Німецька вівчарка довгошерста

Німецька вівчарка довгошерста – це собака середнього розміру, міцної, м’язистої статури, злегка видовженого формату, з характерною довгою та густою шерстю. Вона випромінює впевненість, благородство та пильність. Основні характеристики породи представлені в таблиці:

Історія німецької вівчарки довгошерстої тісно переплетена з історією класичної, короткошерстої німецької вівчарки. Основоположником породи вважається капітан Макс фон Штефаніц, який наприкінці XIX століття поставив собі за мету створити ідеального німецького службового собаку. Він відбирав найкращих представників місцевих пастуших собак Німеччини, орієнтуючись на їхні робочі якості, інтелект та витривалість. Першим зареєстрованим німецьким вівчуром став Хоранд фон Графрат у 1899 році, і саме цього року було засновано Клуб любителів німецької вівчарки (SV).

З самого початку в послідах німецьких вівчарок періодично з’являлися цуценята з довшою шерстю. Це було природним проявом генетичної різноманітності. Однак, протягом тривалого часу, стандарт породи, орієнтований переважно на службові якості та практичність, розглядав довгу шерсть як небажану ознаку, а іноді й як ваду. Вважалося, що надто довга шерсть може заважати собаці під час роботи, збирати бруд, намокати та довше сохнути, що було непрактично для службових собак, які часто працювали в складних погодних умовах. Тому довгошерстих особин часто виключали з розведення.

Незважаючи на офіційне ставлення, багато любителів породи цінували довгошерстих німецьких вівчарок за їхню ефектну зовнішність та часто відзначали їхній дещо м’якший та спокійніший темперамент, хоча це й не було загальновизнаним фактом. Ентузіасти продовжували розводити довгошерстих собак, і з часом їхня популярність зростала, особливо як собак-компаньйонів та учасників виставок.

Переломний момент настав у 2010-2011 роках, коли Міжнародна Кінологічна Федерація (FCI) офіційно визнала довгошерсту німецьку вівчарку (Langstockhaar mit Unterwolle – довгошерста з підшерстком) як окрему варіацію шерсті в рамках стандарту породи німецька вівчарка. Це стало великою перемогою для прихильників довгошерстої варіації. Важливою умовою визнання стала наявність добре розвиненого підшерстка, оскільки собаки з дуже довгою, м’якою шерстю без підшерстка (так званий “Langhaar” – просто довгошерстий) все ще не відповідають стандарту через меншу практичність та захисні властивості такої шерсті. Таким чином, сучасна довгошерста німецька вівчарка – це не просто собака з довгою шерстю, а тварина, що відповідає суворим вимогам стандарту, як і її короткошерстий родич.

Загалом, німецька вівчарка довгошерста відповідає тим самим критеріям стандарту FCI №166, що й короткошерста, за винятком опису шерстного покриву. Це собака середнього розміру, сильна, м’язиста, з гармонійними пропорціями та благородною поставою.

Загальний вигляд та пропорції: Так само, як і короткошерста, довгошерста варіація є собакою злегка видовженого формату, де довжина корпусу перевищує висоту в холці приблизно на 10-17%. Зріст у холці для псів становить 60-65 см, для сук – 55-60 см. Вага відповідно 30-40 кг для псів та 22-32 кг для сук.

Голова, очі, вуха: Клиноподібна голова, пропорційна до тіла. Очі мигдалеподібні, якомога темнішого кольору, що надають собаці розумного та впевненого виразу. Вуха середнього розміру, стоячі, високо поставлені, спрямовані вперед.

Корпус та кінцівки: Міцний корпус з прямою лінією верху, добре розвиненою холкою та злегка похилим крупом. Кінцівки сильні, м’язисті, з правильними кутами, що забезпечують характерні для породи розмашисті та витривалі рухи риссю.

Шерсть (Langstockhaar mit Unterwolle): Це ключова відмінність. Довгошерста німецька вівчарка має довгу, густу, м’якшу, ніж у короткошерстої, але не надто шовковисту остьову шерсть, яка щільно прилягає до тіла, та добре розвинений, щільний підшерсток. Наявність підшерстка є обов’язковою. Шерсть утворює характерні:

• “Гриву” на шиї, яка може бути досить пишною.
• “Очоси” (довшу шерсть) на задній стороні вух та на задній поверхні передніх кінцівок (від ліктя до п’ястка).
• Пишні “штани” на задній стороні стегон.
• Дуже густий та пухнастий хвіст, який щонайменше сягає скакального суглоба, з шерстю, що звисає донизу.

На голові, внутрішній поверхні вух, передній стороні кінцівок та лапах шерсть коротша. Шерсть не повинна бути надмірно довгою, кучерявою, хвилястою або утворювати проділ на спині. Занадто м’яка, шовковиста або ватяна шерсть, а також відсутність підшерстка є недоліками.

Забарвлення: Допустимі забарвлення такі ж, як і для короткошерстої варіації: Чепрачне (чорно-підпалий): З підпалом від насиченого червоно-коричневого до палевого. Чорний “чепрак” (сідло) покриває спину, боки та верхню частину хвоста. Обов’язкова чорна маска на морді. Чорне: Суцільне чорне забарвлення. Можливі невеликі білі відмітини на грудях, але вони небажані. Зонарно-сіре (вовче) або зонарно-руде: Кожне остьове волосся має чергування світлих та темних зон. Обов’язкова чорна маска. Біле забарвлення не визнається стандартом FCI для німецької вівчарки; собаки білого забарвлення належать до окремої породи – біла швейцарська вівчарка.

Згідно зі стандартом FCI, характер та темперамент довгошерстої німецької вівчарки повинен бути таким самим, як і у короткошерстої варіації. Це означає, що собака має бути врівноваженою, з міцною нервовою системою, впевненою в собі, абсолютно природною, пильною та слухняною. Вона повинна проявляти сміливість, бойовий інстинкт та твердість характеру, щоб бути здатною виконувати роль компаньйона, охоронця, захисника, службового або пастушого собаки.

Однак, серед власників та деяких заводчиків існує думка, що довгошерсті німецькі вівчарки можуть бути дещо м’якшими, спокійнішими та чутливішими, ніж їхні короткошерсті аналоги, особливо ті, що належать до шоу-ліній. Вони можуть бути більш орієнтовані на сім’ю та менш схильні до домінування, хоча це не є загальновизнаним правилом і значною мірою залежить від конкретної лінії розведення та індивідуального виховання. У будь-якому випадку, це надзвичайно розумні та віддані собаки, які сильно прив’язуються до своєї родини.

• Інтелект та здатність до навчання: Високий рівень інтелекту дозволяє їм швидко засвоювати команди та складні навички. Вони прагнуть догодити господарю та отримують задоволення від розумової роботи.
• Відданість: Дуже лояльні до своєї родини, готові стати на її захист.
• Сміливість та впевненість: Не повинні бути боязкими чи агресивними без причини.
• Захисний інстинкт: Природжені охоронці, але потребують правильної соціалізації для адекватного прояву цих якостей.
• Енергійність: Як і всі німецькі вівчарки, довгошерсті потребують значних фізичних та розумових навантажень. Їм потрібна “робота” або активні заняття, щоб бути щасливими. Це схоже на потреби інших активних пастуших порід, таких як муді, які також розквітають при наявності завдань.
• Соціальність: Зазвичай добре ладнають з дітьми своєї родини, якщо правильно соціалізовані. З іншими тваринами можуть уживатися, особливо якщо росли разом, але потрібен контроль.

Не варто забувати, що довгошерста німецька вівчарка – це серйозний собака, який потребує досвідченого та відповідального власника, готового приділяти час її вихованню, дресируванню, соціалізації та забезпеченню необхідних навантажень. Залишена без уваги та занять, вона може розвинути небажані риси характеру.

Довгошерсті німецькі вівчарки схильні до тих самих генетичних захворювань, що й короткошерсті. Відповідальне розведення з обов’язковим тестуванням племінних собак допомагає знизити ризик їх прояву. Середня тривалість життя становить 9-13 років.

Основні спадкові захворювання:

• Дисплазія кульшових суглобів (ДКС) та ліктьових суглобів (ДЛС): Найпоширеніші проблеми опорно-рухового апарату у породи. Це неправильний розвиток суглобів, що призводить до болю, артриту та кульгавості. Рентгенівське обстеження батьків є обов’язковим для допуску в розведення.
• Дегенеративна мієлопатія (ДМ): Неврологічне захворювання, що призводить до поступового паралічу задніх кінцівок. Існує генетичний тест.
• Здуття та заворот шлунка (GDV): Небезпечний для життя стан, частіше зустрічається у великих порід з глибокими грудьми.
• Екзокринна недостатність підшлункової залози (EPI): Порушення травлення через недостатню вироблення ферментів.
• Алергії: Харчові та атопічні (на фактори навколишнього середовища) алергії, що проявляються свербежем та проблемами зі шкірою.

Специфічні аспекти для довгошерстої варіації:

• Шкірні проблеми: Довга та густа шерсть може сприяти розвитку шкірних інфекцій (бактеріальних, грибкових), таких як “гарячі точки” (гострий вологий дерматит), особливо якщо шерсть не просихає належним чином або утворюються ковтуни. Важливо підтримувати шкіру чистою та сухою.
• Перегрівання: У спекотну погоду довгошерсті собаки більш схильні до перегрівання. Необхідно забезпечити їм прохолодне місце, доступ до води та уникати інтенсивних навантажень у спеку.
• Паразити: У довгій шерсті легше сховатися блохам та кліщам, тому потрібна ретельна та регулярна обробка від ектопаразитів.
• Очні захворювання: Як і короткошерсті, можуть страждати на панус (хронічний поверхневий кератит) та інші офтальмологічні проблеми. Регулярні огляди у ветеринара-офтальмолога важливі.

Профілактика:

• Вибір цуценяти від відповідальних заводчиків, які тестують батьків.
• Регулярні ветеринарні огляди, вакцинація, дегельмінтизація.
• Збалансоване харчування якісним кормом.
• Контроль ваги, особливо у період росту.
• Адекватні фізичні навантаження, що не перевантажують суглоби молодого собаки.
• Ретельний догляд за довгою шерстю для запобігання шкірним проблемам.

Догляд за розкішною шерстю довгошерстої німецької вівчарки – це один з найважливіших та найвимогливіших аспектів утримання цієї породи. Без регулярного та правильного грумінгу шерсть може збиватися в ковтуни, що спричиняє дискомфорт собаці, подразнення шкіри та може призвести до дерматологічних проблем. Подібний ретельний догляд характерний і для інших довгошерстих пастуших порід, наприклад, таких як тервюрен.

• Частота розчісування: Довгошерсту німецьку вівчарку необхідно розчісувати щонайменше 3-4 рази на тиждень, а в ідеалі – щодня або через день, особливо в періоди інтенсивної линьки (весна та осінь). Це допоможе видалити відмерлий підшерсток, запобігти утворенню ковтунів та розподілити природні шкірні жири по всій довжині шерсті, надаючи їй здорового блиску.
• Інструменти для грумінгу:
  • Щітка-пуходірка (слікер): Добре підходить для розплутування невеликих ковтунів та видалення відмерлої шерсті.
  • Гребінь з металевими зубцями різної частоти: Для розчісування та перевірки на наявність ковтунів після щітки.
  • Фурмінатор або граблі для підшерстка: Дуже ефективні для видалення великої кількості відмерлого підшерстка під час линьки. Використовувати обережно, щоб не пошкодити остьове волосся та шкіру.
  • Колтуноріз (дематтер): Для безпечного видалення ковтунів, які не вдається розчесати.
  • Ножиці з тупими кінцями: Для підстригання шерсті навколо подушечок лап та в інтимних зонах для гігієни.
• Техніка розчісування: Розчісуйте шерсть шар за шаром, починаючи від шкіри, у напрямку росту волосся. Особливу увагу приділяйте ділянкам, де найчастіше утворюються ковтуни: за вухами, на шиї (“грива”), під пахвами, на “штанах” та на хвості.
• Купання: Купати довгошерсту німецьку вівчарку слід лише за необхідності, зазвичай 1-2 рази на кілька місяців, або якщо собака сильно забруднився. Часте купання може пересушити шкіру та шерсть. Використовуйте якісні шампуні та кондиціонери, спеціально розроблені для довгошерстих собак. Ретельно змивайте всі засоби та добре просушуйте шерсть рушником та феном (на низькій або середній температурі), щоб уникнути переохолодження та розвитку шкірних проблем через вологість.
• Линька: Будьте готові до значної кількості шерсті в домі, особливо під час сезонних линьок. Регулярне вичісування допоможе мінімізувати цю проблему.
• Професійний грумінг: Якщо ви не впевнені у своїх силах або не маєте достатньо часу, можна періодично звертатися до професійного грумера, який допоможе підтримувати шерсть вашого улюбленця в ідеальному стані.

Окрім догляду за шерстю, не забувайте про регулярне чищення вух, очей, зубів та підстригання кігтів, як і для будь-якого іншого собаки.

Принципи дресирування, виховання та соціалізації довгошерстої німецької вівчарки загалом не відрізняються від тих, що застосовуються для її короткошерстих родичів. Це надзвичайно розумні собаки, які прагнуть догодити своєму господарю та мають великий потенціал для навчання.

• Рання соціалізація: Критично важлива для формування врівноваженого та впевненого собаки. З щенячого віку знайомте її з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами (під контролем).
• Позитивне підкріплення: Найкраще реагують на методи, засновані на похвалі, ласощах та ігровій мотивації. Уникайте жорстокості та покарань.
• Послідовність та терпіння: Будьте послідовні у своїх вимогах та терплячі під час навчання.
• Розумова стимуляція: Через високий інтелект потребують регулярних розумових навантажень: вивчення нових команд, трюків, розвиваючі ігри, заняття кінологічними видами спорту (обідієнс, аджиліті, пошукова робота).
• Курси дресирування: Рекомендується пройти хоча б базовий курс слухняності під керівництвом досвідченого інструктора. Для тих, хто планує серйознішу роботу або спорт, існують спеціалізовані програми.

Самостійно прищепити вихованцю якості, як у собаки “з кіно”, навряд чи вдасться без належного досвіду. Звернення до професіонала допоможе розкрити потенціал вашого собаки та побудувати гармонійні стосунки.

Раціон довгошерстої німецької вівчарки має бути збалансованим, високоякісним та відповідати її віку, розміру, рівню активності та індивідуальним особливостям. Основний компонент – тваринний білок високої якості (м’ясо, птиця, риба).

• Готові корми: Обирайте корми класу преміум, супер-преміум або холістік для великих порід собак. Деякі виробники пропонують формули, збагачені компонентами для здоров’я шкіри та шерсті (наприклад, Омега-3 та Омега-6 жирними кислотами, біотином, цинком), що може бути корисним для довгошерстих собак.
• Натуральне годування: Вимагає ретельного планування та консультації з ветеринаром-дієтологом для забезпечення повного набору необхідних нутрієнтів. Включає нежирне м’ясо, субпродукти, каші (гречка, рис), овочі, кисломолочні продукти.
• Уникайте шкідливих продуктів: Картоплю та борошняні вироби в великих кількостях слід обмежувати, оскільки вони можуть бути важкими для засвоєння та сприяти набору зайвої ваги. Собака схильна до здуття живота та ожиріння, тому важливо не перегодовувати та контролювати розмір порцій.
• Жири: Потребує помірної кількості якісних жирів для енергії та здоров’я шерсті.
• Режим годування: Дорослих собак зазвичай годують 2 рази на день. Завжди забезпечуйте вільний доступ до свіжої чистої води.

Збалансований склад корму – необхідна умова здоров’я і краси вашого вихованця. При будь-яких сумнівах щодо раціону, особливо якщо є ознаки алергії або проблем зі шкірою, звертайтеся до ветеринара.

• Ген довгої шерсті: Довга шерсть у німецьких вівчарок спричинена рецесивним геном. Це означає, що двоє короткошерстих батьків, які є носіями цього гену, можуть народити довгошерстих цуценят.
• “Заборонений плід”: Довгий час довгошерсті вівчарки не визнавалися офіційно і вважалися “племінним браком” у багатьох країнах, попри їхню популярність серед любителів.
• Два типи довгої шерсті: Важливо розрізняти “Langstockhaar mit Unterwolle” (довгошерста з підшерстком), яка визнана FCI, та “Langhaar” (просто довгошерста без належного підшерстка), яка все ще вважається небажаною через меншу захисну функцію шерсті.
• Візуальна відмінність: Окрім очевидної довжини шерсті, довгошерсті часто виглядають дещо масивнішими та “пухнастішими”, ніж їхні короткошерсті побратими, хоча кістяк у них однаковий.
• Популярність у шоу-рингах: Після офіційного визнання довгошерсті німецькі вівчарки стали дуже популярними на виставках собак завдяки своїй ефектній зовнішності.
• Температурна чутливість: Хоча підшерсток забезпечує хороший захист, дуже густа довга шерсть може робити їх більш чутливими до спекотної погоди порівняно з короткошерстими.

Чи складніше доглядати за довгошерстою німецькою вівчаркою, ніж за короткошерстою?
Так, значно складніше. Довга шерсть потребує регулярного, майже щоденного розчісування для запобігання ковтунам та підтримки здоров’я шкіри. Короткошерста варіація потребує менш інтенсивного грумінгу.

Чи линяють довгошерсті німецькі вівчарки більше, ніж короткошерсті?
Обидві варіації сильно линяють, особливо сезонно. Кількість шерсті може здаватися більшою у довгошерстих через довжину окремих волосків, але інтенсивність линьки підшерстка схожа. Головна відмінність – у потребі ретельнішого вичісування довгої шерсті.

Чи відрізняється характер довгошерстої німецької вівчарки від короткошерстої?
Офіційний стандарт породи вимагає однакового темпераменту для обох варіацій. Однак деякі власники та заводчики відзначають, що довгошерсті особини можуть бути дещо м’якшими, спокійнішими та більш чутливими. Це не є правилом і залежить від лінії розведення та індивідуальних особливостей.

Чи мерзнуть довгошерсті німецькі вівчарки взимку?
Завдяки густій довгій шерсті та добре розвиненому підшерстку, вони добре переносять холодну погоду, за умови, що шерсть суха та доглянута. Волога, збита шерсть втрачає свої теплоізоляційні властивості.

Чи можна стригти довгошерсту німецьку вівчарку?
Зазвичай стрижка не рекомендується, оскільки це може порушити природну структуру шерсті та її захисні властивості. Допускається гігієнічне підстригання шерсті навколо лап, вух та в інтимних зонах. Якщо є необхідність у значному полегшенні шерсті (наприклад, медичні показання або сильні ковтуни), краще звернутися до професійного грумера, який знає особливості породи.