Історія породи: від замкових псарень до світового визнання
Історія цієї породи - це захоплююча подорож у часі, що переносить нас у туманні гори Шотландії. Чорно-підпалі сетери дістали свою назву завдяки четвертому герцогу Олександру Гордону, видатному селекціонеру свого часу, якому вдалося популяризувати собак такого унікального забарвлення. Вони з’явилися в замку шотландського дворянського роду Гордонів (Gordon Castle) ще в 18-ому столітті, хоча згадки про «чорних і підпалих собак, що роблять стійку» зустрічаються в літературі ще з 1600-х років.
Припускають, що в цьому величезному замку мешкали також інші сетери, адже тоді поняття «порода» було дещо розмитим. Проте, власник маєтку, будучи пристрасним мисливцем, віддав перевагу саме сетерам чорно-підпалого забарвлення. Він цілеспрямовано працював над поліпшенням робочих якостей і характеристик цієї породи, прагнучи створити ідеальну собаку для специфічного шотландського ландшафту - кам’янистого, вологого, вкритого вересом.
У результаті селекції Сетери Гордона стали міцнішими і потужнішими, ніж їхні англійські та ірландські кузени. Вони стали найбільш витривалими, здатними працювати цілий день без втоми, з розвиненішим чуттям, що дозволяло їм знаходити птаха на великій відстані. Саме вони стали цінуватися більше, ніж інші представники групи сетерів у місцевих єгерів.
Існує цікава історична гіпотеза, що для закріплення чорно-підпалого забарвлення та покращення нюху, до крові сетерів додавали кров бладхаундів. Це пояснює деяку «брилястість» (обвислі губи) у деяких лініях та масивний кістяк. Також існує думка, що закріпити саме таке забарвлення вдалося містерові Джаббе, - саме ця людина була відповідальною за розплідник герцога Гордона і вела племінні книги.
Після смерті Олександра наступний герцог Георг Гордон продовжив діяльність розплідника, не давши породі зникнути. На початку 19-го століття ці собаки були вже надзвичайно популярні у багатьох країнах світу, включаючи США та Францію. У 1891 році уперше був описаний офіційний стандарт шотландського гордон-сетера. Сучасний стандарт, яким керуються експерти сьогодні, був затверджений значно пізніше, але основні риси породи залишилися незмінними впродовж століть.
Як виглядає Сетер-гордон: детальний опис зовнішності та екстер’єру
Сетер-гордон - це втілення сили, одягненої у шовк. Це найважчий та найпотужніший з усіх сетерів. Це досить великий собака, пропорційної статури, з міцним кістяком (але не грубим) і добре розвиненою сухою мускулатурою, яка дозволяє йому розвивати значну швидкість галопу.
Голова та морда
Голова у нього досить широка і об’ємна, глибша, ніж у англійського сетера, з масивним черепом округлої форми. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, що надає собаці уважного виразу. Морда досить довга, прямокутна, не звужується до носа, і за довжиною дорівнює довжині черепа. Спинка носа пряма. Мочка носа велика, широка, з відкритими ніздрями, завжди чорного кольору. Губи трохи обвислі, але не сирі.
Очі овальної форми, середнього розміру, поставлені прямо, не глибоко, але й не випуклі. Колір очей - виключно темно-коричневий. Погляд у Гордона розумний, спокійний і доброзичливий. Вуха великі, тонкі і м’які на дотик, посаджені низько (на рівні очей), щільно прилягають до щік, вкриті довгою шовковистою шерстю.
Корпус та кінцівки
Шия довга, суха, вигнута, без підвісу. Грудна клітка глибока (доходить до ліктів), помірної ширини, з добре вигнутими ребрами, що забезпечує великий об’єм легенів для тривалого бігу. Поперек короткий і широкий, трохи опуклий. Круп досить плоский, широкий, трохи похилий.
Хвіст розташований трохи нижче рівня спини, товстий біля основи і звужується до кінця. Він має бути прямим або шаблевидної форми, але не закручуватися в кільце. Під час руху собака несе його на рівні спини або трохи нижче. Прикрашаюча шерсть на хвості (підвіс) починається майже біля основи і сходить нанівець до кінчика, нагадуючи перо.
Кінцівки прямі, паралельні один одному, з потужним кістяком. Лапи «котячі», компактні, з щільно стислими пальцями і великою кількістю шерсті між ними. Це дозволяє собаці не провалюватися в болотистий ґрунт.
Шерсть та унікальне забарвлення
Шерсть може бути прямою або трохи хвилястою (але не кучерявою), вона довга, м’яка, блискуча і шовковиста. Найдовша шерсть на вухах, на грудях і під животом, на задній частині стегон (штани) і на хвості. Забарвлення - це візитна картка породи: глибокий, блискучий вугільно-чорний колір (без бурого відтінку) з яскравим каштаново-червоним (махагоновим) підпалом.
Розташування підпалу суворо регламентоване:
- Дві чіткі плями над очима (брови).
- З боків морди (але не вище носа).
- На горлі і на грудях (дві плями).
- На внутрішній стороні задніх кінцівок.
- На передніх кінцівках до зап’ясть.
- Навколо анального отвору.
Маленька біла відмітина на грудній клітці допускається стандартом, але не є бажаною. Часто недосвідчені собаківники можуть сплутати цю породу за кольором з іншими собаками. Наприклад, якщо ви шукаєте інформацію про чорно-підпалого кунхаунда (єнотового собаку), ви помітите схожість у забарвленні, але це зовсім різні за типом роботи породи. А ось за будовою тіла Гордон дуже близький до свого родича, про якого можна почитати тут: ірландський червоний сетер, хоча останній легший і вищий на ногах.
