Історія походження бернського зенненхунда
Історія бернської гірської вівчарки сягає корінням у давнину. Вважається, що їхніми пращурами були римські молоси — великі бойові собаки, які потрапили на територію сучасної Швейцарії (Гельвеції) разом із легіонами Цезаря понад 2000 років тому. З часом ці собаки схрещувалися з місцевими пастушими породами, адаптуючись до суворих умов альпійських гір. Протягом століть вони вірно служили швейцарським фермерам, виконуючи найрізноманітнішу роботу.
Спочатку цих собак називали «дюррбахлерами» (Dürrbächler) на честь маленького містечка Дюррбах поблизу Берна, де вони були особливо поширені. Це були універсальні фермерські собаки: вони охороняли худобу та майно, допомагали переганяти стада корів з пасовищ до ферм, а завдяки своїй силі та витривалості їх запрягали у вози, щоб перевозити бідони з молоком та сир на продаж. Їхній густий триколірний хутряний покрив надійно захищав від холоду.
Наприкінці XIX століття, з розвитком інших порід, таких як сенбернар, популяція дюррбахлерів почала скорочуватися. Відродження породи пов’язують з ім’ям Франца Шертенляйба. У 1892 році він був настільки вражений розумом та красою цих собак, що поставив собі за мету зберегти та популяризувати їх. Разом з професором Альбертом Хаймом, геологом та великим ентузіастом швейцарських порід, вони почали цілеспрямовану селекційну роботу.
У 1904 році дюррбахлери були вперше представлені на виставці в Берні. У 1907 році був заснований перший клуб породи, і саме тоді було запропоновано змінити назву на «бернський зенненхунд», щоб підкреслити їхнє походження та зв’язок з іншими швейцарськими пастушими собаками. У 1910 році на виставці в Бургдорфі було представлено вже 107 собак. З того часу популярність породи почала стрімко зростати не лише у Швейцарії, але й по всій Європі та Америці. Сьогодні бернський зенненхунд є улюбленцем мільйонів людей по всьому світу, хоча його основне призначення змінилося з робочого пса на собаку-компаньйона.
Стандарт породи та зовнішній вигляд
Бернський зенненхунд — це великий, потужний, але гармонійно складений собака з довгою, блискучою шерстю. Його зовнішній вигляд випромінює силу, спокій та доброзичливість. Основні характеристики згідно зі стандартом FCI №45:
- Голова: Потужна, пропорційна до тіла. Череп при погляді в профіль і спереду злегка округлий. Перехід від чола до морди добре виражений, але не надто різкий.
- Морда: Сильна, прямої форми, середньої довжини. Мочка носа велика, чорного кольору. Губи щільно прилягають, чорні.
- Очі: Темно-карі, мигдалеподібної форми, з розумним та лагідним виразом. Повіки щільно прилягають.
- Вуха: Середнього розміру, трикутної форми, високо посаджені. У спокійному стані звисають, прилягаючи до голови. Коли собака насторожений, задня частина вух піднімається, а передній край залишається прилеглим до голови.
- Корпус: Міцний та компактний. Співвідношення висоти в холці до довжини тіла приблизно 9:10. Шия сильна, м’язиста. Груди широкі та глибокі, доходять до ліктів. Спина пряма і міцна.
- Хвіст: Довгий, пухнастий, досягає скакального суглоба. У спокої опущений донизу, в русі може підніматися до рівня спини або трохи вище.
- Шерсть: Довга, блискуча, пряма або злегка хвиляста, з густим підшерстям.
- Забарвлення: Характерне триколірне. Основний колір — насичений чорний. Яскравий, насичений рудо-коричневий підпал розташований на щоках, над очима, на всіх чотирьох лапах та на грудях. Білі відмітини симетричні: проточина на голові (не повинна заходити на плями над очима), біла «краватка» на шиї та грудях. Бажаними є білі «шкарпетки» на лапах та білий кінчик хвоста.
