Історія породи: від англійського аристократа до радянського феномену
Історія цієї породи нагадує захоплюючий детектив, де переплелися політика, мода та ентузіазм окремих кінологів. На початку XX століття однією з найпопулярніших декоративних порід у Російській імперії був англійський той-тер’єр. Ці мініатюрні собачки прикрашали салони знаті та були символом достатку. Однак після Жовтневої революції ситуація кардинально змінилася. Собаки «буржуазного класу» стали небажаними, їх розведення припинилося, а поголів’я критично скоротилося. Більшість чистокровних особин загинула або змішалася з дворовими собаками.
Відродження почалося лише у середині 50-х років XX століття. Група радянських кінологів у Москві вирішила відновити популяцію той-тер’єрів. Але через «Залізну завісу» доступ до чистокровних плідників з Англії був закритий. Доводилося працювати з тим, що було — собаками, які лише фенотипово нагадували оригінальних англійських тоїв. В результаті селекції, яка часто йшла врозріз зі стандартами англійського «прабатька», сформувався зовсім новий тип собаки. Специфічні відмінності фенотипу закріплювалися роками.
У 1958 році від схрещування двох гладкошерстих собак народилося цуценя з довгими пачосами на вухах і кінцівках. Це стало початком гілки російського тоя довгошерстого, який сьогодні розвивається паралельно з гладкошерстим різновидом. Обидва типи були об’єднані під спільною назвою «Російський той» і отримали офіційне, хоч і попереднє, визнання Міжнародної кінологічної федерації (FCI) лише у 2006 році. Повне визнання порода отримала у 2017 році, що відкрило їй двері на найбільші світові виставки.
