Алопекіс

Порода цих життєрадісних і відданих малюків з’явилась дуже давно, деякі дослідники вважають, що їхні пращури існували понад 18 тисяч років тому! Це робить алопекіса однією з найстаріших порід собак у Європі. «Маленькі лисиці», що відважно полювали на щурів, мишей та дрібних шкідників, припали до душі давнім грекам. Собачки із зовнішністю коротколапої вівчарки зображались у вазописі і скульптурі, їхні силуети знаходять на монетах і стінах стародавніх будівель.

Цікаво, що на відміну від спеціалізованих мисливців, таких як еллінський заячий гончак, алопекіси завжди були універсальними “дворовими” собаками. Вони охороняли курей від лисиць, сповіщали про прихід чужинців і гріли своїх господарів у холодні ночі.

Інтерес до алопекісів відроджувався двічі – у середині ХХ ст. й на початку ХХІ ст. Проте порода так і не здобула широкої світової популярності, а чисельність її представників загрозливо скорочується. Наразі, будучи невизнаними FCI на міжнародному рівні, алопекіси перебувають на межі зникнення, і ентузіасти в Греції докладають титанічних зусиль для збереження цього генетичного скарбу.

Не зважаючи на малий розмір, алопекіси мають добре розвинений корпус і міцні лапи. Їхня анатомія — це шедевр природного відбору, а не селекції заради моди. Тіло трохи довше за висоту в холці, що нагадує будову інших пастуших собак, наприклад, таких як вельш-коргі пемброк, але алопекіс виглядає більш легким та граціозним.

• Голова: Клиноподібна, нагадує лисячу. Череп широкий, з вираженим переходом від чола до морди.
• Вуха: Великі, трикутні, рухливі. Найчастіше стоячі, що додає собаці настороженого вигляду, проте зустрічаються особини і з напіввисячими вухами.
• Очі: Мигдалеподібні, темні, з розумним і проникливим поглядом.
• Хвіст: Волохатий, довгий, зазвичай здіймається вгору серпом або кільцем.

Традиційно шерсть гладка, коротка або ледь подовжена (до 5 см), з густим підшерстям. Як виняток зустрічається жорстка шерсть. Варто зазначити, що алопекісів з дуже довгою шерстю часто плутають з іншою породою, тому їх зазвичай відносять до суміжної групи малих грецьких собак (Kokoni). «Маленькі лисиці» можуть мати будь-яке забарвлення, та серед них не буває альбіносів. Найсвітліший варіант – коли білий колір виступає основним тоном. Найпоширеніші комбінації: білий з чорним, білий з рудим або триколірний.

Алопекіси живуть, щоб подобатись і догоджати господарю. Це їхня ключова еволюційна стратегія. У них розвинений мисливський інстинкт щодо гризунів, однак передусім це собаки-компаньйони. Вони не втечуть від вас у ліс, як це може зробити гончак.

Слухняні і віддані, вони можуть стати на захист людини, адже їхня хоробрість значно перевищує фізичні розміри. Звісно, це не алано, який здатен зупинити бика, але алопекіс обов’язково підніме тривогу своїм дзвінким гавкотом, працюючи як “сигналізація”. Втім, агресія до людини їм не властива.

Добродушність і дружнє ставлення робить алопекісів улюбленцями дітей. Собаки добре вживаються поруч з іншими домашніми тваринами, люблять спілкування і активні ігри. Якщо в домі є інші собаки, навіть великі сторожові породи, як наприклад акбаш, маленький алопекіс зазвичай знаходить з ними спільну мову, часто стаючи “ватажком” в іграх завдяки своїй хитрості та швидкості. Вони дуже розумні і вміють потішити оточуючих своїм артистизмом.

Алопекіс — давньогрецька «маленька лисиця» з великим серцем: жвава, кмітлива, віддана й безмежно ласкава. Це одна з найстаріших європейських порід — крихітний універсальний «дворовий» собака Греції, що століттями ловив шкідників, сповіщав про чужих і грів родину; його силуети трапляються на давньогрецькому вазописі та монетах. Хоробрий, але зовсім не агресивний, він стає ідеальним компаньйоном для квартири й другом для дітей. Як давня аборигенна порода надзвичайно здоровий; серед нечастих ризиків — вивих колінної чашечки та хвороби зубів. На жаль, порода дуже рідкісна й нині на межі зникнення.

В маленького алопекіса – величезний імунітет і міцне здоров’я. Це результат століть природного відбору в суворих умовах грецького села, де виживали лише найсильніші та найрозумніші. Привівши в дім цуценя, господарю не варто хвилюватись щодо типових генетичних хвороб, які переслідують штучно виведені породи.

У представників породи практично немає спадкових недугів, а добре ставлення і догляд значно подовжують їм життя. Невибагливий і витривалий алопекіс приходить у сім’ю на 16-18 років. При цьому, їхнє життя не затьмарюють часті звернення до ветеринара. Єдине, на що слід звертати увагу — це профілактика паразитів (бліх, кліщів) та регулярна вакцинація.

Собака оселиться поруч з господарем, де б той не мешкав. Квартира у мегаполісі чи заміський будинок – алопекіс легко адаптується до різних умов. Він залюбки освоїть загін або вуличну будку в теплу пору року, але під час морозів обов’язково приходитиме додому, щоб погрітись. Не забувайте, що це соціальна тварина.

Гігієна та грумінг

Уродженець теплої Греції, алопекіс має адаптивну шерсть. Догляд за нею мінімальний, але регулярний:

• Вичісування: 1-2 рази на тиждень гумовою рукавицею або щіткою. У період линьки — щодня.
• Купання: Рідкісне. Купають такого собаку всього двічі або тричі на рік, або ж за мірою сильного забруднення. Часте миття може змити захисний шар жиру з шкіри.
• Кігті: Зазвичай алопекіси багато рухаються і сточують кігті природним шляхом, з довжиною кігтів він дає собі раду сам. Але якщо собака живе виключно в квартирі на м’яких килимах, перевіряйте їх стан раз на місяць.

Чи не єдина сувора вимога породи – активні щоденні прогулянки. Це не “диванна подушка”, а енергійний дослідник, якому потрібно виплескувати енергію.

Розум і кмітливість алопекісів, помножені на сердечне прагнення сподобатись людині, роблять їх чудовими учнями. Дресирування відбувається легко, собака виявляє щире зацікавлення у навчанні, сприймаючи це як гру. Завдяки відмінній пам’яті, він швидко схоплює команди. Однак, монотонне повторення одного й того ж може швидко набриднути цьому інтелектуалу.

Досить почати заняття, як «маленький лис» уже розважатиме домашніх новими трюками. Алопекіси цікаві до всього нового, тому отримують задоволення від аджиліті або фрістайлу. Важливо використовувати метод позитивного підкріплення — ласощі та похвалу. Жорсткі методи виховання з цією породою неприпустимі, вони можуть зробити собаку лякливим.

Алопекіс – є одним з найневибагливіших домашніх улюбленців у плані їжі. Він навряд чи засмутить господарів капризами біля собачої миски і з вдячністю з’їсть все, що йому пропонують. Проте, ця невибагливість криє в собі небезпеку — ожиріння. Господар повинен контролювати калорійність раціону.

• Натуральне харчування: Основа — нежирне м’ясо (яловичина, індичка), субпродукти, рис або гречка, сезонні овочі.
• Сухий корм: Обирайте корми класу “преміум” або “холістік” для малих порід з середньою активністю.

Цього собаку-мишолова можна годувати змішано, але краще дотримуватись однієї стратегії. Щодня слід наповнювати окрему миску чистою питною водою, особливо в спеку.

Щоб краще зрозуміти цю дивовижну породу, ось кілька маловідомих фактів:

• Назва породи походить від давньогрецького слова «alopex», що означає «лисиця».
• В античні часи вважалося, що ці собаки виникли від схрещування собак з лисицями (хоча генетично це неможливо).
• Самки алопекісів — надзвичайно турботливі матері, у яких дуже легко проходять пологи.
• Довгий час їх не виокремлювали як породу, вважаючи просто “дворнягами”, що ледь не призвело до їх зникнення через асиміляцію.