Тибетський тер’єр

Історія породи тибетського тер’єра сягає глибини Середньовіччя. В суворих умовах Гімалаїв, де температура різко коливається, а ландшафт вимагає витривалості, ці собаки формувалися як універсальні помічники. Їх називали «Tsang Apso» (Цанг Апсо), що можна перекласти як «волохатий собака з провінції Цанг». Вони жили пліч-о-пліч з буддистськими монахами, виконуючи роль компаньйонів та пильних вартових. Їхній дзвінкий гавкіт попереджав про наближення чужинців, після чого в справу вступали величезні тибетські мастифи.

Цих малюків використовували в якості сакрального подарунка і вважали живим талісманом, що приносить удачу (“Bringers of Luck”). Продаж такого собаки вважався поганою прикметою, тому століттями генофонд залишався чистим і ізольованим. Тибетських собак-пастухів вивели, ймовірно, шляхом природного відбору та схрещування північнокуньлуньського собаки і пуделеподібного собаки Середньої Монголії.

В Європу порода потрапила завдяки британському лікарю Агнес Грейг. У 1920-х роках, працюючи в Індії, вона врятувала життя дружині тибетського торговця. На знак вдячності їй подарували цуценя золотисто-білого забарвлення на ім’я Банті. Пізніше доктор Грейг отримала ще одного пса, почавши розведення. Саме вона дала породі назву «Тибетський тер’єр», оскільки розміром і енергійністю вони нагадували їй англійських тер’єрів, хоча, як ми знаємо, це зовсім не тер’єри. Ще на початку ХХ ст. їх і лхаса апсо розглядали як одну групу, але згодом розділили.

Зовнішність тибетського тер’єра — це пряме відображення його адаптації до суворого клімату. Це собака середнього розміру, квадратної форми, що створює враження балансу та сили.

• Голова: Середньої довжини, рясно вкрита довгою шерстю, яка спадає на очі, захищаючи їх від вітру, пилу та снігу. Череп не зовсім плоский, але й не куполоподібний.
• Очі: Великі, круглі, темного кольору, розставлені досить широко. Вони випромінюють інтелект і доброзичливість.
• Вуха: Висячі, V-подібної форми, не надто великі, густо вкриті шерстю.
• Корпус: Як і належить пастушому собаці, тибетський тер’єр володіє міцною тілобудовою з сильним корпусом, добре вигнутими ребрами та рівною спиною.
• Лапи: Це унікальна особливість породи. Лапи великі, плоскі та круглі, схожі на снігоступи. Це дозволяє собаці не провалюватися у глибокий сніг і впевнено пересуватися по скелястих схилах.
• Хвіст: Середньої довжини, високо посаджений, закручений у кільце над спиною і рясно вкритий шерстю. Часто має залом біля кінчика.

Шерсть та забарвлення: Шерстний покрив подвійний. Підшерстя м’яке і вовняне, а покривне волосся довге, рясне, тонке, але не шовковисте і не ватне. Воно може бути прямим або хвилястим. У тибетських тер’єрів допускається будь-яке забарвлення, окрім шоколадного і печінкового (червоно-коричневого). Ви можете зустріти собак білого, золотистого, кремового, сірого, димчастого, чорного кольорів, а також двоколірних та триколірних особин. Не залежно від кольору шерсті, мочка носа у цього собаки завжди чорна.

Тибетський тер’єр — хороший сімейний компаньйон і сторож, що поєднує незалежну вдачу службового собаки і особливу відданість своєму господарю. Їх часто описують як “великого собаку в маленькому тілі”. Вони не істеричні, як деякі дрібні породи, і мають почуття власної гідності. Якщо ви шукаєте собаку, який буде сліпо виконувати команди як робот — ця порода не для вас.

Відносини з людьми та тваринами

Вдома “тибетець” — це ласкавий та грайливий друг. Він чудово ладнає з дітьми шкільного віку, які розуміють, як поводитися з тваринами. З меншими дітьми потрібен нагляд, адже собака може не стерпіти грубого поводження. З недовірою зустрічає незнайомих людей — щоправда, маленький сторож не втомлюватиме вас постійним гавкотом без причини. Він подасть голос лише тоді, коли це дійсно необхідно. Ця риса ріднить його з тибетським спанієлем, який також виконував сторожові функції в монастирях.

Цей малюк дуже працелюбний і невтомний у роботі. Його інтелект дозволяє йому швидко вирішувати складні завдання (наприклад, як відкрити шафу з ласощами). Вони можуть жити з іншими собаками та навіть котами, якщо соціалізовані з дитинства.

Тибетський тер’єр — кошлатий «сніговий собака» зі стійкими лапами й теплим серцем: відданий, розумний і напрочуд довговічний (15–17 років). Попри назву, це не справжній тер’єр, а древній монастирський компаньйон із широкими «сніжними» лапами-снігоступами. Ласкавий зі своїми, стриманий із чужими. Розкішна шерсть потребує грумінгу. Головні спадкові ризики — хвороби очей (PRA, вивих кришталика PLL), які тестують.

Тибетські тер’єри вважаються здоровою породою і часто доживають до 15-16 років. Однак, як і будь-яка давня порода, вони мають схильність до певних генетичних захворювань. Відповідальні заводчики обов’язково роблять тестування батьків перед в’язкою.

«Ахілесовою п’ятою» цих маленьких трудяг можна назвати очі. Тому регулярні візити до ветеринара-офтальмолога є обов’язковими. Також варто слідкувати за станом вух: через густу шерсть там може накопичуватися волога, провокуючи інфекції.

Догляд за шерстю — це найбільший виклик для власника цієї породи. Не зважаючи на невеликі розміри, тибетський тер’єр краще почуватиметься в умовах, де є можливість побігати, але його розкішна шуба потребує часу. Пам’ятайте, що він — нащадок пастуших собак, тому бруд і гілочки в шерсті після прогулянки будуть нормою.

• Щоденне розчісування: Вам знадобиться якісна масажна щітка з металевими зубцями (без кульок на кінцях) та металевий гребінець. Шерсть потрібно розчісувати шарами, від шкіри до кінчиків (техніка “line brushing”). Поверхневе розчісування призведе до утворення ковтунів біля шкіри, які потім доведеться лише вирізати.
• Зволоження: Ніколи не розчісуйте суху шерсть! Це ламає волосся. Завжди використовуйте спрей-кондиціонер або просто воду з пульверизатора перед початком процедури.
• Купання: Вдаватись до ванних процедур слід не надто часто, зазвичай раз на 2-3 тижні або за необхідності, використовуючи зволожуючі шампуні та кондиціонери.
• Стрижка: Деякі власники, які не планують виставляти собаку, роблять коротку стрижку “під цуценя”. Це значно полегшує догляд, хоча й змінює класичний вигляд собаки. Це можжна робити в грумінг-салоні.

Особливу увагу слід приділити періоду зміни щенячої шерсті на дорослу (приблизно в 10-14 місяців). У цей час ковтуни утворюються миттєво, і собаку доведеться вичісувати щодня, інколи двічі на день.

Виховання самостійного тибетського тер’єра вимагає твердого, але справедливого підходу — собака вміє настояти на своєму, тож вам доведеться ствердити авторитет господаря м’якою силою. Крики та фізичне покарання з цією породою не працюють; собака просто замкнеться в собі або почне огризатися.

Зате ці волохані з прихованим поглядом легко навчаються новим навикам і вправно застосовують їх на практиці. Вони чудово показують себе в аджиліті та навіть в танцях з собаками (кінологічний фрістайл). На відміну від багатьох декоративних собачок, наприклад ши-тцу, цей службовий малюк має потребу в регулярних фізичних навантаженнях. Тривалі прогулянки, ігри з м’ячем, походи в ліс — це його стихія.

Природна цікавість може спонукати його до втеч, тому не варто спускати тибетського тер’єра з повідка в неогороджених місцях. Якщо ви шукаєте собаку з подібною кудлатістю, але більшого розміру та з іншим темпераментом, зверніть увагу на староанглійську вівчарку (бобтейл).

Як і інші декоративні породи та компаньйони, тибетські тер’єри вимагають якісного харчування, збалансованого за усіма поживними речовинами. Для них доцільно купувати сухі корми супер-преміум або холістік класу. Враховуючи густу шерсть, корисно обирати раціони з підвищеним вмістом Омега-3 та Омега-6 жирних кислот (наприклад, на основі лосося).

Дбайте про те, щоб чотирилапий друг завжди мав доступ до миски з чистою питною водою. Якщо ви готові витрачати час на кухні заради свого улюбленця і обираєте натуральне годування, пам’ятайте, що досягти необхідної якості страви можна, використовуючи спеціальні вітамінно-мінеральні добавки. Ніколи не годуйте його перед прогулянкою — правильне засвоєння їжі у собаки вимагає спокійної обстановки.

• Священний статус: У Тибеті вірили, що якщо ви погано поводитеся з цією собакою, удача відвернеться від вас назавжди.
• Універсальність: Історично ці собаки іноді використовувалися для пошуку зниклих речей в монастирях завдяки гострому нюху.
• Родинні зв’язки: Незважаючи на зовнішню схожість з лхаса апсо, тибетський тер’єр вищий на ногах і має більш квадратний формат, тоді як лхаса апсо — більш розтягнутий.
• Довголіття: Найстарішому відомому тибетському тер’єру було понад 18 років, що є чудовим показником для собаки такого розміру.