Історія породи: від вікінгів до сучасності
Історія норвезького бухунда сягає корінням у глибоку давнину, переплітаючись з історією самих вікінгів. Пращурами собак цієї породи були вірні супутники скандинавських мореплавців та воїнів. Про це свідчать численні археологічні знахідки. Найвизначнішим доказом є розкопки Гокстадського корабля (Gokstad ship), знайдені археологами в 1880 році в Норвегії. Це поховання датується приблизно 900 роком нашої ери. Разом з королем вікінгів та різноманітним начинням були знайдені скелети шести собак різного розміру. Вчені-кінологи та археозоологи, провівши аналіз кісток, визначили, що частина цих скелетів належить прямим предкам сучасного бухунда.
Собаківники стверджують, що сучасні норвезькі бухунди зберегли фенотип тих стародавніх псів майже без змін. Собаки здавна допомагали місцевим жителям по господарству: вони охороняли житла від зловмисників, оберігали худобу від нападів диких тварин, перевозили невеликі вантажі в зимовий період, а іноді навіть допомагали полювати на ведмедів і вовків, працюючи в зграї. Саме універсальність зробила їх незамінними в умовах суворого норвезького клімату.
«Норвезькими бухундами» таких фермерських собак стали називати офіційно значно пізніше. Перші документовані згадки під цією назвою датуються кінцем 17 століття, а саме з 1698 року. Слово «бухунд» в перекладі означає щось на кшталт «домашній або фермерський собака», що ідеально описує їхнє призначення. Вони не були вузькоспеціалізованими, як, наприклад, хорти, а робили все, що було потрібно фермеру «тут і зараз».
Систематизація породи почалася лише у 20 столітті. Популярними ці собаки стали завдяки зусиллям Джона Селанда (John Sæland), який вважається батьком сучасного бухунда. Він розпочав цілеспрямований відбір найкращих представників для виставок та розведення. У 20-і роки 20 століття була організована перша виставка, присвячена собакам цієї породи, що відбулася в Йерені (Jæren) — регіоні, де порода збереглася в найбільш чистому вигляді. У 1939 році любителі породи створили свій національний клуб. А в 1943 році, незважаючи на війну, порода отримала офіційне міжнародне визнання.
Варто зазначити, що у формуванні скандинавських порід простежується тісний генетичний зв’язок. Наприклад, бухунд має спільні риси з іншими північними породами. Він є близьким родичем шведського лаппхунда, який виконував схожі функції у сусідній Швеції, хоча лаппхунди історично більше асоціюються з оленярством саамів.
У 80-і роки бухунди були завезені в США, де також знайшли своїх шанувальників. Сьогодні цих собак не досить багато у світі, але вони все більше підкорюють серця жителів інших країн своєю щирістю та енергією, тоді як для норвежців ці собаки вже стали справжнім народним надбанням і символом національної ідентичності.
Як виглядає Норвезький бухунд: детальний опис екстер’єру
Норвезький бухунд — це типовий шпіц: трохи менший за середній розмір, компактний, квадратного формату, з гордо піднятою головою та закрученим хвостом. Його зовнішність випромінює пильність та енергію. У нього немає грубості чи надмірної важкості, це атлет, створений для витривалості, а не для силової боротьби.
Голова та морда
Голова має клиновидну форму, чисту, без зайвих складок шкіри, з досить широким і плоским лобом. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, але не різкий. Морда досить коротка, поступово звужується до мочки носа, але не повинна бути гострою або «лисячою» в негативному сенсі. Спинка носа пряма. Мочка носа завжди чорна.
Очі — дзеркало душі бухунда. Вони досить великі, овальної форми, якомога темнішого кольору. Погляд розумний, живий і сміливий. Повіки чорні, щільно прилягають. Вуха високо поставлені, середнього розміру, стоячі, трикутної форми, із загостреними кінчиками. Вони дуже рухливі і миттєво реагують на будь-який звук, повертаючись як локатори.
Корпус та кінцівки
Шия міцна, середньої довжини, без підвісу, гордо несе голову. Корпус компактний і «збитий». Спина коротка і сильна, пряма. Грудна клітка глибока, з добре вигнутими ребрами, що забезпечує достатній об’єм легенів для тривалого бігу. Кінцівки прямі, паралельні одна одній, з добре розвиненою мускулатурою і міцним кістяком. Кути зчленувань помірні, що дозволяє собаці рухатися легко і економно.
Лапи компактні, овальної форми, пальці щільно зібрані («котяча лапа»). Хвіст високо посаджений, щільно закручений в кільце, закинутий на спину, але не на бік. Він покритий густою шерстю, що робить його схожим на помпон.
Шерсть та забарвлення
Шерсть подвійна, що типово для північних порід. Остьовий волос жорсткий, густий і щільно прилягає до тіла. Підшерстя м’яке, дуже щільне і пухнасте, як вата. Така структура шерсті чудово захищає собаку від дощу, снігу та пронизливого вітру. На голові та передній частині ніг шерсть коротша, на шиї, грудях та задній поверхні стегон («штани») — довша, утворюючи комір. Линька у цієї породи рясна, особливо навесні та восени.
За стандартом допускаються такі забарвлення:
- Пшеничний (Wheaten): Від світло-рудого (майже бежевого) до жовтувато-червоного. Допускається і навіть вітається наявність темних кінчиків волосся (так зване «соболине» забарвлення), але основний тон має бути чистим. Можлива темна маска на морді.
- Чорний (Black): Переважно однотонний, глибокий чорний колір, без бурого відтінку (хоча на сонці підшерстя може відливати бронзою).
Білі плями невеликого розміру на грудній клітці, шиї (вузька проточина) і лапах допускаються, але велика кількість білого вважається недоліком. Візуально недосвідчені люди можуть плутати пшеничного бухунда з ісландським собакою, оскільки вони мають спільне коріння і схожий тип шерсті, проте ісландці зазвичай трохи менші та мають більш різноманітні забарвлення.
