Чау-чау

Напевно, багатьом доводилося бачити на вулиці цих унікальних собак, схожих на поєднання лева та ведмедя, під назвою Чау-чау. Ці тварини притягують до себе погляди оточення, і багато хто ставить питання, звідки ж вони ведуть своє походження. Їхня історія настільки глибока, що обросла міфами. Люди іноді жартома припускають, що Чау-чау походять від ведмедів через їхню зовнішність та специфічну ходу. У Кореї існує легенда, що Чау-чау колись були маленькими ведмедиками, що дуже любили ожину, тому їхній язик став такого синьо-чорного кольору.

Звичайно, це лише красиві казки. Відомо напевно, що Чау-чау — це одна з найдавніших порід собак у світі. Аналіз ДНК підтверджує, що їхній генотип дуже близький до примітивних вовків, що свідчить про їхнє стародавнє коріння. Припускають, що ці собаки з давніх часів мешкали на території Монголії, Тибету і Північного Китаю, будучи родичами інших азійських порід, таких як хоккайдо (айну) та більш сучасний японський шпіц.

У Стародавньому Китаї доля Чау-чау була різноманітною і часом суровою. Вони були універсальними собаками. У багатьох буддійських храмах займалися розведенням Чау-чау, використовуючи їх для охорони священних місць. Їхня сила, витривалість та відмінний нюх робили їх прекрасними помічниками на полюванні на дичину і великого звіра, включаючи вовків та леопардів. Є свідчення про імператора династії Тан, який утримував величезний розплідник з тисячами цих собак для полювання.

Проте була й інша сторона медалі. У деяких регіонах Азії собак з такою густою шерстю розводили заради хутра, а їхнє м’ясо вважалося делікатесом. На щастя, ці часи давно минули, і сьогодні Чау-чау цінуються виключно як компаньйони та виставкові собаки. Вважається, що саме Чау-чау стали прототипом для знаменитих китайських статуй левів-охоронців (“собаки Фу”), які стоять біля входів у храми та палаци.

Уперше в Європі про цих собак дізналися завдяки італійському купцеві і мандрівникові Марко Поло у 13-ому столітті, який описав їх як могутніх собак, що тягнуть сани і охороняють майно. Але оскільки Китай довгий час був закритою країною, більше ніяких відомостей про Чау-чау не надходило століттями. В Англії ці собаки вперше з’явилися значно пізніше, приблизно в 1780-х роках, їх привозили моряки Ост-Індської компанії. Спочатку вони навіть були виставлені в Лондонському зоопарку в розділі “Дикі тварини” під назвою “дикий китайський собака”.

Справжня популярність прийшла до породи у другій половині XIX століття, коли королева Вікторія зацікавилася цими екзотичними тваринами. Місцеві селекціонери звернули увагу на незвичайних собак і приступили до роботи по формуванню сучасного типу породи. У 1895 році в Лондоні відбулася виставка, на якій уперше були офіційно представлені Чау-чау. У той же час любителі цієї собаки створили перший клуб породи. У 1903 році Американський клуб собаківників (AKC) офіційно визнав породу. Сьогодні Чау-чау — це впізнавана і шанована порода по всьому світу.

Чау-чау — це собака, якого неможливо сплутати з жодною іншою породою. Він компактний, міцної статури, гармонійний і пропорційний, з гордовитою поставою. Його зовнішність випромінює силу та гідність. Важливою особливістю є вираз морди, який часто називають “насупленим” або “похмурим” (scowl) через специфічну будову брів та складки шкіри, що ріднить їх з такими породами, як шарпей.

Голова та знаменитий язик

Голова у Чау-чау велика, масивна, з широким і плоским черепом. Перехід від лоба до морди (стоп) виражений, але не різкий. Морда середньої довжини, широка по всій довжині, не загострюється до носа (так звана “тупа” морда). Мочка носа велика, широка, зазвичай чорного кольору, але у собак кремового або білого забарвлення може бути світлішою, а у блакитних та цимтових — в тон забарвлення.

Найвідоміша ознака породи — це ротова порожнина. Язик, піднебіння та ясна Чау-чау мають унікальний синьо-чорний або фіолетовий колір. Цуценята народжуються з рожевими язиками, які починають темніти у віці кількох тижнів. Губи також чорні або темні.

Очі та вуха

Очі середнього розміру, овальної форми, темного кольору. Вони посаджені досить глибоко, що разом зі складками шкіри над ними і формує той самий характерний “похмурий погляд”. Важливо, щоб повіки не заверталися всередину і не травмували око. Вуха невеликого розміру, товсті, стоячі, трикутної форми, трохи закруглені на кінцях. Вони широко розставлені і трохи нахилені вперед над очима, що додає виразу зосередженості.

Корпус і специфічна хода

Шия середньої довжини, потужна, міцна, об’ємна, з невеликим вигином, що дозволяє гордо тримати голову. Спина коротка, пряма і сильна. Грудна клітка широка і глибока, ребра добре вигнуті, але не бочкоподібні. Хвіст посаджений високо і щільно лежить на спині, закручений бубликом.

Кінцівки Чау-чау — ще одна унікальна особливість. Вони середньої довжини, прямі, з потужним кістяком. Ключовим моментом є те, що скакальні суглоби задніх кінцівок практично прямі, без виражених кутів зчленувань. Саме ця анатомічна особливість зумовлює характерну для породи коротку, “ходульну” ходу, яка здається трохи неприродною для інших собак, але є нормою для Чау. Лапи невеликі, округлі, зібрані в грудку (“котяча лапа”), що дозволяє їм стійко пересуватися по снігу.

Типи шерсті та забарвлення

Існує два різновиди Чау-чау за типом шерсті:

• Довгошерсті: Мають дуже багату, густу, пряму і відносно жорстку покривну шерсть з надзвичайно м’яким і щільним підшерстям. Навколо шиї шерсть утворює виражену “гриву” або комір, а на задній частині стегон — густі “штани”. Хвіст також дуже пухнастий. Саме цей тип найбільше нагадує лева.
• Короткошерсті (смуфи): Мають коротшу, але таку ж дуже щільну, пряму шерсть, що стоїть вертикально до тіла, нагадуючи плюш. Підшерстя також дуже густе. Смуфи виглядають більш спортивно і менш “об’ємно”, ніж їхні довгошерсті побратими.

Стандарт породи визнає лише однотонні забарвлення. Плями або різнокольоровість вважаються дискваліфікуючою вадою. Проте допускається, що відтінок може бути світлішим на нижній частині хвоста та задній поверхні стегон.

Чау-чау — воістину незвичайні і своєрідні собаки. Напевно, щоб по-справжньому полюбити Чау-чау, треба його зрозуміти і прийняти таким, яким він є, а це дано не кожному собаківнику. Багато людей, не знайомих з породою, помилково стверджують, що чау дурні, неслухняні, надмірно горді і агресивні. Це зовсім не так. Вони просто інші. Їхній інтелект не гірший, ніж у вівчарок, але він працює інакше — він спрямований не на служіння, а на аналіз ситуації та прийняття власних рішень.

Найчастіше характер Чау-чау порівнюють з котячим. Вони незалежні, самодостатні, спокійні і дуже охайні. Вони не будуть нав’язливо вимагати уваги, стрибати на вас при зустрічі або намагатися лизнути в обличчя. Їхня любов проявляється стримано, але вона глибока і віддана. Чау-чау — це не той собака, який радіє кожному зустрічному.

Відносини з господарем та сім’єю

Чау-чау часто називають “собакою одного господаря”. Вони можуть добре ставитися до всіх членів сім’ї, але справжню відданість і повагу зазвичай дарують лише одній людині, яку обрали своїм лідером. Якщо ви зможете знайти з ним спільну мову, засновану на взаємоповазі, а не на муштрі, цей пес буде вірний вам до кінця своїх днів. Ці собаки дуже тонко відчувають настрій господаря. Вони можуть здаватися не досить емоційними зовні, не виявляти бурхливої радості, але всередині у них все кипить. Вони глибоко переживають сварки в родині або розлуку з господарем.

Ставлення до сторонніх та охоронні якості

До незнайомців Чау-чау ставляться з вираженою недовірою та aloofness (відчуженістю). Вони не дозволять себе гладити першому ліпшому на вулиці. Це природжені охоронці, які чудово контролюють свою територію. Їхній охоронний інстинкт заснований не на істеричному гавкоті, а на спостереженні та готовності діяти. Чау-чау рідко гавкають без серйозної причини, тому якщо ваш пес подав голос — варто перевірити, що сталося. Вони не кидаються першими, але якщо відчують реальну загрозу для господаря або території, то проявлять блискавичну реакцію і безстрашність, успадковану від бойових предків.

Ця риса характеру ріднить їх з іншими шпіцеподібними породами, такими як ойразієр (євразієр), який, до речі, був виведений з використанням Чау-чау, або велична акіта-іну. Усім цим собакам потрібна гармонія і спокійний, впевнений у собі власник.

Чау-чау — гордовитий «лев» із фірмовим синьо-чорним язиком (порідна пігментація, не патологія): незалежний, чистоплотний і відданий одній родині. Характер «котячий» — упертий у дресурі й стриманий із чужими. Густа подвійна шерсть потребує вичісування й погано переносить спеку (ризик теплового удару). Зі здоровʼя характерні заворот повік (ентропіон) і дисплазія суглобів.

Чау-чау — давня й самобутня порода з фірмовим синьо-чорним язиком і левиною гривою. Характер незалежний, стриманий і сповнений гідності — це радше «кіт серед собак»: відданий, але не догідливий. Зі здоровʼя через надмірні складки повік чау схильні до завороту повік (ентропіону), а також до дисплазії суглобів; густа подвійна шерсть погано переносить спеку, тож у жару їх треба берегти від перегріву.

В цілому, Чау-чау — це досить міцні собаки з гарним імунітетом, які при правильному догляді можуть прожити довге життя. Проте, як і будь-яка давня порода зі специфічною зовнішністю, вони мають схильність до певних генетичних та набутих захворювань. Відповідальний власник повинен знати про них, щоб вчасно попередити або лікувати.

Проблеми зі шкірою та алергії

Найбільш частою проблемою серед представників цієї породи є різні дерматологічні захворювання. Густа шерсть і щільне підшерстя створюють “парниковий ефект”, якщо собака не просихає повністю після купання або прогулянки під дощем.

• Атопічний дерматит та екземи (“гарячі точки”): Часто виникають як реакція на компоненти корму (особливо курку, кукурудзу), укуси бліх або зовнішні подразники. З’являється сильний свербіж, почервоніння, шкіра лущиться, собака розчісує себе до ран. Це захворювання дуже неприємне як для самого вихованця, так і для його хазяїна, і вимагає комплексного підходу до лікування та суворої дієти.

Захворювання опорно-рухового апарату

Специфічна будова задніх ніг (випрямлений скакальний суглоб) робить Чау-чау вразливими до проблем з суглобами.

• Дисплазія кульшового та ліктьового суглобів: Це спадкове захворювання, при якому суглоб розвивається неправильно, що призводить до болю, кульгавості, а у важких випадках — до повної нерухомості. При виборі цуценяти вкрай важливо вимагати у заводчика тести на дисплазію батьків.
• Розрив передньої хрестоподібної зв’язки: Також трапляється через особливості будови колінного суглоба.

Проблеми з очима

Глибоко посаджені очі та складки шкіри на морді створюють ризик офтальмологічних проблем.

• Ентропіон (заворот повік): Дуже поширена проблема у Чау-чау. Край повіки (частіше нижньої, але буває і верхньої) загортається всередину, і вії починають терти рогівку ока. Це викликає сильний біль, сльозотечу, запалення (кератит) і може призвести до виразки рогівки та сліпоти. Зазвичай вимагає хірургічної корекції.

Інші захворювання

• Гіпотиреоз: Недостатня функція щитоподібної залози. Симптоми включають набір ваги, млявість, поганий стан шерсті, облисіння на боках і хвості.
• Тепловий удар: Через густу шерсть і коротку морду Чау-чау дуже погано переносять спеку. Влітку їх не можна залишати в машині, а прогулянки слід переносити на ранній ранок або пізній вечір.
• Міопатія: Спадкове захворювання, яке іноді зустрічається у Чау-чау. Воно вражає м’язові тканини і призводить до їх атрофії, собака стає слабким, йому важко рухатися.

Чау-чау прекрасно підходять для життя у квартирі, оскільки вони спокійні в приміщенні, не займають багато місця (незважаючи на об’єм шерсті) і дуже охайні. Вони не потребують інтенсивних фізичних навантажень, багатогодинного бігу чи складних тренувань. Їм достатньо двох неквапливих прогулянок на день по 40-60 хвилин. Вони обожнюють гуляти в холодну пору року, коли кругом лежить сніг, а ось у спеку їхню активність треба звести до мінімуму.

Головний виклик у догляді за Чау-чау — це його розкішна шерсть. Якщо ви не готові приділяти час регулярному вичісуванню, ця порода вам не підійде. Доглядати за незвичайною шерстю треба ретельно і системно. Привчати до процедур гігієни цуценя обов’язково треба з раннього віку, щоб потім ці маніпуляції не викликали стресу. Зазвичай привчені Чау-чау люблять, коли їх вичісують, це стає моментом спілкування з господарем.

Інструменти та техніка розчісування

Щоб шерсть вашого вихованця була бездоганною і не збивалася в ковтуни, вам знадобиться арсенал інструментів:

• Металевий гребінець з довгими, рідкими зубами (для прочісування основного об’єму).
• Металевий гребінець з більш частими зубами (для морди, лап, ділянок за вухами).
• Пуходерка великого розміру (слікер) з довгими зубцями для прочісування підшерстя під час линьки.
• Спрей-кондиціонер для розплутування шерсті (ніколи не чешіть суху шерсть Чау-чау, це її ламає).

Розчісувати дорослого Чау-чау потрібно мінімум 1-2 рази на тиждень ретельно, а в період сезонної линьки (весна/осінь) — щодня. Важливо використовувати техніку “пошарового” розчісування: піднімати верхній шар шерсті і ретельно прочісувати підшерстя від самої шкіри, інакше зверху собака виглядатиме гарно, а біля шкіри утвориться суцільний “валянок” з відмерлого пуху. Особливу увагу приділяйте зонам за вухами, під пахвами, “штанам” і коміру.

Купання та сушка

Купати Чау-чау занадто часто не рекомендується, оскільки це змиває природний захисний шар зі шкіри. Зазвичай достатньо купання раз на 1-2 місяці або в міру забруднення. Використовуйте тільки якісні професійні шампуні для собак з густим підшерстям, бажано гіпоалергенні.

Критично важливий етап — сушка. Шерсть Чау-чау сохне природним шляхом дуже довго (до доби), і за цей час волога біля шкіри може спровокувати розвиток грибка або екземи. Тому використання потужного фена (краще професійного компресора для грумінгу, який видуває воду) є обов’язковим. Сушка починається з живота і кінцівок, поступово переходячи до корпусу і коміра. Потік повітря не повинен бути занадто гарячим.

Інші гігієнічні процедури

• Очі: Через специфічну будову очі Чау-чау можуть сльозитися. Щоранку протирайте їх ватним диском, змоченим у спеціальному лосьйоні для очей або слабкому відварі ромашки/міцному чаї. Слідкуйте, щоб шерсть навколо очей завжди була сухою.
• Вуха: Перевіряйте раз на тиждень, видаляйте забруднення спеціальним лосьйоном.
• Кігті: Якщо вони не сточуються природним шляхом на асфальті, їх треба підстригати когтерізом раз на 2-3 тижні.

Виховувати і навчати Чау-чау треба починати якомога раніше, буквально з моменту появи цуценяти в домі. Існує помилкова думка, що представники цієї породи дурні і не здатні до виконання команд. Проте це не так. Чау-чау дуже розумні, але вони не мають природженого бажання догоджати людині, як, наприклад, лабрадори чи німецькі вівчарки. Вони будуть виконувати команду, тільки якщо бачать у ній сенс і поважають того, хто її віддає.

Головне в дресируванні Чау — знайти контакт і побудувати довірчі відносини. Пам’ятайте: безглуздих собак не буває, бувають недосвідчені дресирувальники, які не можуть підібрати ключик до конкретного пса. З Чау-чау абсолютно не працюють методи силового тиску, крики та фізичні покарання. На агресію вони відповідатимуть або замкнутістю і повним ігноруванням, або активною обороною. Тільки позитивне підкріплення (ласощі, похвала), терпіння і послідовність дадуть результат.

Тренування мають бути короткими, цікавими і регулярними. Чау-чау швидко нудьгують від монотонного повторення однієї й тієї ж команди. Звичайно, цей пес не виконуватиме циркові трюки і не танцюватиме весело на задніх лапках заради шматочка ковбаси, але ідеальній слухняності в побуті (команди “До мене”, “Поруч”, “Місце”, “Не можна”) їх можна і треба навчити.

Важливість ранньої соціалізації

Оскільки Чау-чау від природи недовірливі до сторонніх і можуть проявляти агресію до інших собак (особливо своєї статі), соціалізація є критично важливою. З раннього віку (від 2 до 6 місяців) цуценя треба знайомити з різними людьми, доброзичливими собаками, новими звуками, запахами і ситуаціями (транспорт, людні місця).

Цуценя повинне утямити, що світ навколо безпечний, і не можна кидатися на незнайомців або інших тварин, якщо хазяїну не загрожує небезпека. Добре вихований Чау-чау зазвичай поводиться в суспільстві стримано і з гідністю: він не шукає контактів, але й не проявляє невмотивованої агресії.

Чау-чау можуть бути дуже впертими. Буває, що під час прогулянки їм просто набридає йти, або вони задивилися на щось цікаве — і вони стоятимуть як укопані, ігноруючи ваші заклики. У таких випадках фізично тягнути їх марно. Краще переключити увагу собаки на іграшку або ласощі, або просто спокійно почекати пару хвилин, поки він сам вирішить продовжити шлях.

До раціону Чау-чау треба ставитися дуже серйозно, оскільки це запорука здоров’я їхньої проблемної шкіри та краси шерсті. Історично так склалося, що в рідних країнах (Китаї, Тибеті) ці собаки харчувалися досить бідною їжею, часто залишками зі столу, рисом та невеликою кількістю риби або м’яса. Тому їхній організм еволюційно пристосований до засвоєння меншої кількості білка та жирів, ніж організм європейських порід.

Особливості дієти

Головна помилка власників — годувати Чау-чау високобілковими кормами, призначеними для активних службових собак. Надлишок білка (особливо яловичини) та жирів часто призводить до тяжких алергічних реакцій, мокнучих екзем, свербежу та випадіння шерсті.

Основа раціону Чау-чау — це вуглеводи (рис, гречка) та помірна кількість якісного білка.

• Натуральне харчування: Якщо ви обираєте “натуралку”, найкращими джерелами білка будуть морська риба (варена, без кісток), індичка, кролик або нежирна баранина. Курка часто викликає алергію, тому з нею треба бути обережним. Обов’язково додавати кисломолочні продукти (сир, кефір) середньої жирності, варені овочі (кабачок, гарбуз, морква) і трохи рослинної олії. Не забувайте про вітамінно-мінеральні комплекси, особливо для шкіри та шерсті (з біотином, Омега-3 та Омега-6 жирними кислотами).
• Готові корми: Найзручніший варіант. Обирайте корми класу супер-преміум або холістик, спеціально розроблені для собак з чутливою шкірою та травленням. Ідеально підходять гіпоалергенні лінійки на основі риби (лосось, біла риба) та рису/картоплі, або ягняти з рисом. Уникайте кормів з високим вмістом кукурудзи, пшениці, сої та курки. Вміст білка в сухому кормі бажано не вище 22-26%, жиру — 10-15%.

Ні в якому разі не давайте Чау-чау випічку, макарони, солодощі, копченості та жирну їжу зі свого столу. Також цих сабак не можна перегодовувати, оскільки вони схильні до набору зайвої ваги, що дає додаткове навантаження на хворі суглоби. Раціон має бути одноманітним і збалансованим; часті зміни корму можуть викликати розлад травлення.

• Чау-чау — одна з небагатьох порід собак, у яких замість звичайних 42 зубів іноді зустрічається 44 зуби. Хоча стандартом це не вимагається, такий атавізм вважається ознакою стародавнього походження.
• У часи імператорського Китаю до розведення Чау-чау підходили дуже серйозно. Вважалося, що справжній породистий собака повинен мати такі якості: “Голова лева, очі дракона, язик демона, вуха ведмедя, хвіст змії, лапи кішки, хода верблюда”.
• Крім Чау-чау, синій язик у світі тварин мають лише полярні ведмеді, жирафи та собаки породи шарпей.
• Знаменитий американський президент Калвін Кулідж мав двох Чау-чау на прізвиська Тіммі і Блекберрі. Тіммі був настільки популярний, що його вважали своєрідним символом Білого дому в ті роки.