Історія походження породи
Історія коікерхондьє нерозривно пов’язана з методом полювання на качок, відомим у Нідерландах як «eendenkooi» (качина клітка-пастка). Складна назва породи буквально перекладається з голландської як «собачка коікера» (помічника мисливця, що працює в коі). Ці собаки були виведені приблизно у XVI столітті спеціально для заманювання качок у пастку. Собака своїм грайливим виглядом та білим пухнастим хвостом провокував цікавість птахів, змушуючи їх запливати у спеціально облаштований канал-пастку, де мисливець (коікер) міг їх упіймати.
Особливе зацікавлення порода викликала у XVII-XVIII століттях, що знайшло відображення у творах класичного нідерландського живопису. Їх можна побачити на картинах таких майстрів, як Ян Стен, Рембрандт та Вермеєр. Найвідоміша історія пов’язана з принцом Вільгельмом II Оранським, якого, за легендою, врятував його коікерхондьє, розбудивши гавкотом під час нічного нападу іспанців.
На жаль, до кінця Другої Світової Війни порода опинилася на межі повного зникнення. Залишилося лише близько 25 особин. Своїм відродженням коікерхондьє зобов’язаний самовідданим зусиллям баронеси ван Харденброк ван Аммерстоль, яка в 1939 році розпочала програму з відновлення породи. Вона розсилала зображення собаки по фермах, шукаючи схожих особин. Завдяки її роботі порода була врятована і в 1971 році офіційно визнана Голландським кеннел-клубом. Вважається, що коікерхондьє брали участь у виведенні іншої відомої породи мисливських собак – новошотландського ретривера (толлера), який використовує схожу техніку приманювання здобичі.
Як виглядає коікерхондьє: стандарт та зовнішність
Коікерхондьє — це елегантний, гармонійно збудований собака майже квадратного формату, де довжина тіла трохи перевищує висоту в холці. Він справляє враження жвавого, спритного та водночас делікатного компаньйона.
- Голова: Пропорційна до тіла, з плавним переходом від лоба до морди. Череп достатньо широкий, злегка округлий.
- Вуха: Середнього розміру, посаджені трохи вище лінії очей. Вони звисають і щільно прилягають до щік. Дуже бажаною ознакою є «сережки» – довгі кінчики шерсті чорного кольору на вухах.
- Очі: Мигдалеподібні, темно-карого кольору, з доброзичливим та уважним виразом.
- Корпус: Спина пряма та міцна, грудна клітка глибока з добре розвиненими ребрами.
- Хвіст: Довгий, досягає скакального суглоба. Собака несе його на рівні спини або трохи вище. Хвіст добре опушений, з білим «плюмажем», що відігравав ключову роль у приманюванні качок.
- Шерсть: Особлива гордість породи. Вона середньої довжини, злегка хвиляста або пряма, але не кучерява. Підшерсток добре розвинений. Шерсть має водонепроникні властивості, до неї майже не прилипає бруд, що значно полегшує догляд. Остаточного вигляду та блиску шерсть набуває у віці близько двох років.
- Забарвлення: Яскраві, чітко окреслені плями чистого оранжево-червоного кольору на білому фоні. Червоний колір має переважати. Чорні «сережки» на вухах та білий хвіст є дуже бажаними ознаками.
