Історія породи: три версії й жодної доведеної
Тут варто бути точним, бо саме на цьому місці більшість описів породи говорить упевненіше, ніж дозволяють джерела.
Державний реєстр Кореї перелічує три версії появи породи — і кожну з них позначає корейським словом «설», тобто гіпотеза, а не встановлений факт:
- торговельне судно з південнокитайської держави Сун зазнало аварії поблизу Чіндо, і собаки потрапили на острів звідти;
- за часів Корьо, під час повстання Самбйольчхо, на острові лишилися військові собаки монгольського війська й стали родоначальниками породи;
- на початку доби Чосон собак завезли з Монголії, щоб охороняти військовий кінський завод повіту Чіндо.
Відразу після переліку реєстр робить застереження, яке в переказах зазвичай зникає: «чіткого історичного запису не збереглося, тож достеменно визначити походження неможливо». І одразу додає власне припущення — що це радше нащадки собак кам’яної доби, чия кровна лінія збереглася завдяки відірваності острова від материка.
Стандарт FCI у своїй історичній довідці розставляє акценти інакше. Він теж починає з того, що письмових свідчень про походження немає, але далі каже: серед різних теорій основною прийнятою є та, що чіндо — автохтонна корейська порода, добре збережена на острові через тодішні труднощі сполучення. Тобто монгольська версія, яку багато сайтів подають як «найпопулярнішу», в одному первинному документі — лише одна з трьох гіпотез, а в іншому взагалі поступається версії автохтонності. Стандарт також фіксує місцеві назви породи: Jindo-kae і Jindo-kyon, де «ке» і «кьон» — корейські слова на позначення собаки.
Із давніх часів походить і найвідоміша місцева оповідь, яку наводить сам реєстр — і наводить саме як переказ, зі словами «розповідають також історію». Під час Імджинської війни 1592 року всі собаки Чіндо начебто разом загавкали, повернувшись в один бік; наступного дня саме звідти з’явилися численні японські кораблі. Реєстр не подає це як документований епізод, і ми теж не подаємо.
Із новішої історії за породою тягнеться ще кілька сюжетів, які ми переносимо в тому вигляді, в якому вони побутують, не піднімаючи їх до рівня документа: що популяризації породи сприяла підтримка кінологічних досліджень із боку корпорації Samsung і що 1988 року чіндо пройшли урочистим маршем на церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор у Сеулі. За межами батьківщини порода й досі трапляється рідко: Американський клуб собаківництва тримає її у Службі початкового поголів’я (Foundation Stock Service) — реєстрі для порід, які ще не пройшли повного визнання; у даних клубу рік визнання породи стоїть нульовим, а групу не призначено.
Як виглядає Корейський чіндо: детальний опис зовнішності
Корейський чіндо — добре збалансований собака середнього розміру, якого стандарт описує через чотири слова: спритність, сила, пильність і гідність. Зовні він нагадує інші азійські шпіцеподібні породи, і недосвідчене око легко сплутає його з родичами — наприклад, із меншим Шіба-іну або значно більшим Акіта-іну. Проте чіндо має власні анатомічні особливості, і саме тут два первинні документи розходяться цікавим чином.
Розміри: розділяйте за статтю
Стандарт дає окремі діапазони для кобелів і сук, і зводити їх в один — поширена помилка описів породи. Кобелі: 50–55 см у холці, ідеал 53–54 см, вага 18–23 кг. Суки: 45–50 см, ідеал 48–49 см, вага 15–19 кг. Співвідношення висоти в холці до довжини корпусу — 10 : 10,5, тобто корпус трохи довший за висоту.
Варто знати й таке: одна й та сама організація може публікувати два різні набори розмірів. Американський клуб собаківництва передруковує стандарт дослівно, але на власній сторінці породи наводить помітно вужчі числа в іншій системі одиниць. Саме через таке накладання в мережі з’являються безглузді «зведені» діапазони, де нижня межа взята з одного набору, а верхня — з іншого. Наведені вище цифри — зі стандарту.
Типи статури
У самій Кореї традиційно розрізняють два типи статури чіндо, а також третій — проміжний:
- Tonggol (Тонггол): Більш мускулистий, кремезний тип. Глибина грудної клітки приблизно дорівнює половині висоти в холці.
- Hudu (Худу): Більш витончений, легкий тип. Трохи вищий на ногах, з менш масивною головою та корпусом. Створений для швидкісного бігу.
- Gakgol (Гакгол): Проміжний тип, який поєднує довжину корпусу Худу та глибину грудей Тонггола.
Голова й очі: два документи, дві проєкції
Ось місце, де опис породи найчастіше плутають. Стандарт FCI каже, що голова загалом утворює тупий трикутник, якщо дивитися ЗВЕРХУ. Державний реєстр Кореї каже, що голова й морда дають восьмикутник, якщо дивитися У ФАС. Це не суперечність — це дві різні проєкції, і саме тому фраза «восьмикутник згори», яка гуляє описами породи, не відповідає жодному з двох документів.
А от щодо очей документи розходяться по-справжньому. Стандарт FCI: очі темно-карі, радше дрібні відносно голови, мигдалеподібної форми, дуже жваві, зовнішні кутики скошені до вух. Державний реєстр: очі трикутні, темно-жовті або сірі. Щодо носа обидва документи ближчі: стандарт вимагає чорного, дозволяючи тілесний у білих собак; реєстр каже, що ніс переважно чорний, трапляється й блідо-рожевий. Вуха за обома описами трикутні, товсті, бездоганно стоячі, злегка нахилені вперед. Хвіст — серпоподібний або скручений, кінчик торкається спини чи стегна, але надмірне скручування стандарт вважає небажаним; опущений або короткий хвіст належить до вад.
Корпус, кінцівки й рух
Спина за стандартом сильна й пряма, поперек мускулистий, підтягнутий і вужчий за грудну клітку. Груди сильні й помірно глибокі, але не надто широкі: найглибша точка сягає трохи вище ліктя, хоча рівень самого ліктя теж прийнятний. Ребра добре вигнуті, лінія низу підтягнута. Передні кінцівки прямі й паралельні, лопатка сильна й добре відведена назад, лікті притиснуті до корпусу. Лапи стандарт описує окремим виразом — «котячі»: пальці радше короткі, округлі, зібрані в грудку, подушечки товсті, а чорний колір кігтів вважається бажаним. Задні кінцівки помірно кутасті, при погляді ззаду стоять прямо й паралельно.
Рух стандарт називає потужним і рівним: спина під час руху лишається міцною й рівною, на рисі собака несе голову високо, а зі зростанням швидкості опускає її майже до рівня плечей. Це не дрібниця для покупця щеняти — уривчаста або скута хода прямо названа вадою. Державний реєстр додає до цього портрета рису, яку в стандарті шукати марно: загальне враження від чіндо він описує як лагідне, при міцній, «зібраній» щелепі.
Шерсть та забарвлення
Шерсть подвійна. Підшерсток м’який, густий, світліший; остьовий волос жорсткий і трохи відстоїть від тіла. На голові, ногах і вухах шерсть коротша, на шиї, холці, спині та крупі — довша; найдовша на хвості й задній поверхні стегон.
Стандарт визнає шість мастей — а не п’ять, як часто пишуть, бо чорний і чорний з підпалом у ньому названі окремо:
- Рудий, оленячий (Hwanggu): золотисто-рудий тон, схожий на колір висушеної пшениці.
- Білий (Baekgu): насправді ближчий до кольору слонової кістки або світло-кремового; кінчики вух можуть мати жовтуватий відтінок.
- Чорний: суцільний чорний окрас; у переліку стандарту стоїть окремим пунктом.
- Чорний з підпалом: чорний основний фон із рудими позначками над очима, на щоках і лапах.
- Вовчий сірий (Jaegu): суміш сірих, білих і чорних волосків.
- Тигровий (Hogu): смугастий малюнок на світлішому фоні.
Вади й дискваліфікації. До вад стандарт відносить недостатню мускулатуру, надто товстий або надто тонкий кістяк, прямий прикус, нестоячі вуха, опущений чи короткий хвіст, надмірні кути, прямий, коров’ячий або бочкоподібний скакальний суглоб, задовгу чи закоротку шерсть, уривчасту або скуту ходу. Дискваліфікують агресивність або надмірну боязкість, явні фізичні чи поведінкові аномалії, зависокий або занизький зріст, недокус і перекус, «сучкуватого кобеля й кобелювату суку», понад три відсутні зуби, брак пігменту та альбінізм. Прибуті пальці стандарт приписує видаляти, окрім країн, де це заборонено законом.
Чіндо в культурі: історії, що варто розрізняти
Довкола чіндо існує рідкісно щільний шар оповідей про вірність. Частина з них має документальну опору, частина — ні, і найкорисніше, що можна зробити для читача, — не змішувати їх.
- Що задокументовано: здатність повертатися додому — не фольклор. Її як породну рису називає державний реєстр спадщини: чіндо, який опинився далеко від місця, де жив, вирізняється схильністю туди повертатися. Стандарт FCI незалежно зазначає в собаки «добре відчуття напрямку».
- Що переказують: найвідоміша ілюстрація цієї риси — історія суки на ім’я Баєкгу, яку 1993 року продали новому господарю за 300 км від дому; через сім місяців виснажена собака нібито повернулася до першого власника, і їй встановили пам’ятник. Ця історія побутує в Кореї як символ вірності породи; ми переказуємо її як переказ.
- Що переказують і що каже стандарт: існує оповідь, ніби корейська армія намагалася використовувати чіндо як службових собак, і експеримент провалився, бо пси слухалися лише першого провідника. Цікаво, що сам стандарт FCI із цим не згоджується: у ньому написано, що чіндо охоче приймає нового господаря, хоч і не забуває попереднього.
- Легенда, яку так називає й реєстр: історія про собак Чіндо, що 1592 року загавкали в бік, звідки наступного дня прийшли японські кораблі. Державний реєстр наводить її зі словами «розповідають також історію» — тобто сам маркує як переказ.
- Побутове спостереження: більшість чіндо уникають води, неохоче плавають і можуть відмовлятися виходити на вулицю під час сильного дощу; деякі обережно обходять калюжі. Це спостереження власників, а не породний документ.
- Одна назва, дві породи: найгучніші сучасні сюжети «собачої дипломатії» на Корейському півострові стосуються не лише чіндо, а й пунсана — іншої корейської аборигенної породи. Це різні породи з різною історією, і в генетичному порівнянні 2009 року вони поводяться по-різному: значуще зниження гетерозиготності зафіксовано в пунсана, а не в чіндо.
