Сапсалі (Сапсарі)

Два рядки тут варті окремої уваги. Шерсть буває довгою і короткою — обидві форми законні в межах породи, і в найбільшій виміряній вибірці коротких було майже половина. І зріст наведено окремо для кобелів і сук: єдиний міжстатевий діапазон у цієї породи некоректний, він мовчки з’їдає сук.

Запис у державному реєстрі спадщини Республіки Корея називається «경산의 삽살개» — «сапсалі з Кьонсана»; в англомовній картці того самого відомства він значиться як Sapsari Dog of Gyeongsan. Категорія — 천연기념물, природна пам’ятка. Дата в реєстрі — 10 березня 1992 року. Тримачем записано Фонд корейського сапсалі, адміністратором — місто Кьонсан.

Три речі, які в переказах зливаються в одну.

• Це не «національний скарб». «국보» (національний скарб) і «보물» (скарб) присвоюють за законом про культурну спадщину і тільки матеріальній спадщині; природні пам’ятки позначають за окремим законом. Живу популяцію собак не можна внести до реєстру національних скарбів у принципі — це різні реєстри, а не синоніми.
• Позначено не «породу», а популяцію в місці. Прив’язка до Кьонсана в назві не випадкова: чинна відомча настанова про присвоєння назв природній спадщині приписує саме порядок «одиниця самоврядування + власна назва». Реєстр уточнює й обсяг: «належна кількість поголів’я — 400 голів, зареєстрованого поголів’я — 200», з приміткою, що йдеться про сапсалі, яких утримують у межах міста Кьонсан і які зареєстровані як відповідні стандарту.
• Номер запису сьогодні — історична довідка. 19 листопада 2021 року відомство спадщини оголосило про відмову від зазначення номерів при позначенні національних скарбів, скарбів, історичних місць і природних пам’яток: формулювання «номер позначення» вилучили з підзаконних актів і з адміністративних форм. Число 368 лишається ключем, під яким запис і досі віддає державна база — поле «скасовано» в ньому має значення «ні», — і його вживає сам фонд. Але первинна тут назва, а не номер.

Разом із сапсалі статус природної пам’ятки в Кореї мають ще дві місцеві породи собак: чіндо (запис 53) і кьонджуйський тонгьоні (запис 540). Усі три записи в базі чинні. Про сусіда по реєстру ми написали окремо — корейський чіндо.

Дата має власну плутанину. Державна база й англомовна картка дають 10 березня 1992 року. Урядовий інститут тваринництва наводить 7 березня. Регіональна енциклопедія називає 10 березня — і тут же посилається на газетне повідомлення про позначення від 8 березня, тобто на день раніше за власну дату. Ми беремо дату з реєстру й називаємо розбіжність, а не вибираємо зручну.

Найпоширеніше число в популярних текстах — «понад три тисячі». Воно існує, має автора й дату, і його майже завжди наводять без обох.

Звідси три висновки. По-перше, «понад 3 000» — це цифра 2010 року, і пізніші роботи дають уже близько чотирьох тисяч. По-друге, 8 264 (або 8 256 в іншій роботі) — це не поголів’я, а сукупний родовід за дванадцять-тринадцять поколінь; хто наводить це число як кількість живих собак, помиляється на порядок. По-третє, реєстрова цифра менша за всі інші, бо міряє інше: не всіх сапсалі країни, а позначену популяцію в Кьонсані.

Показово, що один і той самий запис реєстру всередині себе дає два числа — 200/400 у структурованому полі й «близько 500» в описовому тексті. Ми наводимо обидва.

Опис у державному реєстрі формулює це так: сапсалі, звичайні в кожному селі, після 1940 року, за японського панування, різко зменшилися в числі — Японія зробила собак джерелом шкур, потрібних на війну, і вбивала їх у великій кількості, — і дійшли до загрози зникнення.

Подія справжня, і в неї є первинний слід. Рецензована робота з історії ветеринарії 2018 року, присвячена сказу в колоніальній Кореї, наводить його прямо: поголів’я домашніх собак, за її прочитанням, зменшувалося, відколи в 1930-х роках собачі шкури почали вилучати як воєнний матеріал, а генерал-губернаторство вважало можливим одержувати в Кореї в середньому 100–150 тисяч шкур на рік, щонайбільше до 500 тисяч. Джерело цієї оцінки — видання лісової дослідної станції генерал-губернаторства 1943 року про корейських собак та їхнє хутро.

🔴 Тут і ховається найпоширеніша помилка про цю породу. У документі це оцінка потужності заготівлі — скільки шкур можна було б одержати з усіх собак Кореї. У переказах вона поступово стала кількістю убитих сапсалі на рік. Це два різні твердження, і жодне число при цьому не змінюється.

Що дає перевірку. Та сама робота цитує статистику ветеринарії генерал-губернаторства: загальна кількість собак у Кореї впала з 1 391 147 голів 1934 року до 868 342 1940 року, тобто приблизно на 38 % — і це всі породи й усі причини разом. На тлі цієї цифри твердження про «мільйон-півтора вбитих корейських аборигенних собак» перевищує все собаче поголів’я країни станом на 1940 рік, а англомовна версія «100–500 тисяч сапсалі щороку» за сім років дала б від 700 тисяч до трьох з половиною мільйонів самих лише сапсалі — при загальнонаціональному максимумі 1,39 мільйона собак усіх порід.

Тому ми пишемо так: вилучення собачих шкур як воєнного матеріалу задокументоване, скорочення поголів’я задокументоване, а кількість убитих саме сапсалі не задокументована ніде. Показово й те, що згадана історична робота, авторка якої читала видання 1943 року, на всіх своїх тридцяти чотирьох сторінках не згадує сапсалі жодного разу.

Ще одна деталь, яка ламає зручну симетрію. Часто пишуть, ніби японська влада винищувала корейських аборигенних собак загалом. Насправді долі трьох порід розійшлися: чіндо генерал-губернаторство саме 1938 року позначило природною пам’яткою, і література називає це причиною, чому він уцілів; тонгьоні занепадав із зовсім іншої причини — безхвостих собак вважали «нещасливими»; а сапсалі, за формулюванням самого фонду породи, потрапив під удар саме через довгу шерсть і придатну шкуру. Тобто це не одна історія, розказана про три породи, а три різні історії.

Тут популярні описи роблять типову помилку: приписують початок програми одній людині — найвідомішій. Державний реєстр формулює коротко й у множині: наприкінці 1960-х років професорами Університету Кьонбук було зібрано й узято під збереження близько тридцяти сапсалі. Регіональна енциклопедія називає імена: гроші на збір і дослідження зібрали професори Так Йон-Бін і Кім Хва-Сік; собак визнали чистими у 52 особин, і тридцять із них удалося зібрати. Ха Сон-Джін — науковий керівник і покровитель обох — згодом прийняв їхню роботу й тримав собак на своїй фермі під Тегу. Ха Джі-Хон, із яким породу пов’язують сьогодні, — його син.

⭐ Чому всі дати в цій історії плавають — відповідь є, і вона документована. Регіональна енциклопедія пише прямо: Ха Сон-Джін тримав собак з 1970 до 1984 року, але наміру вести з ними племінну роботу не мав чіткого, і записів не лишилося. Чотирнадцять років без племінної книги — ось чому сучасний родовід починається аж 1989 роком і чому кожен переказ по-своєму датує збір, повернення й кількість засновників.

Справжня кількість засновників сучасної популяції — вісім, а не тридцять. Це не наша реконструкція: так пише сам Ха Джі-Хон у власній рецензованій статті — «1986 року вісім особин, схожих на сапсалі кольором і будовою, зібрали по країні місцеві шанувальники породи в Тегу»; те саме число дають урядовий інститут тваринництва (навесні 1985 року на фермі батька їх було всього вісім) і регіональна енциклопедія. Генетична робота 2019 року повторює це формулюванням: «1986 року популяцію сапсалі відновили з восьми особин, дібраних за схожістю з початковою породою — за кольором і формою тіла».

Два «тридцять» у цій історії — пастка: близько тридцяти зібрали на межі 1960–70-х, і близько тридцяти стало знову до 1989 року, вже від восьми. Формула «від 30 до понад 3 000» помилкова саме в основі: рахувати треба від восьми. І варто звернути увагу на слова «дібраних за схожістю кольором і будовою»: засновників добирали за виглядом, а не за доведеним походженням.

Про сапсалі пишуть багато і майже завжди приблизно. Зіставимо поширені твердження з тим, що стоїть у роботах.

Державний реєстр дає значення прямо: 삽살개 — «собака, чия назва означає „пес, що проганяє привидів і лихо“; сама назва є питомим корейським словом, і собака часто з’являється в піснях, народних оповідях і на малюнках».

Це формулювання варте того, щоб узяти його дослівно, бо воно робить два різні твердження: що назва питомо корейська, тобто не запозичена, і що собака під цією назвою присутній у пісенній, усній і малярській традиції. Обидва належать реєстру, і ми переказуємо їх як його позицію.

Найраніша датована згадка назви веде не до духів, а до шерсті. У «Хунмон джахве» — словнику ієрогліфів Чхве Се-Джіна, виданому 1527 року — при знаку «пес» стоїть народна форма сапсальгахі з китайським відповідником 絡絲狗, «собака зі сплутаних ниток». Тобто найдавніше письмове пояснення цієї назви — опис шерсті. Це не спростовує значення, яке дає реєстр, але добре показує, чому поморфемних розборів назви ми не наводимо: вони належать до пізнішої інтерпретації, а не до найранішого запису.

Опис у державному реєстрі короткий і напрочуд конкретний: усе тіло вкрите довгою шерстю; очей не видно за шерстю; вуха лежачі, морда порівняно тупа, не гостра, як у чіндо; хвіст піднятий угору, голова велика, і виглядом собака схожий на лева.

Опис фонду додає те, чого в реєстрі немає: шерсть буває довгою і короткою, а розмір заявлено як «середній і великий собака». Короткошерстий сапсалі — не метис і не брак, а повноправна форма породи. У вибірці на 114 собак їх було 61 довгошерстий і 53 короткошерстих; у вибірці на 378 собак поділ теж вийшов близько 60 на 40, хоча сама стаття підписує ці дві групи по-різному в методах і в результатах.

⚠️ Дві поширені деталі варто виправити. Перша: сапсалі часто описують як хвилястошерстого. Єдина робота, яка порахувала структуру шерсті — 882 собаки, три категорії (пряма, хвиляста, кучерява), — знайшла 69 % прямошерстих. Друга: закручений кільцем на спину хвіст подають як силует породи, тоді як опис фонду робить нормою інше — «товстий і довгий, вільно витягнутий дугою», а закручений уздовж лінії хребта називає варіантом деяких особин.

Інші деталі опису фонду, які рідко доходять до перекладів: вуха «переважно лежачої форми, але подекуди трапляються особини зі стоячими чи напівстоячими»; очі помірно великі й круглі, переважно карі, з низькою частотою жовті та нефритові; ікла великі й добре розвинені, прикус здебільшого нормальний; спина пряма, поперек підібраний. За загальним враженням сапсалі схожий на бобтейла, а робота з його покривом ближча до догляду за густою шубою чау-чау, ніж за шерстю пастуших порід середнього розміру.

Забарвлення. Опис фонду перелічує чотири базові масті:

• чхон (청, «блакитне») — чорно-сіре зі сталевим відтінком; разом із рудим це найчисленніша масть;
• хван (황, руде-жовте) — від світлого піщаного до насиченого рудого;
• пек (백, біле) — трапляється з низькою частотою;
• падук (바둑, рябе) — плямисте, теж рідкісне.

⚠️ Опис фонду не встановлює жодної ієрархії між суцільними й рябими собаками — він визнає різноманіття мастей і лише зазначає, які трапляються частіше. Твердження, ніби однотонні «цінуються вище», у стандарті відсутнє. Варто знати й те, що англомовна сторінка фонду перелічує серед рідкісних мастей ще й шоколадну, якої немає в жодному корейському переліку, а виміряні вибірки дають ще дрібніший поділ: у роботі на 547 собак масті рознесено на п’ять груп (блакитних 236, рудих 240, білих 37, руде-білих 18 і каштанових 16), у роботі на 882 собаки — на чотири.

І ще одна поправка, важлива для тих, хто вибирає цуценя: мочка носа у сапсалі не завжди темна. Опис фонду каже, що вона чорна, блискуча й помірно велика, подекуди темно-коричнева, — а в білих сапсалі часто трапляється рожева.

⚠️ Про «блакитних» сапсалі часто пишуть, що їхній колір дає ген розрідження пігменту. Варіант такого гена (MLPH) у корейських аборигенних собак справді знайдений, і в сапсалі його частота склала 0,20 — але це всього п’ять повністю прочитаних геномів, а самі автори від зв’язку з мастю відмежувалися дослівно: «у цих корейських порід не повідомлялося про випадки розрідження масті чи пов’язаного з ним запалення шкіри. Це дозволяє припускати, що розрідження масті залежить не лише від мутації MLPH». Корейські популярні джерела описують механізм зовсім інакше й простіше: цуценята народжуються дуже темними, а з віком у шерсть домішується біла ость — саме змішування чорного з білим і дає «блакитний» чхонсапсарі, тоді як темно-руде хвансапсарі поступово світлішає. Тобто це радше сивина, ніж розрідження пігменту.

Тут потрібна прямота. Дослідження тривалості життя сапсалі не існує — ні страхової статистики, ні реєстрового аналізу виживання, ні опублікованої цифри від фонду. Число «10–12 років», яке стоїть у картці й у довідниках, походить із комерційних породних ресурсів, що не називають джерела, і ми лишаємо його як загальний орієнтир, а не як власне твердження.

Ось що натомість задокументовано, і це чесніша опора:

• у клінічній роботі 2019 року з аналізами крові обстежили 156 сапсалі, розділених на десять вікових груп, і найстаршою була група 11–12 років — тобто собаки цього віку в популяції інституту живі й обстежувані;
• в офтальмологічній вибірці на 547 собак віковий діапазон — від 6 місяців до 9 років;
• донором для клонування 2009 року був здоровий дев’ятирічний кобель;
• сучасні роботи з годівлі відносять сапсалі до старших уже після 7–8 років.

Практично це означає ось що: плануйте життя з цією породою на межі другого десятка, а «старший вік» із його оглядами й контролем ваги починайте раніше, ніж підказує інтуїція — приблизно з восьми років.

Ця частина рідко потрапляє до закордонних описів, а вона й пояснює, чому породу взагалі вдалося втримати після 1986 року.

• Острів Токто. Від 1998 року фонд тримає на острові собак-«вартових»; за його описом ідеться вже про дев’яте покоління цієї лінії.
• Вартові пам’яток. У 2014–2016 роках двадцять навчених сапсалі працювали при шістнадцяти храмах, зокрема при Чондинса на острові Канхва.
• Собаки-помічники в терапії. Від 1999 року фонд відбирає найбільш контактних собак для роботи в закладах опіки, будинках для літніх людей і реабілітаційних центрах; від 2021 року працює з однією конкретною психіатричною клінікою — лікарнею Тедон у Тегу. Це не «дедалі ширша практика в лікарнях Кореї», а двадцятирічна робота в соціальних закладах плюс один медичний партнер.
• За межами Кореї. Перший показ за кордоном — 2007 рік у Вашингтоні; 2011 року порода була маскотом корейського фестивалю в Лос-Анджелесі; від 2019 року фонд бере участь у виставках під егідою FCI, домагаючись міжнародного визнання.

Про терапевтичний напрям варто знати й міру доказів — і тут фонд поводиться чесніше за багатьох, бо сам перелічує роботи, на які спирається, разом із вибірками. А вибірки дуже малі: п’ятеро пацієнтів у програмі 2021 року, шестеро дітей (троє в дослідній групі й троє в контрольній) у роботі 2000 року, чотирнадцять пацієнтів в іншій. Це підстава сказати, що напрям існує і має обережні позитивні результати, — а не що ефективність доведена.

Сапсалі — одна з небагатьох порід, яку клонували з прямо заявленою метою збереження, і результат опубліковано з повними числами. Донором ядер був дев’ятирічний кобель; використали яйцеклітини від 38 донорок. 309 клонованих ембріонів перенесли п’ятнадцяти сукам-реципієнткам; вагітними виявилися дві, кожна народила по одному цуценяті вагою 530 г — тобто вихід склав близько 0,65 %. Одне з двох цуценят загинуло: його травмувала сурогатна мати. Обидва генетично збігалися з донором ядер, а мітохондріальна ДНК у них походила від донорок яйцеклітин.

Дві деталі роблять цю роботу цікавішою, ніж просто «породу клонували».

Перша. Автори зазначають, що клон, який вижив, «очевидно, виявляв ознаки дисплазії кульшового суглоба… і це саме було виявлено в собаки — донора соматичних клітин», додаючи: «хоча ми не можемо пояснити причин цього, це вказує, що відповідальною може бути радше генетична проблема, ніж сама процедура клонування чи епігенетична модифікація». Три хеджі у двох реченнях — і водночас ще один незалежний натяк на те, що кульшові суглоби в цій породі є темою.

Друга. Робота побічно підтвердила породну особливість, яку часто наводять як «цікавий факт»: забарвлення сапсалі природно змінюється від дитинства до дорослості. Шерсть клонів спершу відрізнялася від донорської, а з дорослішанням поступово ставала такою, як у нього. Клони тут стали ненавмисним контролем.

Одне уточнення, бо його завжди питають: цю роботу виконала група Сеульського національного університету, і вона не відкликана. Відкликані свого часу публікації тієї самої лабораторії стосувалися ембріональних стовбурових клітин людини, а не собак.

• Собака, названий місцем. У державному реєстрі стоїть не «порода сапсалі», а «сапсалі з Кьонсана»: охороняють популяцію в конкретному місті, і цього вимагає відомча настанова про присвоєння назв.
• Він схожий не на того, на кого думають. За повними геномами найближчі до нього — не корейські сусіди, а північнокитайський аборигенний собака й тибетський мастиф; частка західноєвразійського компонента в нього 40,4 %.
• Коротка шерсть — теж сапсалі. Опис фонду перелічує обидві форми, а в обстеженій вибірці на 114 собак їх було 61 і 53.
• Найдавніший запис назви говорить про шерсть. Словник 1527 року подає народну форму назви з китайським відповідником «собака зі сплутаних ниток».
• Колір змінюється з віком — і це зафіксовано не в переказі, а в роботі про клонування, де шерсть клонів із дорослішанням «дійшла» до масті донора.
• Порода з посадою. Від 1998 року сапсалі несуть службу «вартових» на острові Токто; у 2014–2016 роках двадцять собак працювали при шістнадцяти храмах.
• Він був талісманом чемпіонату світу. Маскот легкоатлетичного чемпіонату світу 2011 року в Тегу на ім’я Салбі змальований саме із сапсалі.
• Рідкість не робить із неї винятку. Історія виживання зближує сапсалі з рампурським хортом — теж національним надбанням, яке ледь не зникло; а за важкодоступністю поза батьківщиною він нагадує кучі-дога.