Історія породи: від пасовищ до поліції
Історія різеншнауцера сягає корінням у глибоке минуле німецьких земель, зокрема Баварії та Вюртемберга. Вважається, що предками цих собак були великі жорсткошерсті пінчери, які століттями жили на селянських подвір’ях. На відміну від своїх менших родичів, предки різена мали конкретне призначення — робота з великою рогатою худобою. Їх називали «мюнхенськими шнауцерами» або «пивними шнауцерами» (Bierschnauzer). Остання назва пов’язана з цікавим фактом: ці потужні собаки часто супроводжували вози з пивом, охороняючи їх від розбійників під час перевезення між броварнями та тавернами.
Різеншнауцери з’явилися завдяки селекції жорсткошерстих собак, які ще в середні віки мешкали на півдні Німеччини. Це найбільші представники групи. Первинна назва «ведмедячий шнауцер» була дана їм не випадково: їх використовували для охорони гірських пасовищ від диких тварин, іноді навіть від ведмедів та кабанів. Для цього собака повинен був мати неабияку сміливість, силу щелеп та швидку реакцію.
У 1902 році великі шнауцери були уперше представлені на виставці, проте їх було дуже мало, у зв’язку з чим вони не одразу здобули популярність публіки. Переломний момент настав пізніше. Офіційне визнання ця порода почала отримувати після знаменної виставки в Мюнхені у 1909 році, де було представлено 29 собак. Саме тоді кінологи звернули увагу на їхній робочий потенціал. Сучасна назва «різеншнауцер» (що перекладається як «велетенський шнауцер») була закріплена в першому офіційно прийнятому стандарті в 1923 році.
Важливу роль у розвитку породи відіграли світові війни. У кінці 20-х років минулого століття ці собаки стали активно використовуватися на службі в поліції та армії. Їх цінували за витривалість, недовірливість до сторонніх та здатність працювати в складних погодних умовах. Сьогодні ця порода надзвичайно популярна не тільки як службова, але і як спортивна.
Як виглядає Різеншнауцер: детальний опис зовнішності
Різеншнауцер - собака дуже великого розміру, квадратного формату, пропорційної статури, що викликає повагу з першого погляду. Його вигляд втілює силу та елегантність. Розглянемо екстер’єр детальніше:
- Голова: Череп міцний, довгастий, з плоским лобом. Потиличний бугор не сильно виступає. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений і підкреслюється кущистими бровами.
- Морда: Має форму тупого клина. Спинка носа пряма і паралельна лінії черепа. Щелепи сильні, з повним ножицеподібним прикусом (42 зуби). Губи чорні, сухі, щільно прилягають.
- Очі: Темні, овальної форми, середнього розміру, прямо посаджені. Погляд живий, уважний і проникливий.
- Вуха: Високо посаджені, V-подібні, висять на хрящах, прилягаючи внутрішніми краями до вилиць. Раніше вуха купірували, але зараз у більшості країн Європи це заборонено, тому природні вуха стали нормою.
- Корпус: Лінія верху злегка спадає від холки назад. Спина сильна, коротка і напружена. Поперек короткий і глибокий. Грудна клітка помірно широка, овальна в перетині, опускається до ліктів. Форбруст добре розвинений.
- Шерсть: Це головна особливість. Вона повинна бути проволокоподібною, жорсткою, густою. Складається з густого підшерстя і жорсткого остьового волосся, яке не повинно бути ні кошлатим, ні хвилястим. На морді шерсть формує характерні для породи вуса, бороду та кошлаті брови, які злегка нависають над очима.
Забарвлення: класика та рідкість
Стандарт породи визнає два основні забарвлення:
- Чисто чорний: Найпоширеніший варіант. Підшерстя також має бути чорним. Колір має бути глибоким, без рудих або сірих відтінків.
- Перець з сіллю: Це складне забарвлення, де кожна волосина має зони темного і світлого пігменту. Відтінки можуть варіюватися від темно-сталевого до сріблястого. Обов’язковою є наявність темної маски на морді. Цей окрас зустрічається рідше і складніший у розведенні.
