Візитна картка: цифри, які справді стоять у стандартах
Візитна картка: цифри, які справді стоять у стандартах · 8
| Походження | Тибет (Китай), патронаж — Велика Британія |
|---|---|
| Стандарт FCI | № 209, чинна редакція від 22.08.2017 |
| Визнання FCI | остаточно 18.12.1957 |
| Група FCI | 9, секція 5 «Тибетські породи», без робочих випробувань |
| Призначення за стандартом | собака-компаньйон |
| Зріст у холці (FCI, кобелі) | 36–41 см; суки трохи менші, числа стандарт не дає |
| Вага | у стандартах FCI і Kennel Club не наводиться; AKC дає 18–30 фунтів (близько 8–14 кг) |
| Тривалість життя (виміряна) | медіана 13,8 року в британській когорті |
Про зріст варто сказати окремо, бо в описах породи регулярно трапляється єдиний «спільний» діапазон для обох статей. Такого діапазону немає в жодному стандарті. FCI і Kennel Club дають 36–41 см для кобелів і формулювання «суки трохи менші» — без цифри. AKC натомість наводить середній зріст кобелів 15–16 дюймів, а вадою вважає зріст вище 17 або нижче 14 дюймів; про сук — та сама формула «трохи менші». Отже коректно сказати «кобелі 36–41 см», а не вигадувати нижню межу для сук.
Із вагою те саме, тільки навпаки: ані FCI, ані британський стандарт її взагалі не згадують. Єдине джерело числа — стандарт AKC, який називає середню вагу 20–24 фунти і допустимий діапазон 18–30 фунтів, при цьому окремо наголошуючи, що співвідношення ваги до зросту важливіше за конкретну вагу.
Задокументована історія: дві західні лінії
Уся західна популяція породи виросла з дуже малої кількості собак, привезених із прикордонного району між Тибетом та Індією на початку ХХ століття. Задокументованих ліній дві, і обидві можна назвати поіменно.
Лінія Lamleh простежується до перших двох собак — Банті й Раджі, яких доктор Агнес Ґрейґ отримала в 1922 році, працюючи лікаркою на індійсько-тибетському прикордонні, і привезла до Англії в 1930-му. У 1937 році британський Kennel Club визнав тибетського тер’єра окремою породою — саме на основі собак лінії Lamleh. Ця ж лінія стала фундаментом породи й у США.
Лінія Luneville згадується значно рідше, хоча її походження варте окремої розповіді. Її заснувала в’язка суки на ім’я Princess Aureus і пса на ім’я Dusky — безпритульного собаки, якого Джон Дауні знайшов у Ліверпулі 1953 року. Знайду зареєстрували як тибетського тер’єра під іменем Trojan Kynos, і від нього пішла друга західна лінія породи. Обидві лінії, Lamleh і Luneville, сходяться до дуже обмеженого числа засновників із рідної тибетської популяції.
Після визнання породи кінологічними організаціями Європи, США та Австралії західна популяція опинилася в тривалій і доволі суворій ізоляції від тибетської. Ізоляцію порушували лише поодинокі імпорти окремих собак. Саме тому сьогодні існують дві паралельні популяції: контрольована родоводами західна — і рідна тибетська, яка досі є в Тибеті.
Зовнішність за стандартом FCI
Загальний вигляд стандарт описує коротко: міцний, середнього розміру, довгошерстий, загалом квадратного формату. Довжина від точки плеча до кореня хвоста дорівнює висоті в холці — саме звідси відчуття «квадрата».
- Череп: середньої довжини, ані широкий, ані грубий, злегка звужується від вуха до ока; не куполоподібний і не абсолютно плоский між вухами. Перехід до морди виражений перед очима, але не перебільшений.
- Морда і зуби: морда сильна, довжина від ока до кінчика носа дорівнює довжині від ока до потилиці. Нижня щелепа добре розвинена, різці стоять у легкій дузі й перпендикулярно до щелепи. Прикус ножицеподібний або зворотний ножицеподібний.
- Ніс: чорний. Це вимога стандарту, а не спостереження: будь-який інший колір мочки AKC називає вадою.
- Очі: великі, круглі, ані опуклі, ані запалі, розставлені досить широко, темно-карі. Обідки повік чорні.
- Вуха: висячі, не притиснуті до голови, V-подібні, не надто великі, посаджені досить високо збоку черепа, рясно вкриті шерстю.
- Корпус: добре омускулений, компактний і потужний. Лінія верху рівна, поперек короткий і трохи випуклий, круп рівний, ребра помірно вигнуті, глибина грудей до ліктя.
- Лапи: великі, круглі, рясно вкриті шерстю між пальцями й подушечками; собака стоїть повністю на подушечках, склепіння лапи немає. Шерсть між пальцями дозволено підстригати врівень із подушечками з міркувань здоров’я.
- Хвіст: середньої довжини, посаджений досить високо, несеться веселим завитком над спиною, дуже добре вкритий шерстю. Залом біля кінчика трапляється часто і стандартом дозволений — деталь, яку в інших породах зазвичай вважали б вадою.
- Рух: плавний, легкий, із добрим захватом простору й потужним поштовхом; на кроку і рисі задні ноги не мають іти ні всередину, ні назовні від передніх.
Історична довідка стандарту додає ще два штрихи до характеру. По-перше, FCI зазначає, що ця порода вважається жвавішою за інші тибетські породи дев’ятої групи. По-друге, стандарт прямо порівнює її з мініатюрною староанглійською вівчаркою (бобтейлом) — тобто з пастушим собакою, а не з норним. Обидві фрази — позиція реєстру, і саме так їх варто читати.
