Історія походження породи древер
Історія древера не сягає глибини століть, як у багатьох інших мисливських порід, але вона є яскравим прикладом цілеспрямованої селекції для конкретних умов. Все почалося наприкінці XIX – на початку XX століття. Шведські мисливці потребували собаки, який був би достатньо низьким, щоб не сполохати велику дичину (особливо козулю), але при цьому мав витривалість, відмінний нюх і гучний голос великого гончака. Таким собакою виявився вестфальський таксоподібний брак, імпортований з Німеччини у 1910-х роках.
Ці німецькі собаки стали основою для нової породи. Їх почали активно схрещувати з місцевими шведськими гончаками, прагнучи закріпити бажані риси: низький зріст, міцний кістяк та невтомність. Спочатку цих собак називали просто «даксбраками» (Dachsbracke), що з німецької перекладається як «таксоподібний гончак». Проте з часом шведська лінія настільки відрізнилася від своїх німецьких предків, що виникла потреба у власній назві.
У 1947 році було запропоновано назву «Древер», що походить від шведського слова «driva», яке описує специфічну тактику полювання – повільне виганяння звіра на мисливця з постійним гавкотом. Ця назва ідеально відображала суть роботи собаки. У 1949 році був створений перший клуб породи у Швеції, а вже у 1953 році Міжнародна кінологічна федерація (FCI) офіційно визнала древера як самостійну шведську породу. Сьогодні древер є однією з найпопулярніших мисливських порід у Швеції, Норвегії та Фінляндії, але за межами Скандинавії залишається досить рідкісним.
Як виглядає древер: стандарт та зовнішність
Зовнішність древера – це втілення функціональності. Він виглядає як міцний, розтягнутий собака з потужним тілом на коротких ногах. Його вигляд справляє враження сили та витривалості, а не елегантності. Співвідношення висоти в холці до довжини тіла приблизно 1 до 1.6.
- Голова: Досить велика і довга, злегка звужується до носа. Череп трохи опуклий. Перехід від чола до морди (стоп) ледь помітний.
- Морда: Добре розвинена, не загострена. Ніс має велику чорну мочку з добре відкритими ніздрями.
- Очі: Овальної форми, темно-карі. Погляд спокійний, виразний та розумний.
- Вуха: Посаджені відносно низько, середньої довжини, широкі. Вони звисають, щільно прилягаючи до щік, а їхні кінчики заокруглені.
- Корпус: Дуже витягнутий. Шия довга, м’язиста, без підвісу. Спина пряма і міцна, поперек широкий. Грудна клітка добре розвинена, овальна, її нижня точка знаходиться значно нижче ліктів. Живіт ледь підтягнутий.
- Хвіст: Довгий, товстий біля основи. У спокійному стані собака тримає його опущеним, а в русі – не піднімає вище лінії спини.
- Кінцівки: Короткі, міцні, з потужним кістяком. Передні кінцівки абсолютно прямі, якщо дивитися спереду. Лапи міцні, зібрані в комок, з щільними подушечками.
- Шерсть та забарвлення: Шерсть коротка, густа, жорстка і щільно прилягає до тіла. На голові, вухах та нижній частині ніг вона ще коротша. Підшерстя добре розвинене, що захищає собаку в суворих погодних умовах. Забарвлення може бути будь-яким, але обов’язково з білими відмітинами. Найпоширеніші варіанти: рудо-білий, чорно-білий та триколірний (чорно-рудо-білий). Білі відмітини мають бути чітко видно з усіх боків (на морді, шиї, грудях, кінчику хвоста та лапах).
