Історія походження японського самурая
Історія породи тоса-іну нерозривно пов’язана з традиційними японськими собачими боями, які значно відрізнялися від кривавих поєдинків, поширених на Заході. В Японії бій вважався ритуалом, подібним до боротьби сумо, де головною метою було не покалічити чи вбити супротивника, а продемонструвати силу, витривалість та повалити його на землю. Собаки не повинні були гавкати чи проявляти агресію, що гартувало їхній спокійний і стійкий характер.
Порода була виведена в середині XIX століття в провінції Тоса на острові Сікоку. Після закінчення періоду самоізоляції до Японії почали завозити західні породи, які виявилися значно більшими та потужнішими за місцевих собак Сікоку-іну. Японські селекціонери на чолі з самураями вирішили створити власну непереможну бійцівську породу. Вони розпочали амбітний проєкт, схрещуючи місцевих собак з найкращими європейськими породами, кожна з яких привнесла свої унікальні риси:
- Бульдог (1872): додав впертості, міцної хватки та сміливості.
- Англійський мастиф (1874): подарував породі масивний кістяк, розмір та силу. Це одна з причин, чому тоса-іну часто порівнюють з такою породою як англійський мастиф.
- Бультер’єр: наділив завзятістю та бійцівським азартом.
- Німецький пойнтер (1876): покращив нюх та додав дисциплінованості.
- Німецький дог (1924): збільшив зріст та спритність, що робить його схожим на інших гігантів, таких як німецький дог.
- Сенбернар та інші: додали масивності та спокою.
Результатом цієї складної селекційної роботи став тоса-іну — великий, мовчазний та потужний собака, який ідеально відповідав вимогам японських боїв. На жаль, Друга світова війна поставила породу на межу зникнення. Залишилося лише декілька чистокровних представників. Проте завдяки зусиллям ентузіастів породу вдалося відновити, і сьогодні тоса-іну вважається національним надбанням Японії. За межами батьківщини порода залишається досить рідкісною, що лише додає їй ексклюзивності.
Як виглядає тоса-іну: стандарт та зовнішній вигляд
Тоса-іну — це собака великого розміру, з величною зовнішністю та міцною, атлетичною статурою. Його вигляд випромінює силу та впевненість. Кожен елемент його тіла свідчить про потужність та благородство.
Голова у тоса-іну широка та масивна, з досить різким переходом від лоба до морди (стопом). На лобі є характерні зморшки, що надають собаці серйозного, замисленого виразу. Морда квадратна, а щелепи надзвичайно сильні, з ножицеподібним прикусом. Очі невеликі, темно-карого кольору, дивляться спокійно та велично. Вуха відносно маленькі й тонкі, високо посаджені, висять і щільно прилягають до щік.
Шия м’язиста, з помітним підвісом (складкою шкіри), що надавало додатковий захист у боях. Корпус потужний, з високою холкою, прямою та міцною спиною. Грудна клітка широка і глибока, а живіт добре підтягнутий. Хвіст товстий біля основи, звужується до кінця і звисає вниз, у спокійному стані досягаючи скакальних суглобів.
Шерсть у тоса-іну коротка, жорстка та густа. Вона щільно прилягає до тіла, підкреслюючи рельєф м’язів. Такий тип шерсті не потребує складного догляду.
Забарвлення переважно насичених, теплих відтінків: руде, палеве, абрикосове. Також зустрічаються чорні та тигрові особини. Стандарт допускає невеликі білі відмітини на грудях та лапах.
