Історія походження Йоркширського тер’єра
Історія йоркширського тер’єра нерозривно пов’язана з індустріальною революцією в Англії XIX століття. Всупереч сучасному гламурному образу, предки йорка були робочими собаками, що належали переважно робітникам та шахтарям північної Англії, зокрема з графств Йоркшир та Ланкашир. Шотландські робітники, що мігрували на північ Англії в пошуках роботи на текстильних фабриках та вугільних шахтах, привезли з собою своїх маленьких тер’єрів, яких використовували для полювання на щурів та інших дрібних гризунів у шахтах, на фабриках та в домівках.
Точне походження йорка оповите таємницею, оскільки ранні заводчики не вели детальних записів. Вважається, що для створення породи використовували кілька різновидів тер’єрів, зокрема:
- Клайдсдейл-тер’єр (Clydesdale Terrier) або Пейслі-тер’єр (Paisley Terrier): Нині вимерла порода, дуже схожа на йорка, але більша за розміром. Вважається безпосереднім предком йоркширського тер’єра, цінувалася за довгу, шовковисту блакитно-підпалу шерсть.
- Уотерсайд-тер’єр (Waterside Terrier): Також відомий як «йоркширський блакитно-сірий тер’єр». Маленький собака з довгою блакитно-сірою шерстю, якого тримали робітники біля річок Йоркширу.
- Чорно-підпалий англійський той-тер’єр (Black and Tan English Toy Terrier): Надав йорку його характерне забарвлення та компактні розміри.
- Скай-тер’єр (Skye Terrier): Можливо, вплинув на довжину шерсті та форму вух.
- Мальтійська болонка (Maltese): Деякі кінологи припускають можливий вплив мальтезе на шовковисту текстуру шерсті.
Одним із найвідоміших «батьків-засновників» породи вважається пес на ім’я Хаддерсфілд Бен (Huddersfield Ben), який народився у 1865 році. Незважаючи на те, що за сучасними стандартами він був досить великим (близько 5.5 кг), він мав усі ключові риси породи та став дуже успішним виставковим собакою та плідником, зробивши величезний внесок у формування йоркширського тер’єра таким, яким ми його знаємо сьогодні.
Спочатку порода була відома як «Шотландський тер’єр з розбитою шерстю» (Broken Haired Scotch Terrier), але у 1870 році, після виставки, репортер газети «The Field» запропонував назвати породу на честь графства, де вона була вдосконалена – Йоркширський тер’єр. Ця назва швидко прижилася. Англійський Кеннел Клуб офіційно визнав породу у 1886 році.
З часом, завдяки своїй привабливій зовнішності та жвавому характеру, йоркширський тер’єр перетворився з мисливця на гризунів на улюбленця вікторіанської аристократії та модного компаньйона. Його популярність стрімко зростала, і він поширився по всьому світу, ставши однією з найулюбленіших декоративних порід.
Як виглядає Йоркширський тер’єр: стандарт та опис зовнішності
Йоркширський тер’єр – це мініатюрний собака з довгою, прямою, шовковистою шерстю, що спадає рівно з обох боків тіла від проділу, який тягнеться від мочки носа до кінчика хвоста. Його зовнішність поєднує в собі елегантність та впевненість справжнього тер’єра.
- Загальний вигляд: Компактний, пропорційно складений собака з гордою поставою. Спина рівна.
- Розмір та вага: Стандарт FCI (Міжнародної Кінологічної Федерації) №86 вказує лише максимальну вагу – до 3.2 кг. Американський Кеннел Клуб (AKC) вказує бажану вагу від 4 до 7 фунтів (приблизно 1.8–3.2 кг). Зріст у холці зазвичай становить 15–23 см, хоча стандарт цього не регламентує. Існують так звані «міні» або «тікап» (teacup) йорки, які важать менше 1.8 кг, але вони не визнані стандартом і часто мають серйозні проблеми зі здоров’ям.
- Голова: Маленька та пласка, не надто округла. Морда не надто довга.
- Очі: Середнього розміру, темні, блискучі, з розумним, пильним виразом. Не випуклі. Облямівки повік темні.
- Вуха: Маленькі, V-подібної форми, стоячі або напівстоячі, розташовані не надто далеко одне від одного. Вкриті короткою шерстю насиченого рудувато-коричневого кольору.
- Ніс: Чорний.
- Прикус: Ножицеподібний (верхні зуби щільно перекривають нижні).
- Шия: Достатньої довжини, що забезпечує горду поставу голови.
- Корпус: Компактний, з рівною лінією верху. Груди помірно широкі.
- Хвіст: Раніше традиційно купірувався до половини довжини, тримається трохи вище лінії спини. У країнах, де купірування заборонене, хвіст залишається природної довжини, добре вкритий шерстю, яка темніша за кольором, ніж на корпусі.
- Кінцівки: Передні – прямі, задні – прямі при погляді ззаду, з помірними кутами зчленувань. Лапи округлі, з чорними кігтями.
- Шерсть: Найбільш характерна риса породи. На тулубі шерсть помірно довга, абсолютно пряма (не хвиляста), блискуча, тонкої шовковистої текстури, не пухнаста і без підшерстка. За структурою нагадує людське волосся. На голові шерсть довга, насиченого золотистого рудувато-коричневого кольору, причому на боках голови, біля основи вух і на морді вона особливо довга.
- Забарвлення: Дуже специфічне. Темний сталево-блакитний колір (не сріблясто-блакитний) простягається від потилиці до основи хвоста, ніколи не змішуючись з рудим, бронзовим або темним волоссям. Шерсть на грудях насиченого яскравого рудувато-коричневого (підпалого) кольору. Все рудувато-коричневе волосся темніше біля коріння, ніж посередині, і світлішає до кінчиків. Важливо: цуценята народжуються чорно-підпалими, а характерне сталево-блакитне забарвлення формується поступово, іноді до 2–3 років.
