шерсть подвійна: покривний волосся жорстке і пряме, підшерстя м’яке і дуже густе. На хвості шерсть довша, утворює «щітку». Основна особливість породи — це забарвлення «сезам» (кунжут). Це рівномірна суміш білих, рудих та чорних волосків. Існує три варіації:
- Сезам (Sesame): Рівномірна суміш чорних і білих волосків з рудим відтінком.
- Чорний сезам (Black Sesame): Переважання чорних волосків над білими. Виглядає найтемнішим.
- Червоний сезам (Red Sesame): Основний фон рудий, змішаний з чорними волосками.
Обов’язковою є наявність «ураджіро» (Urajiro) — білуватих міток на боках морди, щоках, під нижньою щелепою, шиєю, груддю, животом, на внутрішній частині хвоста і внутрішній частині ніг.
